Олег Чабан: Хоч маячню неси, але головне, — говори про майбутнє
Чому українська інтелігенція у своїй критиці влади, президента допомагає Кремлю? Адже їхнє завдання допомогти розібратись, аргументовано, і без нищівної, тотальної, емоційної критики?
Я не політик, чесно скажу, тому не орієнтуюся. Я не знаю, хто входить в апарат президента. Я знаю в обличчя нашого президента, але далі, хто у нього там в команді мені не відомо. Але ви ставите питання, яке мене також цікавить, і воно в області соціальної психології. Хоча я клінічний психолог і працюю з патологією, але часом задумувався: а бували уряди, управління яких ніколи ніхто не критикував? Бували. Ми ж маємо соціальне опитування, результати в Росії. А давайте ще на 100 років виберемо, тим більше із сучасними технологіями можна підтримувати як професора Доуеля голову і так далі. Тому, чим більш демократичний соціум, суспільство, держава, тим більше вона повинна приймати як норму критику. Будуть шукати розбите вікно 15 років тому політиком «А», будуть цим маніпулювати під вибори, Бог знає, що буде відбуватиметься. І я особисто всю критику, яка ллється на мене, на Миколу Вересня, якому згадують щось невідоме, якусь цитату чи ще щось, — сприймаю як добре! Люди, ми воюємо за те, щоб у вас було право голосу, щоб вас не затягнули в буцигарню за одну вашу фразу чи якесь гасло. Тому я до цього ставлюся спокійно.
Ба більше, перейду я ще більше в психологію. Знаєте, коли соціум збурений, втомлений, коли відбувається щось незрозуміле, і відповідно це тебе починає напружувати, то ти шукаєш того, на кого це направити, і ти направляєш на найближчого.
Пояснюю дуже простим експериментом, який був проведений давним-давно в Штатах в 70-х роках. Достатньо щасливе суспільство нічим не потрясалося в той момент, взяли ідеальний коледж, багатий, батьки забезпечували і фундація була з мільйонами. Дуже дорогий навчальний заклад, де все інклюзивне і водночас у рамках виховання, навчання і так далі. Так-от почали без відома студентів вимикати воду і світло. Вони не могли роз'їхатися, коледж закритий і грошики заплачені. Просто вимикали і вмикали. Студенти казали: що таке? А всі розводили руками: а фіг його знає, от нема світла день-два-три, а потім включили знову, натомість воду вимкнули. Що відбувалося? Не пішла агресія назовні: до генеруючих компаній, управління, а пішла агресія один на одного, де, перше, що почали з’ясовувати, це якої ти нації, з ким я живу тут в одному кампусі, в одній кімнаті. Люди почали висловлювати своє незадоволення, проявляти агресію всередині. Те, що ми маємо зараз — просто ідеальна, як не дивно, ситуація. Тільки кинь туди сірничок, а там уже бензинчик давно розлитий, тільки бух — і все.
Суто соціальна робота соціального мозку. І в цій ситуації, в якій ми перебуваємо і плюс, як не дивно, у вигляді особливості демократії. Я можу це сказати і мене не затягнуть нікуди, мені дозволяє Конституція і той же президент, якого хтось там критикує, гарантує тобі, що тебе не посадять в буцигарню. От створюється ситуація, де власна тривога, все те, що назбиралося в душі, викидається на когось. На кого ти це виплеснеш? На Путіна? Ти його не дістанеш зараз. Значить агресія скидається на того, кого ти можеш дістати в інтернеті через опитування, через публікації і так далі. Класика жанру.
Як можна планувати під час війни власне життя? Для чого це робити, якщо кожної миті тебе може вбити ворожа ракета?
Нехай це звучить контроверсійно, але повірте, це не моя ідея. Це життя великих людей, яких ми цитуємо. Їх книжки, щоправда, ніхто не читає. Я завжди кажу про малесеньку книжку Віктора Франкла. Ну прочитайте його! Тому що всі його перецитували окремими фразами. А саме життя Віктора Франкла доказало, що треба планувати майбутнє. Людина сидить в концтаборі, його родину спалили нацисти в печах…. а він вижив тому, що уявляв і бачив у своїй голові, як буде читати лекції. Зверніть увагу, людина в концтаборі думає, як він буде читати величезній аудиторії лекцію на тему «Груповий психоаналіз в концтаборі як досвід світової науки». Як можна уявляти про якісь лекції, якщо тут треба знайти кусок хліба, щоб пережити цей день!?
Знов нейрофізіологія, класична нейрофізіологія. Ми підлаштовуємося під наші думки. Ми є те, що наші думки. Тепер відповідь. Якщо наші думки лише в одному дні, все. Ми завершуємо цей день нічим, темністю, смертю, чим завгодно, умовно це назвемо. Якщо ми плануємо наступний день, ми живемо два дні, якщо ми плануємо 10 днів, нехай воно не в деталізованих планах, нехай воно буде в мріях, обговореннях з дружиною, з дітьми, чим вони будуть займатися, які будуть твої внуки, куди вони поїдуть, чому варто залишатися в Україні, що буде з криптовалютою, та що завгодно неси! Але говори про майбутнє. Ти підлаштовуєш свої мізки під наступний крок. Організм тобі не дозволяє сказати: тиждень прожив і зупинися. Це той же варіант.
