Андрій Загороднюк: «Якщо б Росія могла б нас завоювати, то вона б це давно зробила»
Коли Україна може вступити в НАТО

Жодна людина фактично не відповідає за вступ у НАТО. Бо це питання всієї країни, зокрема і парламенту, який, наприклад, не підпорядкований президенту, а набираєтеся окремо, як ми всі знаємо. Тому це питання законів і підзаконних актів, указів президента і так далі. Країна має працювати вся. Якщо всі органи влади будуть разом працювати, то я думаю, що роки за три ми можемо отримати реальну перспективу членства. А потім отримати його, може, за рік-два. Тобто за років чотири-п'ять, якщо всіх докласти зусиль, то ми можемо стати повноправними членами НАТО. Параметри абсолютно досяжні, справа в іншому. Дивіться, перехід на стандарти НАТО. Вони є суттєвою вимогою для країн, але не є абсолютними. Тобто немає якогось списку, може, декілька законів треба прийняти, перейти на деякі стандарти в організації наших збройних сил і сил оборони. Ще деякі речі треба зробити, які суто політичні. Наприклад, нещодавно прийняли у першому читанні закон про СБУ, який робить їх більш наближеними до західних спецслужб за функціоналом, закон про корпоратизацію Укроборонпрому. А до цього, пів року тому прийняли закон про оборонні закупівлі. От це ті речі, без яких ніяк. Тому що оборонні закупівлі зараз закриті, секретні, а Укроборонпром теж зараз закритий, секретний. Він не корпоратизований. Тобто ми не знаємо, що там відбувається. І немає жодної легальної підстави дізнатися, що там відбувається. І це абсолютно не дає натівським країнам, знаєте, мотивації вступати з нами в якийсь союз. Тому що ніхто не знає, що там відбувається. Отакі-от речі треба закрити. Плюс запровадити систему управління збройними силами. І от головне, чого в нас наразі немає і без чого ми ніяк не вступимо — це посилити систему так званого цивільного контролю.Цивільний або його називають демократичний контроль. Зараз у нас його немає фактично. Він, звичайно, у нас є, але він абсолютно не того рівня, який потрібен для країн НАТО.

Чи дотримані в нас вимоги НАТО до військового обладнання

Чи є формальні вимоги? Ні. Їх немає. Ми можемо працювати зі своєю зброєю. Єдине питання в тому, що коли ми запроваджуємо якісь нові технології,то так виходить, що ці технології наші військові дуже люблять і вони хочуть самі на них переходити. Коли ми були в силах спецоперацій, розмовляли зі спецпризначенцями нацгвардії, прикордонних військ, альфи тощо, вони дійсно кажуть, що в деяких ситуаціях оці гвинтівки, які вони показують, зручніші та набагато ефективніші, ніж традиційний радянський автомат. Як тільки це стає можливим, або пістолети, або інші речі, багато з іншого озброєння, то вони залюбки переходять на натівський стандарт. Єдиний момент, чому країни НАТО одне до одного так сходяться, і в альянсі його так поважають, цінують. Є таке поняття — взаємосумісність. Взаємосумісність вам надає конкретні переваги в конфлікті. Є сенс переходити на спільні платформи, тому що ми можемо обмінюватися. Або, наприклад, інші країни можуть відкривати для нас склади, на цих складах зберігати зброю. У випадку якщо якась ситуація, то ми знаємо, що у нас є запаси, сформовані разом із нашими партнерами. Але якщо ми абсолютно на різних платформах, то це буде проблема.

Чого потребує українська армія?

Є стандарт щодо ключового забезпечення, він більш-менш відповідає натівському. Якщо ми будемо виконувати той стандарт, який записаний у наших документах, то всі будуть споряджені, як у натівських країнах. Щодо харчування, то є у нас такий каталог, я не знаю, може, ви бачили. У довоєнні часи ми користувалися нормою, затвердженою Кабміном 1968 року, там було основне питання — це калорійність. Такого як збалансованість взагалі не існувало. Оці всі білки, вуглеводи — цього не існувало. І калорійність доганяли кашами. Тож одна з перших реформ, яку запроваджував ще Петро Олексійович, він персонально за цим стежив, хоча вона надзвичайно повільно йшла, але тим не менше йшла. Це запровадження нового стандарту харчування. Він запроваджений у більшій частині військових частин і він міг би бути практично в усіх, якщо б ми не зупинилися б. За тим стандартом питань до харчування немає взагалі, він за усіма показниками відповідає натівському.

Де ми відстаємо катастрофічно? Ми відстаємо в озброєнні військової техніки і в оновленні. Тобто нормальний відсоток оновлення це 10–15 на рік. І близько цього немає. Більшість військової техніки у нас застаріла, до того ж дуже сильно. Ми відстаємо в інфраструктурі. Тобто багато військових частин у нас не виглядають за натівськими стандартами аж ніяк. Ми відстаємо у забезпеченні соціальному. Ну, наприклад, квартирами. Це величезна проблема. Досі 46 тисяч осіб стоїть у черзі і це один із головних демотивувальних факторів.

