Андрій Куликов: Навколо України ведеться велика геополітична гра

Інсайди Давосу 2026, про Трампа і Зеленського, Європу та Україну та що буде після війни — у розмові з українським журналістом Андрієм Куликовим. Повна версія інтерв’ю за посиланням.

Політика — це продовження економіки

До Давоса, звісно, їдуть насамперед переслідувати власні цілі. Якщо говорити про цьогорічний форум загалом, у мене склалося враження, що там простежувалася тенденція відволікатися від нагальних для нас питань — війни проти України, війни в Європі загалом, зростаючої загрози великого збройного конфлікту. Економіка і фінанси залишаються в центрі уваги тих, хто приїздить саме на Всесвітній економічний форум. А ті, хто приїздить із політичними мотивами, відповідно, реалізують власні політичні завдання. Саме для цього, на мою думку, і працює Український дім у Давосі.

Насамперед фінансисти й капіталісти впливають на загальну сцену та формування порядку денного. Водночас існує величезна кількість зустрічей на маргінесах форуму, де діє прихований, неофіційний порядок денний. Нас колись учили, що політика — це продовження економіки, або навпаки, економіка — продовження політики. Ці речі нерозривно пов’язані.

Тому я не поділяю думку, що нібито Гренландія відтіснила Україну на другий план. Вважаю, що ці питання пов’язані в межах глобального перерозподілу світу між Сполученими Штатами та Росією. І Гренландію, і Україну, і інші гарячі точки намагалися відсунути з переднього плану, аби зосередитися на розмовах про економіку та створити ілюзію, що економіка й політика існують окремо одна від одної.

Однак сцени біля Українського дому, де поліції доводилося буквально відтісняти людей, коли з’являлися чутки про приїзд президента Зеленського, лише підтверджують: за економікою нікуди не зникає політика — і навпаки. Адже економіка включає і оборонно-промисловий, і військово-промисловий комплекс — залежно від того, в якій парадигмі ми говоримо. Новітні технології, штучний інтелект, інновації — усе це безпосередньо пов’язане з війною, підготовкою до війни або до миру. А мир, як казали ще давні римляни, потребує готовності до війни.

Україна в Давосі

Ми часто виправдовуємося — просто тому, що звикли це робити. Зверхнє ставлення з боку економістів, фінансистів світового рівня та так званих візіонерів цілком зрозуміле. Вони живуть в іншому масштабі — обертають мільярдами та керують цілими секторами глобальної економіки, і на цьому тлі Україна для них справді може здаватися малопомітною.

Натомість у натовських і не лише натовських військових я давно не спостерігаю зверхності. Навпаки — від генералів, а також від деяких міністрів і парламентарів, які добре розуміються на оборонних питаннях, я неодноразово чув і публічно, і кулуарно, що нині єдина по-справжньому потужна армія в Європі з реальним бойовим досвідом — це українська армія. Звісно, якщо вивести Росію за межі Європи як цивілізаційного поняття.

Україна потенційно здатна навіть очолити гіпотетичні об’єднані Збройні сили Європи або Європейського Союзу. Йдеться не про персоналії чи формальні посади, а про те, що український досвід може стати основою того ударного кулака або оборонного муру, який Європі сьогодні вкрай необхідний. Поки що — для оборони, але, можливо, і для наступу в майбутньому.

Велика геополітична гра

Що стосується природних ресурсів, то Європа свій момент значною мірою втратила. Першими тут з’явилися американці — і не випадково з угодами щодо рідкісноземельних металів. США зацікавлені також у ядерній та атомній енергетиці. Європейці ж тривалий час перебували в ілюзії, що партнерство зі Сполученими Штатами залишатиметься незмінним. Політика Дональда Трампа, однак, демонструє інше: йдеться вже не про партнерство, а про жорстке, наступальне суперництво.

У цьому контексті варто згадати й корупційні скандали. Ті в Європі, хто реально зацікавлений в українській силі — тепер або в найближчому майбутньому, — розуміють: вимагати абсолютної чистоти тут і зараз нереалістично. Це необхідно, але неможливо здійснити миттєво.

Показовим було й те, що в Українському домі не було жодного офіційного представника Канади. Христя Фріланд нині є радницею українського уряду, але не представляє канадський уряд офіційно. Джастін Трюдо з’явився лише на кілька хвилин і вже як відставний політик. Я трактую це так: з огляду на майбутню зустріч Зеленського і Трампа та позицію нового прем’єра Канади, просто не хотіли дратувати американців.

Так само не було високопосадових представників Великої Британії, Франції чи Німеччини — країн із ядерним потенціалом, які нині перебувають у складних відносинах зі США. Натомість були наші стабільні й щирі союзники — балтійські та скандинавські країни.

Усе це лише підтверджує: навколо України ведеться велика геополітична гра. Колись я сформулював це максимально грубо, але, на мою думку, точно: Гренландія — в обмін на Україну.

Про Трампа

Що ж до Трампа, він залишається для мене загадкою. Єдине пояснення, яке можу запропонувати, — умовно квазі-марксистське. У певний момент на гребені історичних процесів з’являється людина, яка уособлює їхній напрям. У час нового імперіалістичного переділу світу Сполучені Штати очолює саме така фігура. Як Росію очолює Путін, так США очолює Трамп — людина, яка для багатьох американців виглядає «своєю». І це теж частина великої гри, ризики якої виходять далеко за межі однієї постаті.

Спілкувалася: Ксенія Смірнова