Гаррі Каспаров: Європа корумпована наскрізь
Не так давно ПАРЄ затвердила список російської опозиції після довгих дебатів і гарячих дискусій — як в українському політичному просторі, так і в так званих опозиційних російських колах. Серед учасників є відомий громадський діяч, чемпіон світу з шахів — Гаррі Каспаров. Він і його товариш — хірург Андрій Волна (який також був на «Аналізуй») є чи одними з небагатьох, кого українці можуть вважати однодумцями. Каспаров прямо називає речі такими, як вони є, за що постійно отримує купу критики від навальників і «типу» ліберальних журналістів — Дудя й колективу «Дождь». Перед вами текстовий уривок майже годинної розмови на «Аналізуй».
Інтерв’ю з Каспаровим дивіться тут
Інтерв`ю з Волною дивіться тут
Україна — це шанс на порятунок для Європи сьогодні, завтра і на 50 років наперед? Що про це кажуть європейські еліти?
За лаштунками все гаразд. Там таких людей не бракує. Питання в тому, як трансформувати ці кулуарні розмови в конкретні політичні дії. З цим набагато гірше. Бо знову ж таки: в ідеальній конструкції, безумовно, Україна, українська армія, Україна як держава, що вже стільки пережила й стільком пожертвувала — це все правильно. Але ж триває війна. Проблема в тому, що існує ще Путін. Усе далеко не очевидно, адже потрібно ухвалювати рішення, пов'язані з величезним ризиком. Тому важко все прорахувати: є ідеальна конструкція, а є конкретна проблема сьогоднішнього дня.
Адже майбутнє України багато в чому залежить від того, що станеться в Росії. Путінська війна — це не війна лише проти України. Україна в даному разі — головний об'єкт, як і українська державність. Свого часу Збігнєв Бжезінський, видатний американський філософ і політик, людина, яка стільки всього передбачила, писав: без України немає Російської імперії. Путін, звісно, Бжезінського не читав, але нутром запеклого імперіаліста розуміє, що Україна йому необхідна. Наявність української держави — це, фактично, смертний вирок Російській імперії як концепції. Але поки історія Російської імперії не завершиться, поки її не відправлять на смітник історії, усе це залишається, повторюю, гіпотетичним. Тому європейські політики сьогодні... Так, зрозуміло, є балтійські політики, є фіни, шведи, навіть поляки, напевно. Але зробити останній крок, зафіксувати, що ми взагалі-то разом воюємо проти Росії сьогодні — на це поки ніхто не наважився.
Європа ж корумпована наскрізь. Це все не просто так. Не просто так з'явилися ці путінські симпатії. Віддамо належне — вони працювали добре. Вони купили з тельбухами величезну кількість європейських політиків, цілі європейські партії. Тобто була проведена колосальна робота. Фінальна стадія нападу на Україну, агресія лютого 22-го року, базувалася на путінському розрахунку, що все куплено. Насправді він був впевнений, що ніхто не допомагатиме. І, до речі, він мав рацію. Якби Зеленський проявив слабкість і прийняв пропозицію Байдена та Шольца втекти й грати роль Тихановської десь у районі Варшави, то все б закінчилося так, як Путін і припускав. Просто найшла коса на камінь. Зеленський залишився в Києві. Україна вистояла. І з'ясувалося, що Заходу доведеться воювати, бо Україна не збирається здаватися.
Диво на Марні було в 1914 році, коли зупинили німців під Парижем. Диво на Віслі — коли зупинили більшовиків під Варшавою в 1920 році. І ось сталося таке Диво на Дніпрі — Битва за Київ у лютому-березні 2022 року. Вона, власне, змусила європейських політиків почати щось робити. При цьому вони все одно бояться чітко вимовити слова «Україна повинна перемогти». Вони іноді прослизають рефреном на другому плані. А от сказати чітко: мета війни — перемога України, розгром путінської військової машини, і як підсумок — зміна режиму в Росії та спроба повернути Росію на цивілізований шлях розвитку — цього я не чув. Сьогодні це анафема. Про це взагалі не можна говорити, хоча всі розуміють, що Путін — це війна. Можна повторювати сто разів: путінський режим не може існувати без війни.