Якщо ж тільки оце те, що я чую сьогодні, — вижити. А це звичайно автоматичний процес. Ну звичайно ж вижити, і наїстися, і нагодувати себе і дітей, і щось одягнути — вижити — але плануй і ти просто будеш продовжувати життя.
Якщо навіть послухати гуру в області нейробіології — Роберта Сапольські, то він каже, що є вивчення соціального мозку: воно абсолютно поєднує індивідуально-соціальне. Як людський мозок змінювався? Взаємодіючи людина з людиною, створила таке поняття: соціальний мозок. Звичайно, що мізки змінюються, є величезні випробування, перед якими ставлять хороші питання на стику науки. Це те, що відбувається і що буде відбуватись з нами, якщо ми створили штучний інтелект і навіть до слова безпечний, який робить наші мізки лінивими.
Чому перехід на кліпове мислення, зникнення читання, перехід на картинку, а тепер вже — і спілкування зі штучним інтелектом починає заповнювати й імітувати твої знання? Тут не проблема, що ти хмарно можеш насмикати значно більше інформації. Та й раніше можна було насмикати, відправивши кучу людей по бібліотеках, аби тобі принесли результат. Тут питання, що ми змінюємо нейронні мережі, які були еволюційно натоптані тисячу років. Логіка аналогового звуку, набору, цифрового набору на гаджеті, ми перейшли в геніальність таку, що це швидко, ліниво і масово доступно. Торкнувся точки на екрані — і ти вже в іншому просторі, чи зв'язаний відеокартинкою. Тому дійсно мозок змінюється, направду змінюється, і техніка випереджає його. Мізки не встигають за цією технікою, яку вони самі створили. Це як платформа, типу Apple, спершу системно була закладена та програма, де розробники навіть не уявляли, скільки можна накачати підпрограм, де з'явилися тисячі програм, про які розробники навіть не фантазували. Вони створили лише базу. Це величезне випробування, суто еволюційне й антропологічне для нашого людського організму. Навіть не тільки для мізків, навіть до того, як ми рухаємося, як в нас нахилена голова, скільки кілограм вона виносить шляхом цього жесту (показує як людина весь час нахиляє голову і шию ат дивиться в екран смартфона — ред.). Уже на ліжку голова нормально не лежить.
Чому важливо читати?
Читання і продовження читання — дуже важливий момент. Не одноразове читання, а читання у вигляді, умовно кажучи, серіалу. Ну іншими словами раніше книгу читали не за один день, не всі гоняться по 200 сторінок чи 300 за день. Читали частинами.
Перше, ти запам'ятовуєш те, що прочитав раніше, а не просто пробіг очима і все розтягнуто в часі, ти вертаєшся до попереднього сюжету і так згадуєш. Друге, ти сам собі режисер. Можна помилятися в режисурі, не знати, в які костюми тоді одягалися, але це не має значення. Твоя помилка менш важлива, ніж твоя уява.
Ми, як правило, бачимо у своїй уяві та снах лише те, що прожили у своєму житті. Якщо хтось каже, що бачив фантастичний сон. Я кажу: стоп, ви бачили фантастичний фільм, ви дивилися книжку з ілюстраціями, ви бачили ще якісь речі, які забули, а тепер цей фрагмент сну прийшов вам. Ми висмикуємо якихось акторів і одягаємо їх в умовні речі та створюємо історичні події, даємо їм якусь зброю, хтось ще щось і так далі. Уявляєте, скільки нейронних мереж, а вони ж там постійно туди-сюди, туди-сюди. Ця доріжка добре натоптана, одна і та ж, а оце нова, створюються нові зв'язочки і ми знов наскільки ефективніше і красиво працює людський мозок у порівнянні з тим, що ти подивився. А ще якщо в кліповому варіанті за 10 хвилин тобі коротко, кліпово показали всю історію там середніх віків, то ти ніби вже все знаєш. Так нічого ти не знаєш!
Тепер я перейду на іншу річ, на Ману Капура. Ману Капур — це конкретний вчений, який виявив технологію так званого технологічного провалу. Він вчив дітей математиці, не пояснюючи, як потрібно вирішувати завдання. Він говорив, от є завдання дітки, от воно. Тепер, будь ласка, вдома попробуйте його вирішити. І діти йшли додому і пробували вирішити. І приносили 100 дітей, приносило 100 помилок, але кожен свою. Комусь все-таки вдавалося. І було важливо не так те, що діти помилялися, а те, що вони мислили. А потім на занятті розбирається, як правильно, що до чого. Так от виявилося, що дітей, які вчилися методом стимуляції креативного мислення, успіхи в математиці, а також і в географії, біології і політичних науках значно були кращими, ніж з тими, яких я знаю, їм передав завдання, вони прийшли додому, повтори те ж саме, і я оцінюю, що ти відмінник, бо ти правильно це вирішив.
Дійсно, мізки працюють по-іншому, саме тому є метод бібліотерапії. Нема методу подивися фільми, і ми з тобою обговорюватимемо. Це один з методів розбору якихось аналітичних випадків. А як бібліотерапія, створи свої сцени, думки, асоціації на той чи інший твір, і ми з тобою почнемо обговорювати.
Джерело: Олег Чабан, український вчений у галузі психіатрії, медичної психології та психотерапії, директор Навчально-наукового інституту психічного здоров'я Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця на «Аналізуй».
Бесіду Олега Чабана і Миколи Вересня можна подивитися тут.