Чому молодь не хоче гнатися за багатством
Молодь усієї Земної кулі розчаровується в стилі життя, який вели їхні батьки, і відмовляються від перепрацювання задля великих заробітків. Вони намагаються створити систему гіперконкуренції та змінити трудову культуру у своїх країнах. З чим пов'язана ця глобальна тенденція, як вона проявляється і якими можуть бути її наслідки, — переказуємо матеріал Bloomberg.


З квітня по вересень 2021 року понад 24 мільйони американців звільнилися з роботи й так і не вийшли на нову — це рекордний показник за весь час. Явище вже отримало назву the Great Resignation, «Велике звільнення» — за аналогією з Великою депресією та Великою рецесією. Воно стосується як США, так й інших країн: подібні тенденції спостерігаються зокрема в Німеччині та Японії.

Пандемія завдала людству серйозної шкоди: за опитуваннями, на вигорання та погіршення психічного здоров'я скаржаться люди в багатьох країнах. Але справа не лише в коронавірусі. Тиск на розвинені країни зростав десятиліттями. Доходи залишилися на колишньому рівні, зайнятість перестала давати гарантії стабільності, а вартість житла та освіти різко зросла, внаслідок чого меншій кількості молоді вдалося досягти фінансової стійкості.

Згідно з опитуванням Microsoft Corp., майже половина працівників у світі розглядають можливість звільнення. За даними іншого глобального опитування, проведеного консалтинговою компанією Qualtrics International Inc., приблизно 4 з 10 респондентів серед міленіалів і покоління Z кажуть, що покинули б роботу, якби їх попросили повернутися в офіс на повну ставку. Опитування Mind Share Partners показало, що дві третини міленіалів, які покинули роботу у 2021 році, пов'язують звільнення зі станом їхнього психічного здоров'я, у покоління Z частка була ще вищою — 81%.

В основному нові тенденції стосуються тих, хто молодший 40 років, вони також відбиваються й на економіці в цілому. Перед лицем екзистенційних загроз, таких як пандемія та зміна клімату, цей тренд може спровокувати глибшу дискусію про нещадне прагнення багатства як на індивідуальному рівні, так і для країн загалом.

«Зіткнувшись з перспективою смертності, люди поводяться зовсім по-іншому, — каже Бенджамін Грейнджер, керівник служби консультування з питань досвіду співробітників Qualtrics. — Тепер вони дивляться на роботу через зовсім іншу призму. Цей підхід можна описати приблизно так: "Я працюю не задля зарплати. Справа не в цьому. Я хочу отримувати від роботи задоволення"».

У США фінансові проблеми міленіалів виникли задовго до коронавірусу. Нинішнє покоління, ймовірно, стане першим в історії США менш багатим, ніж їхні батьки.

Пандемія лише загострила ці побоювання. Людська та економічна бійня, викликана коронавірусом, також змусила велику частку молоді засумніватися у своїх пріоритетах. У липні 2020 року федеральне агентство у Вашингтоні, округ Колумбія, де працював Бен Андерсон, змусило співробітників повернутися до офісів, не вживши жодних заходів безпеки та не забезпечивши належного соціального дистанціювання. Після того, як його колега зіткнувся з ускладненнями після перенесеного коронавірусу, Андерсон запитав: а чи дійсно постійна робота є гарантією безпеки й хорошого життя? «Коли світ розвалився, сумніваюся, що їм була якась справа до мене», — каже він. Якоїсь миті він подумав: «Заради чого? Я працював у гігантській бюрократії, на яку ніяк не міг вплинути. Він не створений для цього. Я просто виснажився». Зараз Андерсон живе у Лос-Анджелесі та знімається у телешоу та рекламних роликах. «У такому божевільному місці, як Голлівуд, у мене стільки ж шансів, скільки й на держслужбі», — говорить він.

Схожі тенденції спостерігаються й в Азії. Китайський рух lie flat, що пропагує «лежаче становище», став реакцією і на систему з виснажливим графіком роботи «996» — з 9 ранку до 9 вечора, шість днів на тиждень, і на постійний тиск із боку сім'ї, суспільства й навіть уряду, який змушує молодь до кар'єрної мобільності.

За останнє десятиліття економіка Китаю зросла вдвічі, але не всі стали бенефіціарами цього стрімкого злету: у багатьох великих містах зростання вартості життя випереджає зростання заробітної плати. «Економіка стала перегрітою й нестійкою, як в екологічному, так і психологічному сенсі», — каже Сян Бяо, директор Інституту соціальної антропології Макса Планка в Німеччині. Lie flat визнав навіть Сі Цзіньпін: у своїй серпневій промові президент закликав громадян уникати цієї стратегії й натомість «відкрити канали для висхідної мобільності».

