Олег Саакян: Коли при владі дурень, страждають усі, крім нього самого

Олег Саакян: Коли при владі дурень, страждають усі, крім нього самого

Дозвіл Трампа імпортувати російський дизель — не економічне рішення, а символічний подарунок Путіну саме тоді, коли російська економіка летить у прірву. Так вважає політолог Олег Саакян. В ефірі платформи «Аналізуй» він пояснив, чому криза у відносинах із Вашингтоном не мине сама собою після проміжних виборів, як Трампа застрахували від імпічменту і чому в «гонці на схуднення» Росія виснажується швидше за Україну.

США КАПІТУЛЮВАЛИ ПЕРЕД ПУТІНИМ? Як Трамп повертає Кремль із ізоляції та чим це загрожує Україні

Криза не між Києвом і Вашингтоном

Само це не мине. І це не криза виключно між Україною та США: ми маємо справу зі значно глибшим явищем. У британців, здається, є приказка: коли ви мертві, всім довкола сумно, всі страждають, а вам байдуже, бо ви про це не знаєте. Коли ви дурень, усе відбувається так само. Саме з цим ми маємо справу: з абсолютним дурнем при владі в США. Усе інше з цього випливає.

Я не певен, що він ( Трамп - ред.) проросійський у класичному розумінні, що він завербований агент чи щось подібне. Відкидати нічого не можна. Але ключове інше: у ньому зосереджені всі ті якості, про які ще з античності написано мільярди сторінок як про риси людей, яких не можна підпускати до влади. І з погляду психології, і з погляду державного управління та мистецтва політики це портрет людини, якій влада протипоказана.

Тому сьогодні у США криза у відносинах із Данією, Канадою, Мексикою, Україною, Британією, Німеччиною, Японією. Можна перелічити майже всі країни цивілізованого клубу, а потім і ті, що вважають себе цивілізованими, хоча їх такими не дуже вважають. Чудові, як він думає, відносини в нього лише з диктатурами й людожерськими режимами. Але навіть із ними він не може домовитися: ні з Кім Чен Ином, ні з Путіним, ні з аятолами, ні з Китаєм, ключовим опонентом США на іншому полюсі. Що б не робив дурень, усе він робить не так.

У такій ситуації, хоч би що ми робили, ми можемо лише мінімізувати наслідки від цього невігласа при владі. Україна весь час живе на сторінках «Аліси в дивокраї». Химер і абсурду дедалі більше, а ми на тій доріжці, де треба швидко бігти, щоб лишатися на місці. Усі дипломатичні зусилля, формальні й неформальні, бізнесові, культурні, зусилля адекватних сил у самих США, по суті спрямовані на одне: щоб не стало гірше. А періодично, коли низка зусиль ніби вже створює симпатію, механізми й домовленості на довший горизонт, лунає дзвінок Путіну. Після нього українська та європейська делегації дізнаються, що їх запросили не на перемовини, а щоб повідомити: США послаблюватимуть санкції проти Росії.

Дизель як прецедент

Ще нещодавно з трибуни Генасамблеї ООН Трамп роздратовано, ледь не переходячи на нецензурну лексику, казав, що деякі країни НАТО купують у Росії вуглеводні, тобто оплачують війну проти самих себе. Минає зовсім небагато часу, і він розповідає, яке це велике благо — купувати російський дизель. Хоча в Росії дизель сам по собі дефіцитний, вона його навіть імпортує, зокрема з Південної Кореї. А США дизель експортують, і приблизно у 20 разів більше, ніж Росія відвантажить їм за перший місяць.

Реального дефіциту дизеля в Штатах немає. Ціна висока лише через нафту, бо вона прив'язана до міжнародних котирувань. З нафтою певні проблеми є, але лаг між нафтою і дизелем дуже великий. А якщо дизель таки потрібно купити, його можна купити на інших ринках. Тож питання не в дизелі і не в поведінці України: у такій ситуації опинився весь світ.

Можливо, Трамп погнався за легкими електоральними балами, як йому хтось порадив. Але перший російський танкер має днями прийти до США, а відправили його ще 22 вересня. Тож коли нам кажуть, що з Росією домовилися щойно, це звучить як неправда. Щонайменше за три тижні до того хтось уже вирішив відправити підсанкційний корабель із дизелем буквально в невідомість.

Імовірнішою мені видається версія, що це підігравання росіянам в обмін на те, що вони підіграють по Ірану. Чи дасть це результат? Я певен, що ні. Але після цього Путін зателефонував президентові Ірану Пезешкіану, тож він як мінімум зімітував, що допомагає Трампу.

І третє: кількість дизеля тут байдужа. Росія однаково не забезпечить того обсягу, який Трамп дозволив імпортувати. Питання в прецеденті: у знятті й послабленні санкцій, у допуску Росії на американський ринок. Рівно за це понад рік Трамп критикував, зневажав і звинувачував європейців, Індію, Китай та всіх інших. А тепер узяв і зробив це сам. І це ключовий зиск для Путіна.

