Йоханан Петровський-Штерн: «Для мене головне в житті не так знайомство з бібліотеками, мовами, як можливість вчитися у людей, які мене оточують»
Самоосвіта як перманентний процес

Мені пощастило в житті. Я навчався у хороших вчителів, у Київському університеті на романо-германському факультеті, закінчував аспірантуру й написав дисертацію в Московському університеті, другу дисертацію — у Брендайському в місті-герой Бостон. Стажувався і в Єрусалимському університеті й в Університеті Торонто. Між іншим навчався в інституті юдаїки в Єрусалимі, щоб впоратися з єврейськими рукописами. Також принаймні півтора роки сидів у Єшиві, в Талмудичній академії. Тобто я завжди був присутній у якихось навчальних закладах. І мені було б, здається, соромно розповідати про самоосвіту. Але насправді при всіх вчителях, при всіх чудових навчальних закладах, найважливіше, що я робив у житті — займався самоосвітою. І займаюся нею зараз, у різних галузях, бо вважаю, що зупинятися абсолютно неможливо. Треба просто зрозуміти, що можна вчитися в різних людей. І що можна те, що вони кажуть пристосовувати до зовсім іншої галузі.

Що дарує досвід читання

Люди, які оточували моїх батьків і мене, дарували книжки. І ці книжки давали абсолютно новий кут зору на те, чим би я хотів займатися. На те, що мені здавалося, я знаю. І оцей новий кут зору вводив мене у простори, у зовсім нові контексти. Міняв мене і мою, скажімо, інтелектуальну парадигму. І тому для мене дуже рано, я думаю десь у 14–15 років, стало зрозуміло, що якщо я хочу навчатися сам. Я, звичайно, можу читати критичну літературу, коментарі тощо, але маю ставити питання до тексту, який переді мною лежить. І це те, що називає Шевченко: «Якщо ми вчились так, як треба, то й мудрість би була своя». От якщо я хочу мати свою мудрість, то треба вчитись так, як треба. Треба розуміти, що текст — це такий самий співрозмовник, як і ти.

Діяти в зоні свого впливу

Я б не сказав, що не треба відповідати на зло, що не треба чинити опір злу. Але ми дуже часто занурюємося в наші роздуми, у наші спроби розібратися зі злом. Присвячуємо цьому безліч часу і воно нас з'їдає зсередини. І воно робить щось таке, що наші інтелектуальні здібності, і те, заради чого ми існуємо, починає ржавіти. Є безліч речей, про які ми можемо поговорити. Особливо про ті, в яких ми можемо щось змінити. На це я готовий витрачати час, на це я готовий обговорювати ці проблеми, теми — скільки завгодно. Але витрачати їх на те, що я не можу зараз змінити, на те, на що у мене немає впливу, я не хочу.

Освіта як спроба піднятися над собою

Я кажу, що мій найулюбленіший літературний персонаж — барон Мюнхаузен. Чому? Тому що він бере себе за волосся і з конем витягує з болота. І це для мене фантастична метафора. Я вважаю, що де б я не був, яка не була б в мене ситуація академічна: повний професор, заслужений професор такого-от університету, почесний професор такого-от університету, завжди моя ситуація — це болото і я маю себе витягувати, витягувати себе безкінечно, намагаючись піднятись над собою. Тому що культура, тому що освіта — це спроба піднятися над собою неймовірним зусиллям. Ми можемо говорити про різні ситуації, про людей, які виросли разом з нами, у прекрасних сім'ях, в оточенні книжок, у мого батька було 15 тисяч книжок у приватній бібліотеці, академічна сім'я і так далі. Є люди, які виросли під Бердичевом, де завгодно в провінції. Які не мали розкішного оточення, як ми з вами? Що їм робити? Оце саме зусилля: розуміти, де ти є, і витягувати за волосся зі свого ж власного болота. Не з навколишнього болота — це легко. Але зрозуміти, що ти маєш себе витягувати. Оце така дуже важлива річ, яка пов'язана з тим, що можна навчатися і у барона Мюнхаузена. Розумієте? Вчителів можна знайти де завгодно.

Змінити книжковий підхід

Доступ до книжок абсолютно змінює те, що ти можеш робити зі своєю наукою. Ви запитуєте, а що робити, коли немає такого досвіду, такої можливості: підійти і зняти поличку книжок зі своєї теми і прочитати протягом тижня все, що там є, і бути абсолютно на іншому рівні. По-перше, можна формувати такі полички. У своїй приватній бібліотеці. Розумієте, купувати книжки, ставити їх на полицю і читати книжки поличками, а не по одній. По-друге, у нас є Український католицький університет з прекрасною бібліотекою, де можна підійти до поличок — і зняти все, що ви хочете. Мені здається, що у Києво-Могилянці так можна підійти також до поличок. І коли я поїхав з Києва 1996 році, я власне через батьків свою бібліотеку, десь 800–1000 книжок переважно іспанською, італійською, японською мовами подарував бібліотеці Києво-Могилянки.Тобто можна там це все взяти і подивитися. Так що я, так би мовити, долучився, щоб сформувати це щось нове, щоб користувалися люди після мене. Я думаю, що необхідно переформатувати те, що робиться в бібліотеці Вернадського з точки зору доступу до книжок. Звичайно, це ламання стереотипів, повна зміна парадигми мислення того, чим є і чим має бути бібліотека.

Я, скажімо, останні 10 років зробив 6 книжок, принципово змінюючи царину, в якій я працюю. Воєнна історія, літературна історія, політична історія. Історія матеріальної культури і так далі. Саме тому, що є доступ до всієї літератури зі своєї теми. Тобі не треба бігати шукати…

Завжди навчатися в людей навколо

Чи можна вчитися у своїх людей? Це неймовірна річ, розумієте, для цього не треба бути з академічної сім'ї і знавцем 15 мов. Для цього треба просто дивитися навкруги і розуміти, є дуже багато людей, у яких можна навчатися. Є такий вислів у Талмудичному трактаті, от афористичні фрагменти перших рабинських вчителів. І в цих самих афоризмах є такий вислів: «Я навчався у всіх своїх вчителів». Власне для того, щоб навчатися, треба зрозуміти, що вчителями може бути хто завгодно: мураха, дитина п'яти років, людина, яка тебе вчить їсти борщ, барон Мюнхаузен. Питання, як ти пристосовуєш те, що ти вивчив, до свого життя, до свого бажання самовдосконалитися й дізнатися про щось інше.