Остап Дроздов: Світ майбутнього буде світом угод
Журналіст Остап Дроздов пропонує свій погляд на події, що відбуваються. Перед вами стисла текстова розмова, для поціновувачів відео формати залишаємо посилання на відео.
Зараз ідея мирних переговорів ліпиться — ми щодня це бачимо. То повідомлення, що та країна буде посилати, а та країна не буде посилати, третя країна буде тільки небо забезпечувати. Я взагалі до гарантії безпеки ставлюся в дуже питальний спосіб. У нас на руках є 28 безпекових угод з усіма країнами G7. Ви в курсі про це? Ну, то тепер виникає питання, яких ще гарантій безпеки хоче держава, яка на столі в себе в серванті, десь там за склом, тримає отаку кипу 28 безпекових угод? Ну, значить, нам щось не то говорили, або це є, вибачте на слові, така формотворчість, імітація бурхливої діяльності, попідписували і поставили в серванти.
Нам світ не подобається. Але ж ми самі казали про те, що світ хреновий. ООН не працює, Радбез так само. Ваші стурбованості запхайте собі в одне місце. Ми скаржились на те, що міжнародне право не працює. як і регламенти. Так-от якраз Трамп це і доводить. Він засновує нову геополітичну дійсність, де працювати буде договір, угода. Це ж бізнес, а він — бізнесмен.
Світ майбутнього буде світом угод. Ми зі своєю війною потрапили в перехідний період світу від попередньої моделі так званого західного міжнародного права до світу угод, де будуть чималі гравці між собою домовлятися. І нам тут не треба себе переоцінювати. Ми не належимо до списку великих гравців. Наше завдання, завжди це буду повторювати, примкнути до правильного центру світу, тобто до західної демократії. Залізти її під спідницю, під її парасоль, сховатися там. І це насправді Трамп і ліпить — договірний світ майбутнього.
Він говорить про те, що в основі всіх моделей виходу з війни є умовно кажучи, стара, перевірена стратегія, якою закінчується 90% всіх воєн на планеті Земля. Заморозка. 90% всіх воєн чи якихось конфліктів від громадянських до збройних до міждержавних, до прикордонних закінчується заморозкою. І це перевірена стратегія Заходу, яка покладається також на прецеденти, пов'язані саме з Росією.
У випадку з Росією світ ніколи не застосовував іншу тактику. Тому є Придністров'я, як не визнане Молдовою, і при тому Молдова собі нормально живе 33 роки, і навіть подалася в Євросоюз, і певно в НАТО захоче податися. Тому по Грузії є Абхазія з 90-го і Південна Осетія з 2008-го. Всі прецеденти світу, як світ себе веде до російського агресора, має три прецеденти. І четвертий — Крим та Донбас. Теж до певної міри визнання, ну якби не визнання, але фактично, якби на карті намальовано, а по суті зрозуміло, що його анексовано.
Тому світ нічого нового, напевно, видумувати не буде. Ми би, напевно, хотіли, щоб дядько Трамп, який сидить за вісім тисяч кілометрів, на іншому континенті люди! Це навіть не Європа, що він взяв таку, знаєте, біту, прийшов, відшмагав, накидав томагавків на Кремль, ядерну зброю… Тобто люди чомусь думають, що світ має так мислити, але світ на загал є дуже прагматичний. Ну, можна, звичайно, жити в ідеалістичному світі, де справедливість перемагає, але це, вибачте, казки, шостий клас, будь ласка, читайте байки.
Якщо є інші варіанти, то можна теж їх собі взяти, калькулятор в руки і порахувати, що буде означати інший варіант. Ну, світ порахував, порахував, що це не релевантно, чи не здійснено. Тому треба йти більше за світом, тому що світ цим займається. Ми є безпосереднім учасником.
Це не самоціль, я просто теж це в такому плині онлайн. Ми зараз живемо в той час, коли ліпиться вихід з війни за принципом її зупинки. Я вважаю, що це не те, що програма максимум, — це взагалі мрія мрій. І хто би там що не говорив. Звичайно, хтось каже «для галочки», хтось для красного слівця завжди будуть побиватися, що ай-яй-яй, зрозуміло, що нікому не буде подобатися, ну, бо всі там мріють про, вже всі йдуть, знаєте, вже всі розкупили квитки на кримський концерт «Антитіл», вже два роки, кава мелеться на набережній Ялті, всі то розуміють, тримаємо це в умі, все одно це буде в статусі «не визнано».
Але я ризикну припустити, що якщо з'явиться більш-менш прийнятна модель сталого миру, як так вони на Заході пишуть, вцілілих територіях, то це влаштує більшу частину суспільства, яке більше все ж таки на показ говорить там про високі цілі, але насправді є внутрішня готовність до різних моделей виходу з війни, лише під гарантії сталого миру. Просто мир людям вважається пасткою, тому що, мовляв, ворог за кілька років укріпиться і піде знову. Але з іншого боку, якщо будуть міжнародні гарантії сталого миру, з розміщенням тут своїх військових присутностей, то це і буде найбільшою гарантією.
По-друге, я звісно це всім нагадую, тому що мене це теж деколи аж піддратовує. От всі нервуються, Путін далі піде. Навіть Литва і Польща мінують свої периметри, які дотичні до Росії та Білорусі. Хто заважає Україні замінуватись так, щоб москаль навіть на пузі не проповз один сантиметр по місцю розмежування, чи як там воно буде називатися. Нам ніхто не заважає теж включатися в питання унеможливлення повторного нападу. Тому що все впирається в це. Україна має отримати гарантії, що москаль більше не нападе. Ну то отримаємо гарантії і працюймо, аби він не напав.
Спілкувалась Ксенія Смірнова