Нам не загрожує перетворитись на неадекватне суспільство

Українці в перспективі не будуть ставити під питання справедливість існування своєї держави

Україна, попри усі потрясіння, — це країна, яка тяжіє до свободи. Це країна, яка шукає своє бачення справедливості, яке могло б задовольнити більшість населення. Це країна, яка забезпечує первинні права громадян. Тому в Україні, я вважаю, значно менше таких людей, скажімо «неадекватних», які б підтримували неадекватну, непритомну владу.

Ми сплатили за свободу чималу ціну

Наші Майдани — це про небажання терпіти непритомну владу. Українці не дають порушувати свої права, на відміну від білорусів чи росіян. Українці, зрештою, боряться за свої права, і тут дуже багато прикладів. Те, що ми маємо свободу слова, — один з таких. Ну і головне, що українці за останні два роки змінили своє уявлення про справедливість в нашому суспільстві.

До повномасштабної війни громадяни вважали, що наше суспільство — не справедливе. Тобто воно не відповідає їхнім власним уявленням про справедливість. Нині ж переважна більшість вважає, що суспільство все-таки справедливе. Справа не в тому, чи стало воно справедливим чи ні. Справа в тому, що українці зрозуміли, що у порівнянні з тим, що може бути, їхнє суспільство достатньо розвинене і справедливе.

Українці в перспективі не будуть ставити під питання справедливість існування своєї держави, розумієте? І от це дуже важливо. Тому на перспективу можна дивитися з певним стриманим оптимізмом.

Про конфлікти в суспільстві

Я думаю, що конфлікт між бідними й багатими в суспільстві майбутнього, в якому ми житимемо після закінчення війни, — відступить на задній план. А наперед вийдуть інші конфлікти, які пов'язані з формуванням соціальних структур. Це будуть більш серйозні конфлікти між тими, хто їсть за кордоном делікатеси і тими, хто живе в пересічних умовах України.

Наразі є одна загроза, на яку ми маємо звернути увагу. За нашими даними, пік ентузіазму, оптимізму і бажання віддати все заради перемоги припадав на кінець минулого року. А якщо порівняти з останніми даними липня цього року, то все ж таки починається не принциповий, але все-таки відкат настроїв у бік певного зменшення оптимізму.

Наведу приклад. У нас є таке запитання: що ви можете сказати про українське суспільство? У майбутньому ситуація в ньому буде покращуватися, ситуація буде погіршуватися чи залишиться така, як є, або ж важко відповісти? То якщо в грудні минулого року в нас 76% висловлювали оптимізм, то у липні цього року тільки 65%, тобто на 10% кількість оптимістично налаштованих зменшилась.

Розпад Росії першими відчують українці

У Росії взагалі знищено громадянське суспільство як феномен. Тобто люди вже не громадяни, розумієте? Вони просто якісь одиниці в системі, де від цих одиниць взагалі нічого не залишається. А вирішують тільки ті, хто узурпували владу. Ну, власне, це Володимир Путін і його оточення.

З одного боку, держава демонструє абсолютну слабкість, приміром те, що Пригожин взяв і пішов на Москву, і ніхто його не збирався зупиняти. Він продемонстрував, що тут немає управління: ні самоуправління, ні управління згори. Але ця російська імперія дуже цікава. Вона розкладається, як ми бачимо, вже не перші століття. Вона почала розкладатися ще у ХІХ столітті, продовжувала у ХХ-му і розкладається досі. І ніяк не розкладеться. Це є великою проблемою саме для України.

Я розумію, до речі, західні держави, які побоюються, що Росія прямо на очах розвалиться. Вони бояться, що вся ця зброя і всі ці десятки мільйонів абсолютно непритомних людей вихлюпнуться в Європу. Це ж мільйони людей, які дійсно будуть складати потенційну загрозу для світу. Першими це відчують українці.

Наше завдання і взагалі завдання всього світу, — виробити якусь реальну стратегію, що робити з оцим монстром, який буде знищений. Коли кажуть, що вони (Західний політикум — ред.) побоюються швидкої перемоги України, то справа не в тім, що вони побоюються перемоги України. Їх лякає насамперед те, що після перемоги не буде з ким домовлятися взагалі!

«Добрі рускі» потрібні Україні

Я вважаю, що питання про «добрих рускіх» чи «хороших рускіх», — дуже важливе. Я їх називаю — притомними росіянами. Їх треба обов'язково відслідковувати, з ними спілкуватися, налагоджувати різні контакти і вже зараз думати про те, що ці люди зможуть стати тією притомною політичною силою, яка з нами зможе жити в мирі.

Бо навіть перемогти таку Росію (що теж питання, як її перемогти), а потім знову отримати такого сусіда ще в гіршому варіанті для нас це не так страшно, а для наших дітей і онуків — це буде величезна трагедія, може, ще вагоміша, ніж так, яку ми зараз маємо.

Тому потрібно їх («добрих рускіх» — ред.) шукати, спілкуватися, налагоджувати контакти. Світ має підтримувати і робити все, аби сформувалась якась реальна політична сила, що може прийти замість оцих путіних і подібних йому.

Я гарантую, як психолог і соціолог, якщо сказати більшості непритомних росіян, що Путін був ворогом народу, що його посіпаки були страшними злодіями і тільки вони винні в тому, що Росія в такому стані, такі непритомні росіяни у все чудово повірять і скажуть, що так вони і думали: головне, що не ми, — це вони!

У росіян є психологічний комплекс, що вони дуже добрі і весь світ цим користується. Вони так це бачать: «Ну ми трошки наївні, ми всім допомагаємо, всі за наш рахунок живуть». А коли сказати, що це ж Путін у всьому винен, то тепер їм все зрозуміло: «Будемо демократами, як це було 1991 року».