Мікроменеджмент в армії. Уроки воєнної історії
В американців 1960-1970-х роках у В'єтнамі була історія, коли з’явилися легкі вертольоти й дозволили командирам на полі бою зависати, то в них виникла та сама проблема з мікроменеджментом, яка зараз активно точиться в наших військових колах. Можна навіть згадати цей легендарний фрагмент з фільму «Апокаліпсис сьогодні», де вони на вертольотах під марш «Політ валькірій» летять штурмувати село із цілим полковником. Ось це мікроменеджмент по-американськи. Коли американці зализували рани після В'єтнаму, то вони зрозуміли свої помилки. До речі, саме американці першими випробовували розвідувальні безпілотники на полі бою. Тоді ж вони зрозуміли, що варто давати більше ініціативи на низу. Тому така гнучкість маневру в них і виникла.
Якщо говорити про операцію «Буря в пустелі», то воно виглядає масштабно: ввалили ракети, додали Абрамсів більше, ніж у армії США є наразі. Бо їх наклепали вісім тисяч штук, лише для «Бурі в пустелі» залучили 3600 штук, не рахуючи інших танків, а зараз їх в армії США залишилося всього 2000 штук. До цієї операції армія США пішла більш тактично міцною.
Тому що якщо переосмислити великі описи «Битви при 73-му істингу» (Battle of 73 Easting — відбулась у 1991 році під час війни у Перській затоці), суть якої — американський протитанковий корпус на 800 танків БМП просто затоптав іракський танковий корпус на 200 танків. Здавалася, нічого такого. Але є один нюанс. Там всім сторонам систему управління зруйнував буревій, що там здійнявся. Тобто грубо кажучи, іракська сторона розбилася на осередки опору, а американці — на окремі ланки, що штурмують. Це були так звані двобої: американська ланка на іракську, то все-таки перші взяли не тільки кількістю, але і якістю. Тобто американці спершу пройшли таку деградацію на основі технологій, а потім певну еволюцію. Виходить, що нас чекає приблизно те ж саме. Незалежно від того, в якій конфігурації закінчиться поточний раунд війни.
Тут я пропоную відв'язуватися від концепції, що якщо росіяни будуть готовими до наступного раунду війни, то це наш програш. Я пропоную брати такий мінімально оптимістичний варіант. Те, що ми зберігаємо державність, організованість війська і тому подібне — це вже непогана робота.
У чомусь був справедливий Айнштайн, коли говорив, що він не знає, чим буде вестися Третя світова війна, але він точно знає, що Четверта світова війна буде вестися каміннями та палками. Це зараз можна побачити, як китайці з індусами між собою постійно проводять сутички палками та чим завгодно. Або як до конфлікту на острові Даманський між собою билися китайські та радянські прикордонники.
Мені подобається ще фрагмент з історії Індо-пакистанських війн, коли індуси вирішили захопити важливий перешийок гір, який би дозволяв взяти в оточення пакистанську армію. На місці у них виникло них купа проблем з утриманням цього перешийку: вертольоти втрачалися просто на рівному місці, люди гинули через обмороження. Через всі ці проблеми індуси вимушені були згорнути цю операцію. Тоді зрада понеслася в ЗМІ й лише через це пакистанці дізналися, що в них «віджали» шматок території, а потім пішли. Тож війна може йти по різнім вертикалям залежно від ступеня оснащеності противника.
Автор: Іван Киричевський, експерт інформаційно-консалтингової агенції Defense Express