Навіщо це Путіну

Бо в Путіна зараз ситуація аховa. Економіка летить у тартарари. Дефіцит бюджету цьогоріч збільшували вже кілька разів, і ні покрити, ні замаскувати його вони не зможуть. Федеральні програми розвитку вже порізали. Більшість регіональних бюджетів дефіцитні, а понад десяток — у переддефолтному стані. Фонд національного добробуту цього року вичерпується остаточно. У вересні доходи від експорту нафти були на 22% нижчими, ніж рік тому. І це тоді, коли ціна втричі вища: тоді вони продавали нафту дешевше ніж за 40 доларів, зараз — по 100–110. При цьому видатки цього року більші, і прогнози нафтових доходів теж були вищими.

Управлінськи — повна невідомість: куди розрулювати ситуацію, як забезпечувати систему можливістю функціонувати, коли вона вже починає сипатися?

Третє — жорстка риторика всіх партнерів, європейців та інших сусідів Росії. Бачимо, як реагують фіни, естонці, німці. Навіть країни на кшталт Німеччини, які були слабкою ланкою щодо Росії, перестають нею бути. У Німеччині влада й опозиція консенсусно ухвалюють дві резолюції про особливу відповідальність Німеччини перед українським народом. Місце росіян у німецькому почутті історичної провини тепер посідають українці. Раніше там казали, що німецький танк ніколи не воюватиме проти російського. Сьогодні розуміють: німецький танк має воювати проти росіян разом з Україною.

І воєнних результатів у росіян жодних. Операція «Вівальді» триває, і разом із кількома іншими наступальними операціями вона знівелювала всю їхню весняно-літню кампанію.

Тож у Путіна лишається два козирі. Перший — продавати росіянам історію, що терором тилу він доведе Україну до розвалу. Реактивні дрони справді дали йому змогу це продавати. Він усім розповідає, що Україна посиплеться до Нового року, чергового Нового року. Другий — показати, що він може вийти з ізоляції. І Трамп дає йому таку можливість. Тепер Путін може повертатися до інших гравців, летіти на зустрічі отих «ображених і знедолених» лідерів світу з високо піднятою головою, бо Трамп знімає з нього санкції. Він же казав, що пересидить, що затероризує, що однаково дотисне, що першими кліпнуть вони. І Трамп дав йому цю символічну перемогу.

Тож це взагалі не про дизель. Трамп зробив підлянку всьому так званому цивілізованому світу. А нецивілізованому світу кровожерливих реваншистських режимів, які прагнуть силою втілювати свої квазіісторичні, ідеологічні, цивілізаційні та інші амбіції, він допоміг.

Чому імпічмент не такий простий

Тут треба віддати належне Сьюзі Вайлс ( американська політтехнологиня, 32-га голова Білого Дому- ред.), геніальній політтехнологині й керівниці апарату Білого дому. Вона все грамотно прорахувала й підперла Трампа Джей Ді Венсом. Хоча її креатура — Рубіо: підозрюю, саме його вона супроводжуватиме в наступній президентській кампанії і саме його бачить президентом. Але Венсом вона підперла Трампа: у разі імпічменту прийде Венс. Подивишся на Венса, і одразу захочеться, щоб Трамп залишився. Так вона зацементувала ситуацію. Щоправда, Трамп виявився значно талановитішим, ніж багатьом здавалося, і може таки переконати частину республіканців, що краще вже Венс. Тож гарантії немає, але як технологія це поки діє.

Для реальних змін має статися щось, що прибере обох: Венса відправить у відставку, а Трампа — через імпічмент. Інакше принципово нічого не зміниться, а може стати ще «цікавіше». Просто казково.

Виродження американської системи

Обидва режими деградують. Трамп — це виродження американської політичної системи. Воно почалося задовго до сьогоднішнього дня, ще з нульових, але на нього намагалися не звертати уваги й робили косметичні ремонти. Ще за Байдена я казав: ремонт почали, але дуже косметичний. Оці норми — туди не можна балотуватися, тут треба інакше рахувати — мертвому припарки. Потрібен був глибокий ремонт, інакше прийде Трамп і знесе всю цю систему. Цього не зробили. Трамп прийшов і тепер буквально крутить американською політичною системою як хоче, бо може зробити що завгодно, і в реальності йому за це нічого не буде.

Далі все залежить від того, як пройдуть вибори і чи знайдуться в демократів політична воля й лідерство. Це велике питання: можна виграти вибори й не зуміти цим скористатися. Демократи й зараз мають непогане представництво і всі механізми, які є в опозиції в США, а їх там чимало. Як вони ними користуються? Буквально ніяк. Я залишаюся при прогнозі, що на третьому році президентства Трампа є висока ймовірність, що його президентство закінчиться.

