Еміль Шлеймович: Проблема на Близькому Сході не лікується

Проблема на Близькому Сході не лікується, — упевнений ізраїльський журналіст, головний редактор ізраїльського видання «Деталі» Еміль Шлеймович, — проблему консервують багато років поспіль, бо не виключено, що від самого початку, коли великі країни ухвалювали рішення про створення держави Ізраїль, вони розуміли, що це відбуватиметься. 

Кому вигідне становище перманентної війни Ізраїлю і Гази, чому арабський світ не поспішає розкрити рятувальні обійми братам-мусульманам із палестинської автономії. Скільки коштує побудувати тунель у Газі та чому в них немає місця мирним жителям, щоб врятуватися від бомбардування? Усі ці запитання «Аналізуй» поставили Емілю Шлеймовичу. Нижче текстова версія інтерв'ю. Повне відео дивіться тут.

Розумієте, проблему, на мій погляд, вирішити можна. Проблема просто, на жаль, надзвичайно занедбана й у ній, безсумнівно, є вина обох сторін, і нас, євреїв, в тому числі. Якщо навіть ми говоримо про Сектор Гази та нескінченні проблеми, які тут відбуваються, то звернімо увагу на два нюанси. По-перше, звідкись же в секторі Гази, що насправді є частиною землі обітованої та була єврейським містом, зараз звідкись з'явилося 75% населення, яке вважає себе біженцями. 

Тобто це біженці в другому поколінні, у третьому, але ж перше покоління звідкись узялося. Взялося воно в той момент, коли під час становлення держави Ізраїль ще не було ніяких Женевських конвенцій, спроб більш справедливо влаштувати світ, а тих, хто програв, — викидали. Викидали на задній двір історії. Ми можемо згадати, як після війни, німців депортували, наприклад, з низки країн східної Європи. А в Ізраїлі були певні моменти, коли переселили арабів на заднє подвір'я, яке зараз вибухає нам в обличчя. 

Тобто говорити, що навколо всім править антисемітизм, — це певне спрощення. Звісно, нам би добре так говорити, але наша вина в цьому теж є. Це по-перше. По-друге, у нас є величезний гріх перед палестинцями, перед арабами, жителями цієї території. Полягає він у тому, що свого часу ми їм на голову привезли Арафата. Ми взяли відомого бандита, який очолював бандитське угруповання, не визвольне, не політичне, а просто банду. Витягли його практично з небуття і поставили над певним народом у надії, що розбиратися він із ними буде сам. А він насправді спочатку зачистив усіх, ну якщо так можна говорити, хто був готовий до більш-менш мирного діалогу з Ізраїлем. Він їх просто фізично знищив. Також він утискав християнські церкви, які перебували там, поки не підпорядкував їх повністю, не змусив бути лояльними. Паралельно, ясна річ, він крав. 

Ізраїль на це все спокійненько реагував, бо нас же не чіпають, а згодом почали чіпати і нас. Не треба ніколи робити ставки на бандитів. Хороший приклад, до речі, — це Росія. Коли на посаду президента там посадили, не обрали, а поставили людину, яка була банальним рішалою між чиновниками та бандитськими угрупованнями. Ну це виросло ось у те, що ми всі бачимо. 

Річний бюджет терористичної організації ХАМАС становить один мільярд доларів

А ще в Газі є система фінансування терору, — виплачується допомога терористам, які ув'язнені в ізраїльські в'язниці. Розмір допомоги залежить від кількості крові на руках того, хто заарештований. Те, що там у школах, які підпорядковані ООН, викладають, прославляють терористів на уроках історії, у підручниках це все записано і відомо. Там править структура, у яку було вписано знищення єврейської держави. 

Я просто кілька цифр наведу для прикладу. Особисті статки Ісмаїла Ханії сьогодні оцінюють у 5 мільярдів доларів. Це при тому, що річний бюджет терористичної організації ХАМАС становить один мільярд. Він охоплює і збір податків, і дотаційну якусь допомогу, і постачання гуманітарної допомоги. Ось усе разом — це один мільярд на всю країну. А в нього вже п'ять. А з іншого боку, звичайні жителі Гази, у яких може вдома не бути холодильника, телевізора, діти п'ють не соки, а порошкові концентрати.

Рівень життя бідної сім'ї в Секторі Гази — це приблизно один або півтора долара на людину за день, тобто 30 доларів і живи як хочеш. 

