Іван Киричевський: На жаль, ще не придумали інструменту, як воювати без людей

Зі свого досвіду скажу, що не всім вистачає раціональності спланувати свою мобілізацію. Я не говорю, що взяли, запхнули та побили. Ні, ввічливо: пройдімо — і на ранок я вже десантник. Ну бо я проходив БЗВП у 199 центрі ДШВ. Якщо порівнювати це з піхотною «учебкою», то це другий за комфортністю навчальний центр. Кращий, напевно, лише 190 центр.

З цього випливає висновок, що якщо людина навіть не дуже самостійно потрапила, а її запросили відповідним чином, то не факт би, що вона опинилася б у поганих умовах. У чому ж складність ситуації, а якій ми живемо? Чому доводиться шукати такі чорно-білі посили та гасла, якщо вони не працюють? Просто через те, що все впирається в індивідуальну історію. Людина думала мобілізуватися чи ні. Але, на жаль, її вже зустріли на вулиці та прискорили цей процес. Десь це їй могло не сподобатися. А десь навпаки — їй сподобається і вона притреться.

На жаль, ще не придумали інструменту, як воювати без людей. Всі мрії людства про те, аби воювали роботи, приводять до того, що потрібно лиш ще більше людей. Сам процес війни стає фізично складним для будь-якого чоловіка. Лиш через те, що потрібно носити каску, бронежилет і дуже багато спорядження. Наприклад, пострадянські чоловіки зіткнулися з цим в Афганістані і ця проблема ніяк не вирішується.

Якщо говорити про конкретні кроки, то почну з дипломатичного. Було б непогано зробити стійкішим забезпечення грошової оплати. Бо з власного досвіду, коли в людини на будь-якій посаді немає засобів забезпечити власну сім'ю, то можна скільки-завгодно говорити про людину як базову цінність, а сама людина на бойовому чи не бойовому посту цього не відчує.

Ми тут впираємося в діалектику: ніби є ідеалізм молодої та досвідченої людини, але під це немає ресурсу. На мобілізацію немає позитивної відповіді ні в кого. Тому що ні в кого мобілізація не проходила позитивно. Я спостерігав за колобком інтелектуалів: прощу 18 чи 19 століття, Фрідріх Великий, як мінімальним ресурсом зробити країну великою. І водночас вони вважають за потрібне винести за дужки, що в той час в Прусії не було бусиків, а лише карети.

На жаль, війна — це насилля. І не тільки над ворогом, але в чомусь й над своїми співвітчизниками. Війна — це нав'язати свою волю силою. Природа людини така, що вона не хоче воювати, а жити мирно. Тому інколи доводиться застосовувати такі заходи, які інколи мені самому не подобаються. Однак іншого вибору у нас, на жаль, немає.

Повна розмова з Іваном Киричевським за посиланням.