Антон Грущецький: Будемо чесними. Люди очікували кращої ситуації

Станом на осінь 2023 року у багатьох громадян є відчуття, що їх очікування, надії, які вони мали пів року тому на весну, перед літом, не такі яскраві і райдужніСтаном на осінь 2023 року у багатьох громадян є відчуття, що їх очікування, надії, які вони мали пів року тому на весну, перед літом, не такі яскраві і райдужні

Останнім часом здається, що в Україні існують дві реальності - військова, де кожен день гинуть люди, і політична, де комусь вже мариться перемога і настав час подумати про вибори. Ці дві реальності переплетені і зустрічаються у соціальних мережах. Там боти, агресивні коментатори, прихильники і вороги політичних таборів різного штибу - доводять, кожен свою «правду». Що відбувається в українському суспільстві насправді? Чи винні медіа і громадський сектор за напругу в соціумі? Всі ці запитання «Аналізуй» поставили Антону Грушецькому, він є соціологом, виконавчим директором Київського Міжнародного Інституту Соціології - одним з найавторитетніших центрів, що понад вже тридцять років займається соціологічними дослідженнями в Україні.

Повна версія розмови тут. Для тих, хто надає перевагу текстовій версії, редакція підготувала декілька фрагментів.

Коли ми спілкуємося з респондентами з сотень різних питань, в яких починаємо задавати питання про політику, то абсолютна більшість респондентів стають роздратованими, адже зараз не до політики. Ми хочемо, щоб Україна була демократією. У нас абсолютна більшість за те, щоб Україна була хорошою демократією, з чесними прозорими виборами, але вже після перемоги. Зараз ( розмова була записана у жовтні 2023 року - ред.) наростає критика уряду, парламенту і навіть президента. Але при цьому люди не хочуть виборів. Ще декілька років тому, в умовно мирний час, як тільки зростала критика до уряду чи до парламенту, чи до президента, зростала кількість людей, які вимагали негайних виборів. Зараз такого не бачимо. Люди все-таки мудро ставляться до цього питання, розуміючи, будь-які вибори — це розкол із середини суспільства. Додатково це велике питання до їх легітимності, до результату, який ми отримаємо, наскільки можна буде йому довіряти в нинішніх умовах.

Ще в травні 2022 року, одразу після вторгнення, близько 90% довіряли президенту. Зараз це близько 75-76%, залежно від формулювання запитання. Тобто є деякі зрушення, але більшість все-таки довіряють і вважають, що президент дійсно виконує, наскільки це можливо зараз, свої функції. Але якщо уряду і парламенту півтора роки тому більшість людей довіряли. І це унікальне в історії України явище на тлі вторгнення, то зараз більшість їм не довіряє.

На початку осені, ми отримали нові результати, і там був рейтинг проблем в країні. Тобто війна, це зрозуміло, проблема номер один, але які інші проблеми? Більшість, десь 60% на перше місце ставлять корупцію. А на друге-третє місце, умовно, це низькі зарплати, пенсії, пов'язані з економічними умовами життя. Людей дратують резонансні корупційні скандали. До речі, саме тому ми намагаємося закликати активну громадськість і журналістів, у питанні висвітлення корупції. Давайте, все-таки думати категоріями «не нашкодь» і «як би його збалансовано висвітлювати». Тому що ту ж боротьбу з корупцією можна висвітлювати, на кшталт - «як все в безнадійно, ми приречені, корупція тотальна всюди, або можна висвітлювати так, - «спіймали корупціонера, це не приємно, але добре, що боротьба ведеться».

Зараз ще 60% людей, вважають що є якісь позитивні зрушення з корупцією. Але знову-таки, ми ж бачимо, як опозиційні медіа і певні журналісти, або громадські активісти, більш політично заангажовані і трохи під іншим соусом подають цю інформацію. Відповідно, у людей формується більш критичне ставлення.

Будьмо чесними, станом на осінь 2023 року у багатьох громадян є відчуття, що їх очікування, сподівання, надії, які вони мали пів року тому на весну, не такі яскраві і райдужні. Я не кажу, що люди хочуть здаватися, капітулювати, у нас все одно 80% проти жодних поступок агресору за війну, за продовження збройної відсічі ворогу, але очевидно, що люди очікували трохи кращої ситуації. І це загалом впливає на психологічні настрої людей. А в такому психологічному настрої, якісь лакшері весілля виглядає дуже дражливим фактором для людей.