Чи програє Україна повномасштабну війну за свою незалежність

Алгоритм дії будь-якого міністра, який приходить з будь-яким бекграундом, це вивчати головні сценарії, які можливі. Це саме мене питають депутати, які заходять до мене в кабінет. Питання абсолютно логічне, тому що є таке поняття як спроможності. До речі, цього питання в радянській доктрині не було. Його запозичили, знову ж таки, з НАТО. Спроможності — це доктрина, тобто настанови, правила, за якими все відбувається: організація, особовий склад, підготовка цього особового складу. Це керівництво і підготовка цього керівництва, ваше озброєння, військова техніка, ну й інше обладнання, яке потрібно і це інфраструктура. Тобто сім компонентів. Тільки якщо у вас є це в комплекті відносної якоїсь спроможності. Наприклад, якщо у вас є кораблі, але немає особового складу, який підготовлений на них навчатися, спроможності у вас немає. От у вас є порти, але немає кораблів і так далі. І далі. Що таке війна? Війна — це фактично конфлікт двох спроможностей. І якщо математично рахувати, то дійсно, ми не маємо жодних шансів з Російською Федерацією в протистоянні відносно спроможностей. Їхній бюджет третій у світі. Наш бюджет я навіть не пам'ятаю. Далі можна не говорити. Але вони зате в 10 разів менші, ніж американський. Це просто для порівняння. Це все, що вам потрібно. Але формула спроможностей, про яку я сказав, пішла з американської доктрини і вже в НАТО запроваджена як основна практично. Але визначення цих спроможностей.

Це не набір цих компонентів, а здатність виконати поставлене завдання і тут от є конфлікт понять. З одного боку у вас може бути багато особового складу, серйозні підготовлені керівники, а при цьому ви не зможете виконати завдання, тому що конфлікти між країнами вже перестали бути в одній площині. Проблема полягає в тому, що зараз ви не можете сказати, де війна зовнішня, а де внутрішня. Зараз ми живемо в епоху гібридної війни. Тобто це задіяння не військових методів для досягнення цілей, політичних, військових сил. Всі оці конфлікти перейшли в цей гібридний стан. Чверть лише ресурсів використовується для військової частини. І 3/4 — для невійськової.

Якщо б Росія могла б нас завоювати, то вона б це давно зробила. Це основна річ, яку ми маємо розуміти. У неї немає цілі взяти половину Луганської та Донецької областей.Ми знаємо плюс-мінус скільки грошей вони витрачають на утримання. Ніяких плюсів немає. Їх завдання було розвалити Україну в принципі як країну в цілому, на шматки. Коли дві спроможності, якщо повертатися до військових методів, воюють, то їхнє завдання не знищити один одного. Їхнє завдання нанести такі втрати, які вже будуть не прийнятні, демотивуватимуть і так далі. І як показала війна на Сході, не все у Росії нормально, абсолютно. Я думаю, що вони перебільшують свої спроможності з тим, що вони просто не знають, які вони. Вони досліджують їх лише в бойових умовах. А, як ми знаємо, і в Сирії, і на Сході України, вони бачили якісь там плани, які не реалізовувалися.

Скоріше за все весь світ допомагатиме Україні. Я маю на увазі демократичний світ, вільний. І країни, які розуміють усі ці речі. А в Росії, скоріш за все, економіка зупиниться. І за підрахунками багатьох аналітиків вона набагато гірше себе почуває, ніж це здається, і тому їхній резерв не такий вже й великий. Крім того, український народ постійно свариться, але як тільки загроза абсолютно безпосередня, виявляється що гуртуємося. Вони вже взнали це, але те, що не прорахували з самого початку

Втрати з дурощів

Ну, звичайно, що багато дурощів і багато таких речей, але ми не маємо говорити це, не маємо применшувати себе. Я хочу сказати, що надзвичайно виявилися наші інноваційними, сміливими, проявляють такі дива хитрості. Я коли їздив на лінію зіткнення, бачив все, як вони облаштовують. При цьому це прості люди. Вони в НАТО не навчалися, а яким чином вони облаштовують всі ці вогняні точки, яким чином вони розмальовують ці карти вогню. Звичайно, це самозбереження і розуміння того, що ти не будеш цього робити, то ти просто можеш загинути, робить дійсно. Це скоріше позитивні відчуття, ніж негативні. Нарешті в нас є система відбору, бо в нас дійсно є підрозділи. Ви знаєте, наприклад, що сили спецоперацій, коли Проводять відбір, то вони беруть людей тільки з фізпідготовкою, або ті, що колись мали серйозну підготовку до цього. І з них проходять відбір десь 50% на те, щоб дійти до курсу. І з цих, які потрапляють на перший випробувальний курс, проходять 10% всього. І всі тільки добровільно, взагалі ніколи ні за ким не бігають, у них черга така, що не знають, що з цією чергою робити.