Культ замість політики

Думаю, він уже настільки відчув себе променистим сонцем, що вхопив Бога за бороду: що б я не сказав, ви однаково мене любитимете й аплодуватимете, я можу сказати навіть дурницю, а ви підете за мною всюди. Звісно, коли за тобою стоїть команда й над тобою моляться... Кім Чен Ину таке й на думку не спадало. Візьміть цю фотографію, поставте поруч фото іранського президента Пезешкіана на якійсь зустрічі і скажіть, де при владі релігійні фанатики. Там мулли в рясах радше грають у релігію, а насправді займаються політикою. А тут грають у політику, а насправді займаються якоюсь харизматичною месіанською історією. Ідеться не про порівняння суспільств чи державних апаратів, а саме про правлячий клас. Іронічно, що все провернулося майже на 180 градусів.

Справа справді в його менталітеті, а не в хитрому розрахунку. У бізнесі, у життєвих конструкціях він не дурень, а хитрий жук. Але в політиці — повний дурень. Так буває: в одному людина може бути ледь не геніальною, а в іншому — абсолютним дурнем. Він вузьколобий, завжди пробивав стіни лобом і йшов напролом. У бізнесі забудовників це, може, й спрацьовує. Хоча, чесно кажучи, дивлячись на цю угоду з дизелем, на їхні задуми з «Лукойлом» і «Північним потоком» разом із росіянами, я диву даюся, як вони свої мільйонні капітали сколотили. Хлопці прокручують якісь дефолтні, нежиттєздатні схеми, і в мене виникають питання навіть до їхніх бізнесових талантів.

Але схемщики й мутярі прийшли в політику США на покоління раніше, ніж у нас. Нас це теж чекає. Подивіться, на чому сьогодні робиться капітал в Україні. За одне-два політичні покоління ми побачимо таких «вітьків і зятьків» і в нас: людей, які намутили грошей на якійсь темі, а потім вирішили піти в політику, щоб там їх варити. Це буде, просто до того ще два-три виборчі цикли.

Хто витримає довше

Звісно, Україна страждає від бомб. Але стратегічно й глобально час зараз грає на Україну. Зблизька це може бути неочевидно, але якщо трохи відійти, стає зрозуміло, що Україна стагнує повільніше, ніж Росія. Це раз.

Два — запас міцності. В оборонній війні Україна децентралізована, а суспільство ніколи особливо не покладалося на владу й державу і завжди спиралося передусім на власні зусилля. На жаль, держава не справляється там, де є люди, не здатні витягнути все самотужки, і ця прірва розростається. Це абсолютна правда війни, і тут держава жахливо недопрацьовує. Це саме відповідальність місцевої та національної влади. Коли Кличко каже «виїжджайте з Києва», кому він це каже? Хто хотів, уже виїхав. Хто лишається, той лишається, бо для нього це цінно й важливо. Або тому, що не має куди й не може: літні, хворі, лежачі. Тож вийди як мер і скажи: ми подбаємо про тих, хто залишається, ми робимо те й те.

Є частина людей, яка реально не може витягнути ці тяготи. А є інша, здатна, і вона витягує. Соціологія тут дуже конкретна: три чверті готові витримувати війну, бо розуміють, що цю війну обирали не ми, але ми обираємо, як її пройти — гідно чи ні. І приблизно до 20% зростає кількість тих, хто вже вичерпався або не міг від самого початку.

У російському ж випадку це війна Путіна, загарбницька війна, якої хотіло все російське суспільство, але платити за неї воно не збирається. Тому владі доводиться тримати ілюзію, що все добре. А коли прилітають дрони, вони кажуть: це київський режим, віроломство і так далі. Увесь цей білий шум потрібен, щоб не визнавати реальності: Росія веде війну. У них досі «СВО». І вони теж живуть коротким горизонтом. Як у нас колись розповідали про «два-три тижні», так і в них увесь час «ще два-три тижні», і вони перемагають, захоплюють і розгромлюють Україну. А тим часом у них накопичується баласт, фінансово-економічний і політичний. І накопичується значно швидше, бо в них немає західної крапельниці.

Нашої власної економіки без європейської крапельниці вже давно не було б. Але ця крапельниця в нас є, і вона забезпечує половину обсягу нашої економіки. У росіян її немає. У результаті в нас об'єктивно краще, ніж це суб'єктивно сприймається, як, на мою думку, влучно сформулював пан Пекар. А в Росії ситуація значно гірша, ніж суб'єктивно сприймається. У них є гроші на пропагандистську анестезію, на єднання навколо фюрера, на всі ці примочки й «суперсили», що лишилися в спадок від минулих поколінь. Але все це дає дедалі менший ефект.

Тож страждання ще будуть, і більші. Ми досі на ескалаційній вертикалі, а не на спаді. Взимку буде ще один пік ескалації, найімовірніше в другій половині зими. Але в цій гонці на схуднення Росія худне значно швидше й непропорційно до своїх розмірів, а ми худнемо повільніше й виснажимося значно пізніше, ніж вони.

Розмову вела Ксенія Смірнова