Чому духовенство РПЦвУтримається за єдність із москвою?
Що довше триває війна, то незрозумілішим для більшості українців стає позиція вірян і духовенства РПЦвУ (УПЦ МП). Бути частиною структури, яка схвалює вбивства українців, для більшості неприпустимо. Але не для прихильників Московського Патріархату. Чому ж вони так тримаються за єдність із москвою?

У перші дні війни знайшлося чимало і священників, і архієреїв з УПЦ МП, які оголосили, що припиняють поминати патріарха Кирила за богослужінням. Митрополит Онуфрій засудив військову агресію у перший же день. На тому й зупинилися. Тепер кожен вірянин РПЦвУ (УПЦ МП) як прапор носить ці новини, хоча за два місяці війни варто було б зробити, чи принаймні сказати щось вагоміше. Та й попри всі заяви підпорядкування москві нікуди не ділося.

Звідусіль можна почути заклики заборонити РПЦвУ на законодавчому рівні або ж гнати «московських попів» на росію. Храмові споруди націоналізувати, попів прогнати. Але ж річ у тому, що багато споруд і так є власністю держави, як-от Києво-Печерська Лавра (у церковників є договір довгострокової оренди). Етнічних росіян або громадян росії серед прихильників московської церкви одиниці, а заборона структури нікуди не діне тисячі людей, які свято вірні УПЦ МП та готові до «утисків за віру».

Роками пропаганда кремля готувала не лише свою традиційну аудиторію, забиваючи голови ідейками про «нацистів-бандерівців». Готували й вірян-українців до «гонінь». Церква завжди шанувала мучеників за віру. Тепер цей приклад святості химерно використовують на свій лад кремлівські піартехнологи. Останні роки підконтрольні росіянам українські церковні медіа наввипередки кричали про те, як розкольники з ПЦУ відбирають храми силою, які страшні розгортаються гоніння і що буде дедалі гірше.

Тези про те, що спасіння можливе лише у єдності з москвою, вперше стали помітні у 2004, одночасно з Помаранчевою революцією. Про це могли не говорити відкрито на проповідях, але серед вірян регулярно звучало «ну ви ж розумієте, як страшно…» і далі наводилась маячня про те, як утискають християнські цінності в решті країн світу, і лише одна росія непохитно захищає православіє. Буцімто демократія — це потурання найогиднішим гріхам, та навіть примушення до якихось гріховних діянь. На дану тему роздавали газети, брошури та буклети (без згадок тиражу й типографії).

Пліч-о-пліч із тезою про готовність до «гонінь» парафіянам старанно доносилася думка, що УПЦ КП, а згодом ПЦУ має неканонічний статус. Вірян та духовенство УПЦ КП десятиліттями цькували. Красномовним прикладом є випадок із Запоріжжя, де 2-річного малюка представник УПЦ МП відмовився відспівувати, бо він охрещений у КП.

У січні 2019 року ПЦУ отримала Томос — документ про незалежність Церкви. До ПЦУ увійшли представники УПЦ КП, УАПЦ та нечисельна, на жаль, група духовенства та вірян із УПЦ МП. Одразу ж почався процес визнання ПЦУ іншими помісними Православними Церквами світу. Але замість порадіти за своїх братів і сестер по вірі, що вони нарешті перестали бути розкольниками, РПЦ оголошує Томос недійсним, а дії Вселенського Патріарха по наданню Томоса неправомірними.

Побудувався ланцюжок, на початку якого непохитна християнська цінність: найвище прагнення християнина — потрапити до Царства Небесного (ще кажуть спастися). Спастися можливо лише тоді, якщо ти вірне чадо Московського Патріархату; ПЦУ є розкольниками, тож єднання з ними — прямий шлях до пекла; примусове закриття РПЦвУ — це гоніння, а отже крок до святості й Царства Небесного.

Прості й щирі люди, які на перше місце у своїй системі життєвих цінностей вирішили поставити вірність Богу та його заповідям, потрапили в жахливу цинічну пастку. Пастка ця будувалася десятиліттями. Попри неодмінну перемогу України у цій війні, десятки тисяч таких вірян нікуди не подінуться, і якось їх потрібно із цієї пастки витягувати.
-----------
Цей матеріал написаний колективом авторів проєкту «Аналізуй»