Іван Киричевський: хто платить за військовий банкет?

У нас зараз є дуже велика проблема в тому, що ми не мислимо про свої оборонні перспективи як автономний суб'єкт. У нас досі політичний дискурс: або ми захищаємо Європу, або ми припиняємо і нехай російські орди йдуть на Варшаву, Берлін тощо. Винести Європу за дужки в рамках цього дискурсу і думати про себе самостійно — в нас поки такого ще немає. Тим паче якщо говорити про технологічність нашу поточну та перспективну.

Дуже відкрите питання: а за чиї гроші той банкет військово-промислового комплексу України, який ми зараз маємо? Тому що якщо брати навіть еволюцію старої доброї «Богдани», якби ту артилерію не ховали, а вона все одно розцвіла. Розпочинали з того, що це спеціалізована вантажівка та плюс 155 мм ствол, і з жартом, що по штату до гармати має бути досилач, а досилач — це солдат. Зараз і досилач є, і навіть спеціалізований радар ставлять, який вираховує швидкість польоту снаряда для точної стрільби. Грубо кажучи, «Богдана» стала настільки складним зразком озброєння, як і шведський САУ «Арчер».

Ми скільки завгодно можемо мірятися, яку кількість «Богдан» штампують, що це вдвічі більше, ніж французьких «Цезарів», але за чий ресурс? І чи не виходить таке співвідношення, що через те, що ми робимо більше «Богдан», то французам «Цезарів» не вистачає? Бо виробник якісної бронесталі в Європі лише один і він північніше нас, десь на Скандинавському півострові.

Джерело: розмова на «Аналізуй»