Валерій Пекар: "Якщо людина вважає, що в неї вже є критичне мислення, то розвинути в неї критичне мислення вже не можна"


Про критичне мислення, розвиток мозку в дорослих, пастку постмодернізму та про основу суперечностей між антиваксами та прибічниками доказової медицини і вакцинації
Валерій Пекар — підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес школи — про критичне мислення, розвиток мозку в дорослих, пастку постмодернізму та про основу суперечностей між антиваксами та прибічниками доказовою медицини і вакцинації. Розмова відбулась у рамках спільного проєкту платформи «Аналізуй» та волонтерської ініціативи з інформаційної гігієни «Як не стати овочем». Ми публікуємо скорочену текстову версію розмови. Спілкувалась Оксана Мороз.


Повну версію розмови дивіться тут

Що є критичним мисленням?

Я знайшов добрих два десятки визначень «критичного мислення». Причому всі вони суперечать один одному. І це означає, що ми мусимо обрати для себе те визначення, яке відповідає нашим з вами завданням. Якщо ваше з нами завдання — це зробити так, щоб люди не ставали овочами, то, очевидно, що для нас критичне мислення означає, в першу чергу, людину, яка сама формує свою картину світу і якою неможливо маніпулювати, надягати їй на голову власну картину світу, вироблену фактично маніпуляторами. Тут треба сказати, що ми не зможемо з вами розібратися, що таке критичне мислення, якщо будемо ділити мислення на критичне і некритичне отак дихотомічно.

Наведу приклад, чому це так? Подивіться, у нас зараз є велика війна між вакцинаторами й антивакцинаторами — це дуже хороший типовий приклад, на якому можна розібратися. Вакцинатори абсолютно впевнені, що вони є носіями критичного мислення, а їхній супротивники, антивакцинатори, якраз не мають критичного мислення. Тому що вакцинатори певні, що вони читають наукові журнали, книжки про доказову медицину, знають про те, що відбувається в їхньому організмі. Вчили, можливо, біологію у школі трошки більше.

Водночас вони вважають, що їхні супротивники, антивакцинатори, — це люди з магічним мисленням, які вірять абсолютно незрозумілим речам, тому, що їм розказали якісь дивні маніпулятори, у гіршому випадку, або, у кращому випадку, якісь дідусі, бабусі і так далі. Власне така картина критичного мислення є в тих, хто за вакцинацію.

Тепер подивимося на їхніх супротивників. Антивакцинатори абсолютно певні, що саме вони є носіями критичного мислення, а їхні супротивники, вакцинатори, якраз є позбавленими критичного мислення. Тому що вони, антивакцинатори, сумніваються в тому, що їм нав'язує держава, до якої довіра, чесно кажучи, дуже близька нулю. Сумніваються в тому, що їм нав'язує медицина, якої довіра не дуже близька нуля, але не набагато більша, ніж до держави. Сумніваються в усьому, що сьогодні стосується масової пропаганди, яка ведеться проти пересічного громадянина.

Водночас антивакцинатори, вважають, що вакцинатори — це люди, які позбавлені критичного мислення, тобто люди, які бездумно абсолютно вірять в усе, що їм розказують про вакцинацію, бездумно вірять медицині, бездумно вірять державі, бездумно вірять телебаченню. І ми маємо певний клінч, як кажуть автомобілісти. Одна частина людей вважає себе носіями критичного мислення, а їхні супротивники — позбавлені критичного мислення. Інша група людей так само вважає саме себе носіями критичного мислення.


Як з цим дати раду? Тобто хто ж тут насправді носій критичного мислення, а хто ні. Виходить, що така дихотомія заганяє нас в пастку і не дає можливості розібратися. Як з цього вийти? Особисто я пропоную вихід, який ґрунтується на наукових дослідженнях у сфері еволюції мислення. Справа в тому, що люди є дуже різними за своїм рівнем мислення. Ми це знаємо навіть тоді, коли виходимо за хлібом в магазин, а тим більше, коли відвідуємо збори організації засновників багатоквартирного будинку (ОЗББ).

Ще в першій половині ХХ сторіччя почалися дослідження, які показували, як формується мислення дитини в процесі її розвитку. Це пов'язане зі швейцарським психологом Жаном Піаже, який сьогодні є одним із засновників сучасної психології. Розібралися, як формується мислення дитини в процесі її зростання, розвитку від фактично несвідомого її стану, коли вона ще не народилася, до дорослого. Потім була висунута одночасно практично багатьма дослідниками дуже цікава гіпотеза, що насправді, коли людина дорослішає, то розвиток її мислення не зупиняється, що вона продовжує розвиватися. Насправді, тут є в усьому цьому дуже велика, по суті, біологічна основа.

Тому що ми — homo sapiens, нам потрібен дуже великий мозок, для такого мозку нам потрібна голова, а з такою головою жодна жінка не зможе народити. Тому ми народжуємося дуже сильно недоношеними. І доношуємося потім багато років. Так як, наприклад, кенгуру своїх маленьких кенгурят носять у сумці, а ми своїх водимо за ручку. Власне раніше вчені думали, що мозок продовжує розвиватися десь до 14 років. Зараз переважна більшість вчених думає, що до 21 року. Водночас велика частина поважних вчених наполягає, що мозок продовжує розвиватися впродовж всього життя. Хоча навколо нас ми бачимо велизну кількість людей, яких мозок давно припинив розвиватися й ми це бачимо без особливих медичних приладів. Тобто когнітивні здібності людей є дуже різними.