Духовним будинком руху можна назвати місто Шеньчжень на південному сході Китаю, це технологічний центр, що швидко розвивається, осердя гігантських заводів з виробництва електроніки, компаній Huawei Technologies Co. та Tencent Holdings Ltd., а також для 18 мільйонів людей, багато з яких переїхали туди з інших частин Китаю, щоб втілити свої мрії про статки. Зараз, зважаючи на те, як економіка сповільнюється, деякі люди запитують, чи варті їхні мрії таких зусиль.

32-річний Джек був сповнений амбіцій, коли п'ять років тому він влаштувався в телекомунікаційну компанію, але виснажлива робота та величезні навантаження не призвели до успіху, на який він розраховував. Згодом його ентузіазм згас: «Багато інтернет-стартапів досягли стадії, коли немає вибухового зростання. Але важка робота та постійний стрес нікуди не зникнули. Ви просто втрачаєте надію». При цьому життя в Шеньчжені дороге навіть для високооплачуваних фахівців.

У мемах і постах молоді китайці називають своє покоління «солоною рибою» — на кантонському діалекті солона риба є метафорою трупа, але це також може означати людей, позбавлених амбіцій і прагнень.

У Японії ситуація не ліпша. Ще в 1990-і ЗМІ намалювали невтішний портрет молодих «вільнолюбних» японців (freeters), які відкинули вимогливу офісну культуру Японії з її жорсткою ієрархією та 15-годинним робочим днем на користь випадкових заробітків. До 2010 freeters стали частиною більш масштабного явища — «покоління саторі» (стан просвітлення в японському буддизмі, що досягається шляхом відмови від матеріальних бажань).

Кайру Тайра, 22 роки, працює в компанії з виробництва споживчих товарів у Кобе та веде блог про покоління саторі. Себе він вважає мінімалістом з обмеженим гардеробом, з чотирьох футболок і чотирьох сорочок із довгими рукавами. За його словами, покоління саторі звинувачують у тому, що воно «недостатньо допомагає економіці», адже вони й витрачають мало. «Думаю, що кожен звертає увагу на те, що дійсно важливо в житті», — говорить Кайру.

Аналогічні процеси відбувалися під час економічного спаду в Тайвані на початку 2000-х років. На той час А-Гуї був відеоредактором у Тайбеї. Вигорівши через роботу, він звільнився у 2006 році і став фрилансером: «Були часи, коли мої гроші майже закінчувалися, але завжди були якісь можливості для заробітку». Пізніше А-Гуї одружився й у 2016 році повернувся до роботи на повну ставку, але тепер часто зустрічає іншу розчаровану молодь, яка йде тим самим шляхом. «Хоч би як старанно працювали, ви не зможете купити будинок, — каже він. — Ставки постійно ростуть, тому омріяна стає все більш недосяжним. У чому сенс?».

Навіть у більш орієнтованій на добробут Європі багато людей переосмислюють свою кар'єру. У єврозоні зараз зайнято приблизно на два мільйони менше людей, ніж до коронавірусу. 26-річна Мілена Кула каже, що вона «відчула полегшення», коли у квітні 2020 року закінчився її контракт у берлінській некомерційній організації. Зараз вона живе під Бранденбургом, де планує створити громадський простір для людей, які, як і вона, хочуть зробити життя більш екологічно стійким.

Зазвичай те, що подають як зміну поглядів молоді, просто відображає довгострокові тенденції, каже Боббі Даффі, директор Інституту політики Королівського коледжу Лондона. За його словами, багато людей у віці від 20 до 30 років мають від роботи зовсім інші очікування, ніж їхні однолітки 20 років тому, наприклад, віддають перевагу новим навичкам, а не стабільності.

Бенджамін Грейнджер із Qualtrics вважає, що величезна кількість людей, які звільняються в США та Європі, свідчить про структурне психологічне зрушення. Причому в Китаї це зрушення може виявитися ще фундаментальнішим. Комуністична партія намагається послабити рух lie flat, обіцяючи до 2035 подвоїти розмір сегмента населення із середнім доходом. Але уповільнення економічного зростання змушує партію більше зосередитись на тому, як ці доходи розподіляються. Якщо побоювання щодо цінності праці збережуться, вони можуть з часом вплинути на перебіг економіки.

Lie flat та Great Resignation порушують складні питання, не вимагаючи конкретних змін. Це добрий імпульс, — стверджує Сян із Інституту Макса Планка. — Він може дати енергію для нових парадигм зростання».

За матеріал дякуємо проєкту Sapere Aude
Фото - princes-trust