Як варто мислити про майбутнє?
Ми всі знаємо прислів'я «не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні». Але зараз складається враження, що існує лише сьогоднішній день. Схоже, що нагальні та короткочасні справи панують у нашому житті, економіці й політиці. Дуже легко зациклитися на кількості пройдених на день кроків чи на найновішому твіті відомої особистості. Бізнесу дуже легко зосередитися на отриманні негайного прибутку і забути про розробку майбутнього винаходу. Владі значно легше мовчи дивитися, як виснажуються ліси та сільськогосподарські угіддя, ніж докладати зусиль, щоб зберегти їх для нащадків. У мене відчуття, що якщо наше покоління крокуватиме такими темпами, ми навряд чи ввійдемо в історію як гідні предки.

Якщо поміркувати, то наш вид еволюціонував, щоб думати наперед, складати карту зоряного неба, мріяти про життя після смерті, сіяти насіння для майбутнього врожаю. Деякі вчені називають цю суперздатність «мисленнєвою мандрівкою в часі» і без неї не було б майже нічого з того, що ми відносимо до людської цивілізації: від землеробства до Великої хартії вольностей та інтернету — все це спершу виникло в людських головах. Та будьмо реалістами: сьогодні, якщо подивитися навколо, здається, ми ще не цілком використовуємо цю суперсилу. Виникає питання: чому ж так?

Проблема в тому, як влаштовані наші громади, бізнес та інституції. Вони влаштовані так, що послаблюють здатність думати наперед. Переважно ми робимо три найпоширеніші помилки. Перша помилка — що ми обираємо для вимірювання. Коли ми дивимося на квартальний прибуток компанії, чи на поточну ціну її акцій, часто це не найточніший показник, чи збільшить компанія свою частку на ринку, або свою інноваційність у тривалій перспективі. Якщо ми зациклюємося на оцінках, які діти отримують у школі, це не обов'язково сприятиме кращому навчанню дітей і розвитку їхньої допитливості надалі. Ми вимірюємо не те, що справді важливе для майбутнього.

Друга помилка, яка погіршує наше вміння передбачати, — це те, що ми винагороджуємо все і всіх. Коли ми вихваляємо політика чи бізнесмена за щойно відвернену катастрофу чи щойно зроблену заяву, ми не мотивуємо цих лідерів зосереджуватися на відверненні катастроф, чи робити тривалі внески в майбутнє: захищати спільноти від повеней, виступати проти нерівності, чи підтримувати науку й освіту.

Третя помилка, що заважає нам прогнозувати, — це те, що ми залишаємо поза увагою. Коли ми думаємо про майбутнє, ми схильні зосереджуватися на найближчих подіях, незалежно від того, чи ми використовуємо гороскопи, чи алгоритми. Але ми залишаємо значно менше часу, щоб обдумати всі майбутні перспективи.

Якщо люди, маючи достатньо засобів і надійні прогнози, не готуються до смертельних ураганів, то їм просто не вдається уявити всю руйнівну силу ураганів. Одна такі помилки — це не вирок. Насправді їх можна уникнути. Щоб поліпшити наші рішення щодо майбутнього нам потрібні інструменти, які допомагають прогнозувати й думати наперед. Можна провести аналогію з підзорною трубою, яку колись використовували капітани кораблів, оглядаючи горизонт. Тільки замість того, щоб споглядати океанські краєвиди, ці інструменти дають змогу дивитися крізь час у майбутнє.

Які ці заходи? По-перше, робити внески, розраховані на тривалу перспективу. По-друге, підтримувати пам'ять про минуле, щоб уявити майбутнє. Усім відомо про трагедію на Фукусімі в Японії. Цікаво, що така ж атомна електростанція в Онагаві була розташована навіть ближче до епіцентру землетрусу, ніж сумнозвісна Фукусіма. Та в Онагаві мешканці навпаки прямували до атомної станції як до місця евакуації. Такою безпечною вона була. Цунамі їй не завдало шкоди завдяки передбачливості одного інженера Яносуке Хірая. У 1960-х він наполіг, щоб Онагавську станцію побудували трохи далі від узбережжя, на підвищенні, і з високою дамбою. Він знав історію про храм у своєму рідному місті, який у 869 році був затоплений під час цунамі. Знання історії дозволило цьому інженеру подумати про те, чого не могли передбачити інші.

Ще один інструмент прогнозування — це створення спільних реліквій. Ловці омарів на тихоокеанському узбережжі Мексики захищали свої рибальські угіддя близько сторіччя, вважаючи ці території спільним цінним ресурсом, який варто передати наступним поколінням цієї спільноти. Рибалки ретельно вивчали свій вилов, щоб не забирати з океану омарів, які дають потомство. У Північній Америці є близько 30 рибальських промислів, де теж роблять щось подібне. Дбаючи про тривалу перспективу, ці рибальства встановлюють квоти на вилов, мотивуючи окремих рибалок не просто тримати сьогодні максимальний прибуток, а й дбати про його завтрашній стан.

Нам варто опанувати якомога більше цих інструментів, якщо ми хочемо переглянути наш підхід до вимірювання, до нагородження, якщо хочемо бути достатньо сміливими, щоб уявити майбутнє. Звичайно, це не завжди буде легко. Декотрі з цих інструментів ми можемо взяти зі свого життя, для створення деяких потрібні зусилля бізнесу чи громад, а для ще деяких — зусилля цілого суспільства. Та майбутнє варте цих зусиль.