Оксана Мороз: «Люди думають, що інформаційна гігієна потрібна дітям чи літнім людям, але на практиці все не так»
За її плечима 20 років комунікаційного досвіду, серед клієнтів топполітики та підприємці. Залишивши цю сферу у 2019 році, Оксана Мороз вирішила заснувати волонтерську ініціативу з інформаційної гігієни «Як не стати овочем». Її мета — навчити сім мільйонів українців інформаційній гігієні до 2024 року.
Складне словосполучення «інформаційна гігієна» насправді досить просте для розуміння. Проста паралель — це те, що є гігієною в нашому буденному житті. Ми прокидаємося зранку, чистимо зуби, миємо руки, вмиваємося. Відповідно, це наш стандарт на день для того, щоб ми були «ОК». А інформаційна гігієна — це наш «ОК» в інформаційному світі, у даних, які щодня споживаємо. Умовно це інформаційна розетка, в яку не потрібно пхати пальці, щоб тебе не вдарило током. Тому що з одного боку, світло — це дуже круто, на ньому тримається прогрес, а з іншого — це щось шкідливе. Це ж саме відбувається і з інформацією. Тому що інформація — це прогрес, його неможливо просто взяти й видалити.

Кому довіряють українці?

З 1994 року триває дослідження, кому довіряють українці. Так-от астрологам більше, ніж усім нашим урядовим установам, і трішки більше ніж, наприклад, банківським структурам. І єдине, кому українці довіряють завжди і в будь-яких проявах, — це людям. Неважливо, хто ці люди: чи це сусідка, родина, будь-хто. Якщо на шальках терезів з одного боку буде просто людина, а на інших — дуже крутий спеціаліст, то людині повірять більше. Це дуже важливий момент для того, щоб зрозуміти наш цифровий світ і соціальні мережі. Тому що в соцмережах — всі люди. І ці люди, відповідно, говорять все, що вважають за потрібне, а українці довіряють людям і погано, або взагалі не довіряють, офіційним джерелам. Якщо в українця є якесь питання, яке йому дуже болить і він хоче знайти відповідь, то він іде до такого ж самого українця. Інший українець для того, щоб повісити собі погони і сказати, що я в цьому ж розбираюся, звісно, іде в інтернет чи в будь-яке інше медіа — і там отримує інформацію та присвоює її собі.

Як працює наш мозок? Коли в нього є запит на нову інформацію, він іде й шукає її і перше, що буде переконливе в цьому питанні й присвоюється ним. Потім людина вважає, що це її інформація і всіх потрібно переконувати у зворотному. Все б це було чудово і не катастрофічно, якби українці вміли розбиратися, де фейкова інформація, а де коректні джерела. У будь-якому разі — аби вони вміли все це фільтрувати й використовувати правильно.

Звідки люди беруть цю інформацію

Перше місце — це соціальні мережі. У 2019-му розрив між телебаченням і соціальними мережами був кілька відсотків, у 2020 році — це 10%. Тобто 62% українців беруть новинну інформацію в соціальних мережах, і 52% — на телебаченні. Основна соціальна мережа, з якої українці дызнаються новини — Facebook. 30% припадає на YouTube. Є ще третя жахлива цифра — Telegram став основним месенджером, з якого беруть інформацію новинного характеру 21% українців. До того ж вони вважають, що Telegram з його всіма анонімними каналами — це те джерело інформації, якому варто вірити.

Соціальні мережі апріорі не можуть бути об'єктивним джерелом, адже це абсолютно суб'єктивна інформація, там немає ніяких стандартів, а лише люди. І знову ж таки українці, які вірять людям, знаходять там ті дані й в тому форматі, який для них є зрозумілим і зручним. Попри все, було б нічого, якби українці розуміли, що соціальні мережі — це щось суб'єктивне, яке потрібно додатково фільтрувати.

Про фейки в соцмережах

Колись було опитування українців і 62% серед них чітко сказали, що вони вміють розділяти, що таке фейкова і нефейкова інформація. Здавалося б, було б чудово, якби 62% дійсно змогли це визначати. Втім, насправді тих, хто зміг розпізнати фейки, виявилось — лише 3%. При тому, що методологія досить проста: було три картки, на них написана новина, одна з них була фейковою, на яку потрібно було вказати. Тобто зверніть увагу, не було інформаційного шуму. Були просто інтерв'юер і людина, яка проходить цей тест. І тільки 3%, а похибка цього дослідження — 2,5%, могли вказати на коректну інформацію. Ще минулого року таких людей було 11%. Ця тенденція дуже ускладнилася COVID-19 і засиллям дезінформації. Переважання різної інформації настільки заплутало українців, що вони не змогли зорієнтуватися навіть у цих лабораторних умовах.

І це насправді дуже жахливі цифри, тому що коли ти починаєш говорити з людьми про те, що інформаційна гігієна має бути в кожного — більшість вважає, що це потрібно не їм, а старшим людям, дітям — а вони у всьому розбираються. Коли починаєш з ними спілкуватися, виявляється, що це зовсім не так.