З цієї точки зору, критичне мислення — це один із щаблів розвитку мислення. Той щабель, який формується фактично десь в старших класах школи, або після 18 років, який примушує дивитися на світ очима сучасної людини. А саме не вірити в абсолютні авторитети, сумніватися в усьому, все ставити під сумнів, шукати надійні джерела. Думати про те, на підставі яких висновків, аксіом, припущень зроблене те чи інше твердження. Фактично ми можемо назвати першу людину з таким мисленням, думаю, Сократа. Але він дуже випередив свій час, він забагато питань ставив своїм сучасникам і ми знаємо, що він, як і будь-яка людина, яка дуже сильно обігнала свій час, завершив не дуже добре.


Постмодерне мислення


Справа в тому, що приблизно десь, по-хорошому, років 50–70 тому, виникає наступне мислення, яке можна було б назвати постмодерним мисленням, яке каже: слухайте, немає ніякої істини. Яка це істина? Ви хочете сказати, що наука знає об'єктивну істину?

Давайте подивимося на сучасну науку — це просто гра слів у закритих спільнотах вчених, які обмінюються якимись там речами. Подивіться на те, що є переднім краєм сучасної науки. Подивіться на квантову механіку, наприклад. Там існує безліч інтерпретацій і одній й ті ж самі слова означають різні речі. Це просто «Гра в бісер», якщо згадувати роман Гессе. Навіть так звана Копенгагенська інтерпретація квантової механіки, яка є найбільш поширеною в наукових спільнотах, навіть до половини кількості вчених, які займаються професійно в цій сфері, не дотягує. Так само і все решта. Де наукова істина в історії? Ми що знаємо, як там було? Це все інтерпретації. Все є інтерпретаціями і нічого не є правдою — каже нам постмодерне мислення, яке виникло й поширилося в останні пів сотні років.

Це мислення активно протистоїть модерному критичному мисленню і фактично розбиває його на частини. Чому виникло постмодерне мислення? Тому що модерне мислення, яке знає правду, яке знає, як насправді влаштований світ, врешті призвело до катастрофи ХХ сторіччя. Тому що якщо є одна єдина правда, є люди, які знають цю єдину правду і далі мільйони цих людей під впливом єдиної правди. Ми ж пам'ятаємо, як ми казали: Марксизм, Ленінізм є правильним і ми мусимо робити те, що там написано. Вчення Маркса всесильне, тому що воно правильне, — так все це звучало.

Йшлося про те, що встановили наукову істину й тепер мільйони людей мусять в ім'я цієї наукової істини убивати інші мільйони людей. Водночас, як ми знаємо, на іншій території встановили іншу наукову істину і так само вона примушувала вбивати мільйони незгодних з цією ідеєю і так далі. Як реакція на ці жахи ХХ століття, на дві світові війни, в яких люди під впливом ідеології убивали одне одного й убили-таки десятки мільйонів людей, виник постмодерн, який каже: «Ні-ні, стоп, стоп, ніколи більше, ніколи більше не буде віри в те, що є об'єктивна правда». Тому що тоді знову загинуть десятки людей. Немає об'єктивної правди.


Де ми потрапили в пастку?

Інструментами постмодерного мислення реально володіє, можливо, 15% людей. А культурний контекст, який формує це постмодерне мислення через ЗМІ впливає на 80% людей. Я беру дуже округлені цифри за певними загальноприйнятими світовими дослідженнями. У нас є умовно 65% людей, які, з одного боку, не володіють інструментами постмодерного мислення. Тобто вони не розуміють, що насправді означають слова «немає правди, немає істини, правд багато». А водночас весь культурний контекст навколо нас, всі медіа, весь політичний і економічний, медичний і всякий інший дискурс волає про те, що правди немає.

Є дуже хороша книжка британського журналіста Пітера Помаранцева «Все правдиве і немає нічого неможливого». Він дуже добре показує, як використовуючи ці інструментарії, російські політичні лідери власне зробили зі своїм народом те, на що перетворився сьогодні український народ «Нічого правдивого і все можливе». Ось так-от. Книжка Пітера Помаранцева є в гарному українському перекладі. (Розмову Пітера Померанцева і Оксани Мороз можна переглянути тут)
І власне ми попадаємо в таку-от пастку. Тому що ми знаємо, що в усьому потрібно сумніватися. Нам розказали, що правди немає. Нам розказали, що нами маніпулюють. Чи багато інструментів зрозуміти, хто маніпулює, навіщо, яка правда у нас? «У нас» — я маю на увазі переважну більшість громадян. У нас таких інструментів немає. Це призводить до того, що ми обираємо собі в що вірити на основі віри. Одні люди абсолютно вірять в те, що наука каже правду. Інші люди абсолютно вірять в те, що наука каже неправду. Обидві категорії мають всі підстави бути правими. От ми в пастці й знаходимося.

Тут є дуже сумна новина, яка полягає в тому, що якщо людина вважає, що в неї вже є критичне мислення, то розвинути в неї критичне мислення вже не можна. На жаль, я буду трохи цинічно виглядати, сказавши, що далі працюватиме теорія природного відбору. Тому що на протязі всієї історії людства, люди, мислення яких розвинулося на наступний щабель, показували кращі результати виживання, передавши свої гени наступним поколінням, ніж люди, які показували гірші.

Як казав засновник Таллінської школи менеджменту Володимир Тарасов: «Як дізнатися, чи ваша картина світу адекватна? Якщо ви зустрічаєтеся з несподіванками, або з дуже великою несподіванкою, значить ваша картина світу недостатньо адекватна».

Я зараз згадую іранського шиїта, який стверджував, що абсолютно безпечно облизувати ворота шиїтської святині, яку всі облизували і він так само облизав, і він був абсолютно певен, що з ним буде все гаразд, але дуже скоро він захворів на коронавірус і помер. Це і є та сама несподіванка, яка розставляє всі крапки над «і».