Максим Яковлєв: Боротьба з умовною матрьошкою в сувенірній лавці мало цікава

Чи працює «скасування» російської культури за кордоном і як Росія використовує страх перед ядерною зброєю для маніпуляцій? Максим Яковлєв, кандидат політичних наук (НаУКМА), у розмові на каналі «Аналізуй» розбирає помилки української комунікації, перспективи вступу до ЄС разом із країнами Балкан та нові методи російської пропаганди в Європі. Повна розмова на «Аналізуй» за посиланням.

У Будапешті теж можна купити матрьошки з Путіним. Я вважаю: якщо ми вкладаємо ресурси в те, щоб Україна просто «вибивала матрьошок» — це шлях у нікуди. Працюючи в Індонезії, з африканськими та латиноамериканськими колегами, я переконався, що такий підхід не працює. Глобальний Південь часто реагує так: «Нам прикольно, хай стоять ті матрьошки, відчепіться від нас».

Коли українець починає розмову з питання «Яка Росія погана?», багато хто навіть не хоче продовжувати діалог, бо й так розуміє контекст. Натомість треба просувати український наратив: наші здобутки та реальні страждання людей. Дослідження, які ми робили для пані Стефанішиної, показали, що в Італії чи Португалії найбільше «заходять» теми вбивств цивільних та атак на інфраструктуру. Якщо у нас є обмежений бюджет, то витрачати його на розповіді про «погану матрьошку» — марнотратство. Показувати те, що Росія робить з Україною тут і зараз — набагато конструктивніше.

Минулого року я очолював комісію конкурсу імені Лисяка-Рудницького від Українського інституту. Ми фінансуємо культурні та освітні проєкти за кордоном. Було багато заявок, і я радий, що переміг проєкт із Бразилії. Була навіть індонезійська заявка, хоча більшість запитів традиційно йде з Європи та Північної Америки. Інтерес до українських студій зростає, цей напрям розвивається. Нам потрібно перекладати безліч творів іноземними мовами та підтримувати українців, які зараз за кордоном, щоб вони ставали амбасадорами нашої культури. Це робиться активно, просто результат не завжди миттєвий.

Вибивати росіян із міжнародного простору треба предметно. Якщо Гіркін чи хтось подібний їде влаштовувати концерт — треба показувати його зв'язки з Путіним і закликати до бойкоту. Наші активісти за кордоном у цьому плані молодці.

Проте з такими постатями, як Анна Нетребко, складніше. Важко переконати європейців, що вона — путіністка «до кісток», бо вони бачать у ній лише високе оперне мистецтво. Тут потрібна точкова робота. Боротьба з умовною матрьошкою в сувенірній лавці мало цікава. Потрібно фокусуватися на конкретній ситуації в Україні, про яку на Заході часто забувають. Мене у Вашингтоні на повному серйозі питали: «Як ви з Києва летіли?», забуваючи, що небо закрите. Навіть представниця діаспори у Франції, яка сама виїхала зі сходу України, питала мене позаминулого року: «Це ви з Києва до Варшави літаком?».

Якщо іноземець любить Достоєвського, переконувати його в деструктивності російської культури як зброї — правильно, але це має бути глибока, точкова робота, а не витрачання ресурсів на дрібниці.

Курс нашої влади на вступ до ЄС — це правильний зовнішньополітичний орієнтир. Якби не війна, нам би навряд чи так швидко дали статус кандидата. До повномасштабного вторгнення європейські політики часто казали: «Не порівнюйте себе з тими, хто вже вступив (як Румунія чи Болгарія), бо там ситуація була в рази кращою».

Сьогодні розширення ЄС — це суто геополітичне рішення, а не лише бюрократичне виконання пунктів. Ми з колегами досліджували тему «геополітизації розширення». Важливо пам'ятати й про Західні Балкани: Албанія, Чорногорія та Північна Македонія теж роблять «домашню роботу», і їх не можна ігнорувати. Я схиляюся до того, що це буде групове розширення. Молдова має гарні перспективи. Звісно, є перешкоди: Орбан — відкритий ворог, тоді як політики на кшталт Фіцо є більш договороздатними. Ми повинні діяти зараз, бо не знаємо, як зміниться політична кон'юнктура у Франції чи інших країнах завтра.

В інформаційному полі достатньо одного негативного прикладу, щоб зіпсувати репутацію всім. Якщо хтось приїхав на дорогій машині та отримав соціальні виплати — для медіа в Швейцарії цього достатньо, щоб на певний час оголосити «всіх українців поганими».

Був приклад з Женевського університету, який розробляв стипендії для «бідних біженців», а на них почали претендувати діти заможних росіян, що виїхали від війни. Хоча ця історія потребує фактчекінгу, вона показова. Кожен українець за кордоном є представником нації. В умовах війни будь-який наш неправильний крок засуджується у 20 разів сильніше, ніж за звичайних обставин.

На побутовому рівні іноземці втомлюються. Раніше обстріл «Охмадиту» був у всіх новинах, а тепер навіть серйозні події не завжди потрапляють на перші шпальти. Про замерзання України в новинах згадували, але це вже не той рівень уваги. Росія свідомо затягує війну, розраховуючи на те, що світу набридне. Ми чуємо фрази: «Ми втомилися від вашої війни». Це неминучий, на жаль, процес.

У Європі ж панує ірраціональний страх мілітаризації. У Німеччині ще до війни студенти протестували проти реклами Бундесверу, вважаючи, що «краще під Путіним, ніж воювати». Магічної пігулки немає. Тільки фіни в більшості готові захищати свою країну зі зброєю (80% за опитуваннями). Решта європейців не готові воювати за себе, тож дивно чекати, що вони воюватимуть за нас.

Росія не грає в «антимілітаризм», вона залякує. Я чув, як німецькі пенсіонери боялися прильоту «Орєшніка». Російська пропаганда працює на те, щоб показати: їхня армія не програє, а санкції не діють.

Навіть проукраїнська німецька професура часто говорить про «ескалацію» та необхідність «зберегти обличчя Путіну», бо у нього є ядерна зброя. Страх перед розпадом Росії також стримує Захід. Хоча ми розуміємо, що раптово це не станеться, але перетворення Росії на справжню федерацію було б кроком уперед.

Росія має більше грошей і використовує їх для м'якої сили. У Берліні «Російський дім» розташований прямо навпроти престижного університету, і росіяни буквально «дивляться у вікна» ректорам. Там показують кіно на кшталт «Батя 2», яке не має художньої цінності, але працює як інструмент культури.

Пропаганда РФ працює системно: повернення спортсменів на змагання, відкриття філій Russia Today, програма «російські вчителі за кордоном». Там, де викладають мову, згодом з’являються і наративи про «СВО».

Хоча російська економіка не в найкращому стані, і в регіонах скасовують ремонт доріг через брак коштів, вона не розвалилася миттєво, як багато хто мріяв у 2022 році. Це гра в довгу, де знання мови та системна присутність у медіапросторі є вирішальними факторами.