Олег Рибачук: У нас з Ющенком відбулась розмова, яку я ніколи не забуду

«Аналізуй» продовжує вивчати хребти держави разом із політичним остеопатом Олегом Рибачуком (як ми жартома називаємо його між собою). Повна відеоверсія тут і тут.

У часи уряду Януковича в поліції вбили молодого студента і була акція біля Шевченківського райвідділу поліції. Там зібралося безліч обуреної молоді. І такий шкаф міліцейський з величезною фурашкою вийшов до мене. Я його питаю: ви хоч розумієте, що ви є для захисту тих громадян? Ви ж нічого не виробляєте, а є паразитом, — вам платять зарплату. Він відповів, що йому платить зарплату міністерство. І це ще був старший офіцер. Та ситуація стала для мене таким ударом.

Я був головою секретаріату президента Ющенка і замовив аудит управління та секретаріату, бо це було вже після Медведчука. Мені багато чого розповідали, що там було. Тому отримуючи нову посаду, я як відповідальний керівник, мав розуміти, що там відбувається. 

Минуло місяці зо два після цього аудиту. Віктор Ющенко говорив, що корупція виникає там, де приватні гроші зустрічаються з державними. У приватному секторі корупції не може бути. Тоді керівником державного управління справами президента Ющенка був бізнесмен і власник Миронівського хлібопродукту, як її ми знаємо «наша рябочка», ексдепутат з «Народного фронту» пан Тарасюк.

У мене лунає телефонний дзвінок, чую голос абсолютно розлюченого президента, він матами-перематами кричить на мене: Що ти хочеш знати, що їм я та мої діти, як ми вдягаємося?! Я не міг зрозуміти — що таке?  Потім мене вже осяяло, що люди, яких  вперше почало перевіряти державне управління справами, мали тоді мільярдні бюджети. Формально воно є для забезпечення діяльності президента. І вони пішли та поскаржилися.  

Коли я вже відійшов, то був шокований тим, що мій президент, людина, яку я знав багато років, дійсно сприймав цей мільярдний бюджет як персональний, що туди не має ніхто заглядати. Що це ледве чи не приватна справа. Це було для мене абсолютно вбивче відкриття. Я тоді зрозумів ту прірву і так й не отямився після тих часів. 

Це людина, з якою я десять років пропрацював, — голова Нацбанку, прем’єр, лідер опозиції чудово розуміє, — як можна не визнавати необхідність аудиту? Це був перший та останній аудит за всю історію існування президента та його офісу. Я зрозумів, що він був абсолютно щирий у своєму обуренні. Аудит державного управління — там же мільярди. Під приводом підтримки президента фінансувалися горілчані заводи, лісництва, ми за Кучми як опозиція все це критикували. Ну це дика річ. І все — мій президент мене у спробах в цьому розібратися не підтримав. Мало того, у нас така світоглядна розмова відбулася, яку я ніколи не забуду.