Гроші туди йдуть з двох причин. По-перше, те, що Катар дає гроші, але не на лікарні. Катар дає гроші ХАМАСу для того, щоб мати своє збройне угруповання, яке підпорядковується йому тою чи іншою мірою. Ізраїль сам дозволив Катару ці гроші давати. По-перше, це продовження тієї самої концепції, у вас свої бандити, робіть, що хочете. По-друге, це вже неможливо було контролювати. Тобто контролювати якісь речі на місцях ми могли плюс-мінус до 2005 року. У 2005 році Ізраїль звідти повністю пішов. 

Спочатку, до того, як було створено палестинську автономію, і це ось те, чим дорікають усім цим архітекторам, Шимону Пересу (ізраїльський політик, обіймав посаду прем'єр-міністра), покійному передусім. Ідея полягала в тому, щоб передати владу в Палестині місцевим кланам. І це загалом так. Тому що, зрештою, ми говоримо про такий собі fail state, у якому на місцях правлять клани. Кожна велика сім'я має свою власну озброєну міліцію, відносини з сусідами. Один контролює це місто, інший контролює цей табір біженців і так далі. Багато з них вкрай зацікавлені співпрацювати й працювати з Ізраїлем. І це завжди так було. 

У Єгипту дуже цікава роль 

Роль Єгипту подвійна. З одного боку, це такий посередник, який весь час втручається. З іншого боку, це постачальник товарів. Кожен контрабандний тунель — це бізнес. Будівництво такого тунелю обходиться від 50 тисяч до 2 мільйонів доларів, залежно від його пропускної здатності. Це тунелі, через які можна перегнати, наприклад, отару овець. Природно, можна провести людей в інший бік. Є люди, які вклалися в бізнес — це інвестори, які на цьому заробляють. Їм однаково, що туди тягати. 

Є ще КПП. За виїзд із Гази, а там величезна кількість людей, які звідти хочуть втекти і насамперед це молодь, Ціна до війни становила близько від 3 до 10 тисяч доларів. Так функціонує економіка.

Згідно з мирною угодою між Ізраїлем і Єгиптом, існує трикілометрова зона вздовж кордону, де не повинні перебувати війська. Вона демілітаризована, для спокою. Свого часу Ізраїль контролював цю Філадельфійську вісь, зараз взагалі звідти пішов. Три кілометри мають бути вільними. Єгипет, за згодою Ізраїлю, майже відразу після початку війни ввів туди свої війська, включно з танками, з єдиною метою не допустити прориву палестинських біженців на свою територію. 

Європа вже наїлася сирійцями та суданцями

Рафах — місто на кордоні. Загальне населення цього клаптика землі становить два мільйони 200 тисяч осіб. У Рафіаху (КПП) на певному етапі скупчився мільйон і двісті тисяч. Єгипет нікого не пустив, за винятком, декількох гуманітарних випадків. Ніхто не створив ті ж самі наметові табори на Синаї. Могли пропустити та поставити навколо армію. Однак, Європа не особливо підтримувала з тієї простої причини, що вони не довіряють Єгипту. Європа вже наїлася сирійцями й суданцями. Всі інші, включно з йорданським королем, не приймають нікого. Турки, які грюкають усім чим можна, не приймають у себе нікого. Так, взяли якихось дітей на лікування, але не більше.

Президент Єгипту Ас-Сісі сказав таке. Якщо ми зараз заберемо звідти арабів, то це допоможе євреям зайняти цю землю і вони її більше не повернуть. Араби повинні там залишатися. Це загальний підхід арабського світу. Це абсолютне гарматне м'ясо. Абсолютно нікому не важливо, скільки людей там загине. Свого часу в одного з ватажків ХАМАС запитали: коли відбуваються ізраїльські бомбардування, яким ви так дорікаєте, у вас така розвинена мережа тунелів, чому ви не спускаєте цивільне населення до них, до того ж ці тунелі здебільшого мають виходи саме до будинків, зокрема й багатоповерхових, щоб заховати цивільних. 

І людина абсолютно правильно чесно сказала, що тунелі ми будуємо для військових потреб. Дбати про безпеку громадян має Організація Об'єднаних Націй. Люди взагалі нікого не цікавлять, вони можуть там померти всі, або можуть там всі вижити. Усьому світу зовсім це не цікаво. Цікаві дії Ізраїлю, цікаво зупинити Ізраїль у тому чи іншому процесі, цікаво збоку від Ізраїля зберегти цей подразник, який весь час за потреби можна розколупати.

Спілкувався Микола Вересень.