Микола Вересень: «Я зараз важко собі уявляю якогось журналіста, який піде працювати
в поле»
Він не потребує особливого представлення. Журналіст, телеведучий Микола Вересень давно став брендом. Його судження і позиція завжди привертають увагу своєю нестандартністю та глибиною
Чи впливають соцмережі на професію журналіста?

Я не переконаний, що Facebook допомагає. Багато людей мене сварить, а інша частина людей мене намовляє, щоб я почав вести соцмережі. А я поки не знаю: хочу я цього чи ні. Може й хочу. А може не те, що хочу, а треба. Ну, як у сучасному світі. Але для загалу українських медіалюдей, мені здається, це величезна шкода. Це найбільша шкода, яка є. Ну можна довго розповідати про прояв соціальних мереж. Тому що в Україні, і взагалі на пострадянському просторі, соцмережі лягли на таку «неудобренную почву». Тобто люди, які не знали, що таке медіа. Ну просто фізично в Радянському Союзі не можна було цим займатися. А потім був дуже короткий період 90-х років: п'ять-сім років — і ось прийшли ці гаджети. А люди — ніби на піску чи на воді. Тобто не на підвалинах 100- чи 200-річної культури спілкування, як це в Західній Європі, а на підвалинах «нічого».

Я зараз важко уявляю собі журналіста, який піде працювати в поле

Він прийде, подивиться в інтернет, знайде інформацію. І ця інформація вторинна, в такому сенсі. Вона третинна, чотиритинна. Яка завгодно, але це бачили не його очі. А якщо не його очі, то вірити цьому дуже важко. Люди, які цим займаються, просто переказують, що хтось щось побачив, або й не побачив. Ми не знаємо звідки. Може, він просто подзвонив і спитав, а там йому підказали й він написав. Тобто, хто це бачив?

Знаєте, для маніпуляції відкривається широке прекрасне поле. Різнокольорове таке! Мені пощастило, бо я починав тоді, коли просто такого не було. Окрім того, як туди поїхати, це побачити й описати. А найголовніше, розуміти, як це описати. І тоді ти розширюєш і свій словниковий запас, і все на світі.

Як часто наводять цей дебільний приклад, і я його по-дідівськи теж наведу. Скальпель у руках 6-річної дитини — це смерть, а в руках хорошого хірурга — це життя. Так само й інтернет. У руках якихось американців, який утворився в Америці природнім шляхом. Тобто людство й суспільство росло, росло, накопичувало знання — і потім з'явився Facebook. А тут… Радянський Союз не встиг себе телефонізувати. Знадобилася поява мобільних телефонів, щоб усі нарешті отримали можливість зв'язку. За 79 років Радянський Союз не зміг зробити так, щоб у кожного був телефон!

Що таке справжня журналістика?

Я пам'ятаю дискусію декілька років тому. Вона була досить гучною. Дискусія стосувалася того, що чи може журналіст у себе десь у Facebook писати, що Вася — кака, а потім у газеті, що той самий Вася — цяця. І коли я просто побачив цю саму дискусію, то я зрозумів, що я тоді, мабуть, не журналіст. У мене якесь інше уявлення. А дискусія була досить серйозною. Люди обґрунтовували, надавали якісь аргументи. Я кажу: як? Це або ти, або не ти? Ну тоді звільняйся й пиши тут. Або переходь у ту газету чи в той ЗМІ, який буде співпадати з тим, що ти там уявив про цього Васю. А якщо ти пишеш тут одне, а там — інше, то це абсурд. Якесь роздвоєння особистості.

А друге питання — це освіта. Візьмемо, ту саму Польщу чи Естонію, країни які досить швидко вийшли з соціалістичного табору. І почали дуже інтенсивно вчитися. Вчилися журналісти також. Вони дуже швидко поглинули ту інформацію, західноєвропейську. А українські журналісти не люблять вчитися. Вони люблять казати: ми все знаємо, спробуй нам щось сказати! Я колись казав, що якби у мене був такий Вересень, коли я лише починав, то я ходив би за ним зранку до ночі й записував би.

Як казав Володимир Ульянов: вчитися, вчитися і вчитися. Вчитися підмітати підлогу, вчитися будувати будинки, вчитися робити машини, вчитися посміхатися на вулиці…

Залежність від соцмереж — це зло?

Розумієте, це така абсолютно нормальна проста ситуація. Коли Йоганн Гутенберг винайшов друкарський станок, то людство таке: блін, що ми тепер будемо робити? Але якось з часом, з роками, може, з десятиліттями навчилися. Дали собі раду. Так і тут. Безперечно, будь-що нове, яке відкриває якісь нові дороги, перспективи, нові обрії. Це все, безперечно, рано чи пізно наражається на таке: ой, а що ми зі всім цим будемо робити? Виникають абсолютно новітні обставини, з якими людство не стикалося. Ну на то воно й людство і на то й ми називаємося, хоча це помилково, homo sapiens, тобто «розуміємо», але щось не дуже «sapiens». Але ці люди знайдуть вихід, безперечно їм цікаво. Ну а як? Чому б ні? Це ж «меджик». Правильно? Включив «тинь» — «бомс» — і у тебе якась картинка!