Павло Шеремета: Українцям не варто сподіватися на державу

Журналіст, амбасадор «Аналізуй» Микола Вересень та економіст, міністр економіки у 2014 році Павло Шеремета розмовляють про гроші, підприємницьку жилку Зеленського, Тейлор Свіфт та море пива на площі Ринок. Відео можна переглянути тут. Нижче стисла версія розмови.

Дорогий Миколо, ми як познайомилися з тобою, це було, напевно, років 30 тому, ще «Без табу», на 1+1. Ми ще тоді тиснули на те, що повинна бути приватна ініціатива. Так ми це робимо і далі. Справді в країні все ще переважають, патерналістські настрої, хоча скажімо правду — це соціалістичні настрої. Ось тут є, між іншим, небезпека, тому що ці самі настрої, ну як у зрізі суспільства, панують і в українських збройних силах, особливо на низовому масовому рівні. Очевидно, що після завершення активних військових дій, велика частина цих військовослужбовців повернуться в свої міста і села. І очевидно, що нам треба бути готовим до посилення саме таких патерналістських настроїв у країні. Ось, тим більше від людей, які будуть мати вагу і вони абсолютно заслуговують на це своєю звитягою на фронті.

Приватна ініціатива — і тільки так. Держава не відбудує Україну по тій простій причині, що в державі не буде на це грошей. Тобто в державі зараз дефіцит 25% ВВП, це гігантський дефіцит, з таким просто не живуть. Ми з цим живемо, тому що ми отримуємо величезну допомогу від світу. Ця допомога не буде йти постійно, тому що ці 60 мільярдів, які, наприклад, зависли в американському конгресі потрібні Сполученим Штатам Америки також, тому що у них своя глобальна конкуренція з Китаєм, наприклад. Ці кошти ніколи не бувають зайвими і особливо, якщо наступний президент буде мати популістичний настрій, що давайте, знаєте, поки що посилимо Америку. Як це America First, — у нього зараз дуже часто це гасло звучить, вже з 16-го року, з 15-го, власне, то це будуть відповідні наслідки. Як видно, українська держава, буде заледве мати кошти на посилення своєї оборони, а нам це буде потрібно завжди. 

На що я надіюся? Тільки на приватну ініціативу, яка виливається в приватний бізнес. Є хороша новина. Це реально хороша новина. Їх не так багато, я хотів би нею поділитися, (минулого місяця — ред.) голова Національного банку сказав, що з 2025 року у всіх школах країни буде насильний, я в такому випадку відійду від своєї мантри економічної свободи, насильний курс підприємництва і фінансової грамотністю. Нарешті, тому що справді українські школи 30 років випускали покоління соціалістів. Отут я навіть не побоюсь цього терміну. Я у своїй школі знаходжу все ще своїх вчителів, їм вже там 70-80 років, які далі вважають, що бізнес — це спекуляція, спекуляція — це кримінал. Тобто йдіть в державу, йдіть на митницю, ставайте правниками, йдіть в поліцію на митницю, — це правильна кар'єра, а бізнес — це погана кар'єра. І це все треба змінювати.

Міністерка економіки - Юлія Свириденко, постійно говорить про лібералізацію, але, чесно кажучи, я хотів би бачити більше дій з цього приводу. І, між іншим, параметри, про які вона говорить, є хорошими параметрами: зменшити роль держави, вагу держави. І це вимірюється дуже просто. Тобто, який відсоток видатків держави є в ВВП? І у нас цей відсоток є десь в районі 45-47%, і вона права в тому, що цей відсоток мав би бути 20-25, і це треба зменшити.

Я пригадую десь на Ялтинській конференції вона була на сцені, і сказала, що ми зменшимо це до 20-25%, це було півтори роки тому. У залі сидів Карл Більдт, правий, між іншим, один з небагатьох правих прем'єр-міністрів Швеції, повернувся до мене і так каже «Good luck». Це страшенно важко робити, тому що, звичайно, в цих 45-47% сидить вся наша оборона, наприклад. Сидять всі наші пенсіонери, а їх стає все більше в порівнянні до працюючого населення. Сидить вся наша освіта, сидить велика частина нашої охорони здоров'я. І тут знову ж таки, сидить цей потужний голос, що тримайте це все державним, тому що ми хочемо державні пенсії, ми хочемо державну освіту, а вона безкоштовна, згідно з Конституцією.

Щодо нашого президента. Він мав би розуміти всі ці речі. Він є, я б так сказав, юнак з робітничого кварталу індустріального міста, який, власне кажучи, зробив себе через креативні галузі, через ідеї. Він є людина з малого бізнесу, яка пізніше виросла в середній бізнес. Він є людина не з рентового бізнесу, це не на корисних копалинах, і не агробізнесу, а, власне кажучи, інтелектуального бізнесу. Власне кажучи, я і сподівався, коли він переміг, що він буде тримати в собі оцю жилку підприємництва, жилку, знаєте, свободи, жилку - «дайте мені можливості».

Я все ще маю надію на нинішнього президента, тим більше, що я так розумію, що нам ще з ним жити. Поки будуть вибори, а в нього рейтинг непоганий, напевно, що в нього є хороші шанси на наступних виборах. Я дуже хочу, щоб він включив от собі цю кнопку підприємця. І вимагав це від свого офісу, тому що він, насправді, керує урядом. Спочатку від Офісу. Тому що в Офісі президента насправді сидять, чесно кажучи, ставленики олігархів. І в них реально інші кнопки. От там вже починається проблема.

Нам треба розуміти, що прямі іноземні інвестиції у світі — це 2-3% від всіх інвестицій. 97-98% — це внутрішні інвестиції. Звідки в Америці внутрішні інвестиції, ну ж не з Марсу і не з Місяця, ну тобто це внутрішні заощадження які в США невисокі. Вони позичають в Китаю. А чому? А тому що в Китаї дуже високі заощадження. Тобто цифри є такі, що в Штатах це припустимо десь в районі 20% від ВВП заощадження, в Україні вони сягали фатальні 12 відсотків, навіть до війни. А чому? Тому що ми не заощаджуємо на пенсію, ми не заощаджуємо на освіту, ми не заощаджуємо на здоров'я, ми не заощаджуємо на свій бізнес, тому що общипають пізніше, все одно, як гусака, типу, на що його робити? Китай заощаджує 45% від ВВП. Яка б там не була влада, там є потужний фінансовий ресурс. І це ж багатовічна культура. Я з ними працював, вони заощаджують як несамовиті.

Китайці, думаю, в якийсь момент почнуть розуміти, що вони перетиснули історію з Гонконгом, тому що минулого місяця, Гонконг, ну, очевидно, що рішення ухвалювалося раніше, десь, може, пів року тому, Гонконг програв Сингапуру конкуренцію за Тейлор Свіфт. Тейлор Свіфт замість того, щоб дати шість концертів в Гонконзі, дала шість концертів в Сінгапурі за сім днів. Я коли бачу як вона шалено працює, кажу собі дві речі — по-перше, держава тобі нічого не винна, а по-друге, подивися на неї, вона мільярдерка. Вона мільярдерка і вона робить шість шоу за сім днів на Національному стадіоні по три години. Я якби був мільярдером, Миколо, я не знаю, що би ти робив, я би сидів і пив багато пива у Львівській правді на площі Ринок, поки не вмер би, напевно. А вона робить ці шоу. І Китай розуміє, що вони програли. Вона одна привнесла в місто 300-400 мільйонів доларів за один тиждень. Я потім порахував, скільки це ВВП від Сінгапуру. Це 5% їхнього цілого ВВП.