Про не дуже розумних українців

Більшість громадян віддають перевагу коротким повідомленням або коротким відеосюжетам. Мало тих, хто хоче читати лонгріди або великі аналітичні статті. І це, до речі, сумно, тому що інформацію-аналіз у два-три речення ви не зможете вкласти. Два-три речення ви можете вкласти тільки про-пропагандистські месиджі, і якщо вони будуть насичені емоціями, то вони будуть зачіпати громадян.

Відсоток, скажімо таких, поляризованих, агресивних людей - невеликий. Це може бути 5%, 10%, 15%. Я як соціолог можу сказати, що наші громадяни, які складають більш репрезентативну вибірку, значно більш помірковані у своїх поглядах, ніж коли ви заходите в Twitter, Telegram, чи в Facebook і бачите тисячі різних агресивних повідомлень. Ці люди значно мудріші, значно спокійніші і значно більш помірковані. Це, до речі, створює велике вікно можливості для формування таких хороших, сучасних настроїв у суспільстві. Але багато людей все-таки піддаються на ці коментарі про "порохаскотів" чи "зеленобобіків", що формують певний негативний імідж. І людям здається, що таких людей в Україні багато, але рівень поляризації в медіа від тих, хто коментує, і часто це боти, значно вище, ніж це є в реальному житті.

Але насправді пересічні українці значно більш спокійні. І хоча є так звана, аморфна більшість або пасивна більшість, то це є певнии кліше. Тому що більшість людей, все-таки живуть звичним життям: ходять на роботу, виховують дітей. У мене особисто двоє маленьких дітей, двох і трьох років. Я можу сказати, що разом із звичайною роботою — це настільки поїдає сили, що бути активним, громадсько активним, дуже непросто. І більшість людей поглинуті звичайною, повсякденною роботою, і обзивати їх нікчемною більшістю — це неправильно.

Попри усі негативні коментарі в соціальних мережах, в соціологічних опитуваннях українці залишаються дуже і дуже поміркованими. І це дуже добре, тому що з такою поміркованістю можна вибудовувати європейсько орієнтоване суспільство. Тому що якби в нас було агресивно налаштоване шовіністичне суспільство, як в Росії, то ми б могли отримати другу Росію. Україні друга Росія не світить.

Коли у нас щось розказують про не дуже розумних українців, або там недорозвинених, або проблемних, давайте подивимось на те, що відбувається в західних суспільствах. Зараз антиізраїльські протести відбуваються навіть в усталених демократіях. Частка людей, які співчувають терористам, вона просто шокуюча. Ви показали буквально відрізану голову, а люди знайдуть спосіб це все виправдати. Західний світ мав багато програм для цивілізованих дебатів, для більшої критичності в сфері, медіа. Це все відбувалось десятиліттями, але результату не принесло. В США досі більше 70 мільйонів готові голосувати за Трампа.

Ми технічно створювали меншовартість

Один із засновників КМІС, Валерій Мальков був справжнім соціологом, і він ще на початку сімдесятих років запропонував теорію розвитку суспільства про перехід від індустріального до постіндустріального суспільства. Це, було раніше, ніж на Заході. Він прогнозував на багато десятиліть вперед, що після постіндустріального буде перехід до таких оптимістичних і людинотворчих суспільств, коли буде більше професій, акцент на самореалізації людей і на розвитку самих людей. Коли кожен є унікальною особистістю. Але, очевидно, це все буде і у нас. Так, ми будемо відчувати ще багао страждань, проблем, хаос, перш ніж до цього ми перейдемо. Але, будьмо оптимістами. КМІС проводить опитування вже 30 років. Якщо подивитися, якщо люди думали 30 років тому і зараз, то Україна все-таки робить великі кроки вперед. За 10 останніх років Україна теж зробила багато кроків вперед і будемо сподіватися, що темп не знизиться. Все-таки ворога буде подолано і ми будемо наближатися до кращих стандартів.

Розмовляв Микола Вересень