Але вона не буде нескінченною. Треба розуміти: усі ресурси вичерпні. Я думаю, що можливості Путіна продовжувати війну теж не безмежні. Як людина, яка регулярно займається пошуком матеріальних ресурсів для допомоги Україні, можу сказати: на сьогодні організації, які я створив в Америці, зібрали близько 13 мільйонів доларів. Переважно в перші півтора року на гуманітарні програми та товари подвійного призначення. Але зараз, до речі, цікаво, що пішов новий виток інтересу. Я бачу реакцію людей, які мають ресурси. Те, що зараз відбувається в Україні — ці звірячі атаки, фактично геноцид — викликає зворотний відгук. Зараз у нас є можливість надати дуже великий обсяг допомоги в найближчі кілька тижнів: насамперед обігрів, їжа. Гроші знаходяться, люди почали реагувати. Тенденції є.
Якщо Україна вистоїть цієї зими, я думаю, що 2026 рік може стати реально переломним. Путінський ресурс закінчується. Навіть на Заході є позитивні новини, вектор руху правильний. Проблема лише в тому, що швидкість як у черепахи, а не як у гепарда. Але напрямок вірний, усе поступово рухається туди. Європа переозброюється, у Німеччині військовий бюджет уже наближається до 5% ВВП. Насправді ми бачимо, що все потроху просувається. Але, на жаль, усе це — ціною українських жертв. Як я кажу, єдність НАТО скріплюється українською кров'ю. Це цемент НАТО. І європейські політики не люблять це визнавати, говорять про це крізь зуби, але так воно і є.
Чому на всю Росію знайдеться від сили 20 людей, здатних відкрито, ставити діагноз власній країні?
Насправді це питання найважче, бо на нього можна дати об'єктивну відповідь, але дуже не хочеться її давати. Імперський вірус глибоко проник у свідомість, і він має різні різновиди. Навіть у людей, які начебто налаштовані антиімперськи, проскакує цей москвоцентризм, інтелектуальна зверхність москвичів. У мене ж було багато полемік, не тільки з Дудем. Віктор Шендерович — він мого покоління, але і з ним я постійно з цим стикаюся.
Усе одно це проривається. Ця «інтелектуальна радянщина», яка має ще глибші історичні корені, нікуди не поділася. Я не знаю, це складалося століттями — концентрація найрізноманітніших історичних трендів: золотоординська жорстокість, візантійське месіанство («Москва — Третій Рим, четвертому не бувати»), всевладдя царів, повне безправ'я людей, презирство до законів. Потім ще радянська «романтика» КДБ, ГУЛАГ. Усе це створює неймовірний конгломерат історичних нашарувань, і з ним дуже важко боротися. З моєї точки зору, усе просто: у Росії немає майбутнього, поки не буде похована імперська ідея. Тому я й кажу, що ідея такого масштабу ховається лише шоком. Шоком має стати поява українського прапора в Севастополі. Нічого іншого не спрацює. Ідея має бути вбита в мізках. Можливо, це не вдасться — буває, що від шоку хворий помирає.
Але це означатиме, що Росія приречена. В принципі, вона приречена в будь-якому разі. Подивіться на Схід: Китай повільно, як удав, проковтує російські території. Це неминучий процес. Росія — це гангрена. Питання в тому, чи є хоч якийсь історичний шанс. Якщо сьогодні війну буде програно — а українська перемога є єдиним шансом для Росії — то зміни можливі. Тому на нашому форумі «Вільна Росія» написано: «Перемога України — свобода Росії». Тільки в такому порядку, жодного іншого бути не може.
І тут моє невелике коло прихильників постійно стикається з цією стіною. Я навіть не про імперців кажу. Ми говоримо про тих, хто нібито за Україну, але... Як тільки з'являється це «але» — усе інше вже не має значення. Для мене ж питань немає. Я вважаю, що ті, хто сьогодні воює за Україну, навіть невелика кількість наших співгромадян... Неважливо, які в них політичні погляди, я можу бути з ними абсолютно не згоден. Це не має значення. Вони сьогодні воюють на правильному боці. Бо те, що відбувається у світі — і я тут не відділяю Росію та Україну від інших точок планети — це глобальна війна між силами свободи та тиранії. Сьогодні головний фронт проходить в Україні. Від цього залежить підсумок боротьби у Венесуелі, на Тайвані, у Білорусі, у Зімбабве. Це глобальна війна, і в цій війні я на боці свободи. Російська армія для мене — не просто окупаційна армія. Це армія, яка сьогодні є вістрям списа сил зла.
Спілкувалась: Олександра Бабенко