Сергій Фурса: «Сьогодні Україна — це двохсоткілограмовий хлопчина, якому не посміхається навіть касирка в АТБ»

Економіст, інвестиційний банкір Сергій Фурса у своїх оцінках на широкий загал не часто послуговується академічною мовою. Його характеристики політичної та економічної ситуації є доволі точними й завжди приправлені гумором та іронією.
Все, що робить Україну Європою — це економіка. Насправді навіть гомосексуальні шлюби — це ж про економіку, бо це про приватну власність. Тому що є дві людини-партнери й коли з однією щось трапляється, то інший ні на що не може претендувати. От у країнах, де є свято приватної власності та верховенство права, це недопустимо. І саме тому втілюються шлюби такого ґатунку: не лише через те, що комусь потрібно галочку поставити, а тому що економіка каже — це потрібно!

Кожен крок, який наближає нас до Європи, насправді є економічним. Звісно, є багато кроків неекономічних, світоглядних, але вони спираються на економіку. Бо як казав Ленін: «Політика — це концентрований вираз економіки».

Економіка просякає все наше життя. І людина така тварюка, що вона, аби щось робити, має відчувати певні стимули. Що ми б не думали про людей, але зі 100% населення, для 95% найкращий стимул — фінансовий. Оті 5%, що залишаються, є волонтерами, творчими особистостями й так далі. Для того, щоб змінювати погляди або поведінку інших 95%, потрібно застосовувати фінансовий стимул.

Сучасна Україна в очах світу

Для того, щоб запустити ракету треба зробити а, b, c, d. Щоб схуднути, коли ти важиш 200 кг, теж треба зробити а, b, c, d і не робити e, f, g. От Україна — це зараз такий хлопчина 200-кілограмовий, якому не посміхається навіть касирка в АТБ. Він приходить до МВФ, який є лікарем, і каже: мене ніхто не любить, я не можу піднятися на 2-ий поверх. У мене задишка і я скоро помру. А лікар каже: «Ти до мене приходив 20 років, 15 тому і я постійно казав, що так воно і буде. Просто тобі не потрібно так багато пити, їсти та варто займатися спортом. І все. Якщо ти будеш це робити, то ти будеш як Польща з 1992-го».

У нас 90-ті — це генетика, те що закладено. Ну не будемо ми Бредом Піттом в економіці!

Якби ми в 90-х почали робити все що треба — були б як Польща, але ж ми сказали, що в нас особливий український шлях. І нам про це досі розповідають, бо в нас якась не така ментальність. У нас закони фізики діють як в усій Європі, а закони економіки — ні. Чому?

Хто кращий: професіонал, але корупціонер, чи чесний непрофесіонал?

Європа зробила інший вибір: ми будемо шукати компетентних професіоналів, які не беруть. Отакий-от вибір Україна не зробила жодного разу. Адже ціннісно всі люди, які виросли в 90-х сповідують певні переконання, які не зможуть привести нас в Європу. З корупцією потрібно боротися у тому числі, щоб суспільство це бачило. Коли питаєш інвестора, що йому заважає, — це суди й українські силовики. Але невігласи приходять до влади під гаслом: «Головне на 1-му, 2-му, 3-му місці — це боротьба з корупцією». Я нічого не вмію, не знаю, не вчився, не хочу вчитися, але я буду боротися з корупцією. І люди сказали: «О, класно, оцього виберемо, він буде боротися з корупцією». Але для людей це нічого не змінило. Проблема в тому, що невігласи не тільки не компетентні, вони ще й не мають цінностей. Ось у чому проблема.

Українське суспільство сприймає корупцію як даність. Маленький українець не проти корупції, він проти змін, бо він звик жити у своєму маленькому світі. Підняття тарифів — типовий приклад. Коли закони економіки кажуть, що їх треба підіймати, вони мають бути однаковими, але людям це не подобається. Українці масово отримують субсидії й загалом виграють від цього, але пояснити людині, що вона виграла — важко. Бо виграєш ти на третьому кроці, а програєш на першому.

Про українських олігархів

Українські олігархи, які зараз є, — це продукт епохи первинного накопичення капіталу. Їхні діти та діти їхніх дітей вже будуть іншими. І це дуже важливо. Вони легше йтимуть на зустріч інтересам суспільства. Бо переважна більшість їхніх дітей навчається, до речі, за кордоном. Вони отримують базу і з цією базою вони повертаються. І для них певні кроки, які робили їхні батьки, будуть вже неприродними й неможливими.

На певному етапі українські олігархи мають зрозуміти, що їхні інтереси не мають стояти проти інтересів суспільства. Вони, напевно, і зараз це розуміють, однак один одному вони також не довіряють. Вони переконані, що якщо я не буду рулити, то буде рулити Вася. А якщо Вася буде рулити, то мені буде кабздець, бо Вася буде найсильнішим — і він всіх затопче. Тому я зроблю все, щоб рулив я.

У США ще 100 років тому було повно олігархів. Починаючи з Рокфеллера, який був найвпливовішим, і закінчуючи усіма тими Морганами. І зараз усі ці родини дуже й дуже заможні. Вони досі залишаються багатими й впливовими, але суспільство не бачить у них ворогів, вони не стримують розвиток держави й стають багатшими. Насправді кожен олігарх, якщо зараз провести в Україні реформи, стане у десять разів багатшим. За виключенням Коломойського, бо він вже б сидів, але умовний Ахметов чи Пінчук, Веревський стали б ще багатшими. Просто шляхом збільшення капіталізації.