Павло Шеремета: В умовах, коли зовнішня допомога України знижується, чи є достатні ВНУТРІШНІ резерви, щоб покрити дефіцит?

Я бачу щонайменше три такі величезні резерви, які за 33 роки незалежності і 40 років реформ ми ще не почерпнули. Почну з найбільш обговорюваної ідеї і рухатимусь до найменш (і я б сказав, до найбільш ненависної у суспільстві;) ідеї.

Отже:

1. ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА. У 1985 р. УРСР разом зі всім “Східним Блоком” почала рухатись від політичного і економічного ГУЛАГу до свободи. Політичний шлях Україна пройшла непогано. Економічний — застопорився. Якщо Північна Корея завершує список економічних свобод “гордим” 176-им місцем, Україна не піднялась вище десь 125-го і в останні роки (навіть до війни), почала спускатись назад униз (130-те місце у 2021) до Північної Кореї, а не підніматись до Південної (14-те) місце. Тим часом. Естонія у 1985, як ЕССР, починала свій шлях разом з УРСР точно з тієї ж невільної позиції і досягла 8-го місця. Польща - 42-гого.

ВВП на душу населення Естонії зараз майже 30 тис. доларів, Південної Кореї - 33 тис. дол., Польща — 22 тис. дол., Тайвань (4-те місце за економічною свободою) — 33 тис. дол., Синґапур (1-ше місце за економічною свободою) — 85 тис. дол. Україна у 2021 — неповних 5 тис. дол.

Проблема є не лише в тому, що ми в Україні ще ніколи не зазнали держави (разом з її контролюючими і силовими органами), яка є розвиваючою і плекаючою, а не “віджимаючою” (мовою Нобелівських лауреатів Ачемоґлу і Робінсона) і “обсмикуючою” (мовою самі знаєте кого) до підприємництва.

Проблема є в тому, що у своїй системі координат більшість з нас, травмовані 100-літнім марксизмом-лєнінізмом, навіть не бачить вільного, творчого, заробляючого підприємництва. Тому дискурс в Україні і далі зводиться до Лі Куан Ю (замість кількох мільйонів тяжкопрацюючих і заробляючих синґапурських підприємців), промислової і “протекціоністської” політики південнокорейського уряду (замість кількох десятків мільйонів південнокорейських підприємців) і т. д.

У нашій системі координат підприємці і інвестори — це все ще часто “спекулянти” і “бариги”.

А все ж спробуймо уявити собі розвиваючу і плекаючу підприємництво українську державу. Уявімо собі, як розцвітуть сотні тисяч малих і середніх нині заляканих, затиснених, “віджатих” підприємств, які замість витрачати час на податкові, контролюючі і силові органи, зосередяться виключно на розробці і продажі на світових ринках конкурентної, інноваційної продукції, залучаючи на це мільярди приватних інвестицій як з України (про це пізніше), так і з-за кордону, як це роблять їхні естонські, польські і тайванські і синґапурські колеги-підприємці?

У 1990 році ВВП Польщі і України було однаковим — десь 80 млрд дол. У 2023 ВВП вільної Польщі досягло 800 млрд дол. Рекорд економічно невільної України — 200 млрд у 2021. Звісно, рухаючись прискореними темпами, це забере в України 20-25 років вийти на мільярд ВВП, але яка це буде радість вийти на нього своїм необмеженим креативом, своєю необмеженою інноваційністю, своєю необмеженою дисципліною впровадження, а не продажем обмежених рідкісних металів.

2. ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ. Україна (як і врешті багато інших замонополізованих, заолігархізованих країн з низько-середнім доходом) показує ДУЖЕ низьку продуктивність праці і капіталу в порівнянні з розвинутими країнами.

Дослідження Світового Банку говорять, що пропорційно до ВВП США людський і фізичний капітал України складав до війни 133%, але сукупна факторна продуктивність цього ж капіталу складала лише 17%. Якщо продуктивність українського працівника подвоїти (і вийти, таким чином, на рівень Польщі), це і мало б дати 85% (стільки важить продуктивність в економічному зростанні) від вище згаданих додаткових 600 млрд дол. за 20-25 років.

Яким чином це зробити? Той самий Світовий Банк пропонує у Звіті про Світовий Розвиток 2024 стратегію 3ї — інвестиції (у першу чергу, приватні і внутрішні, про це — далі), інфузія передових технологій (у т.ч. управлінських) і інновації. І той самий Світовий Банк наголошує, що все це неможливо без економічної свободи (пункт 1 вище), бо саме вона створює конкурентне поле, яке стимулює підвищення продуктивності шляхом виходу з ринку низькопродуктивних підприємств (вибачте) і заміну їх на вищепродуктивні стартапи.

3. І нарешті ЗБІЛЬШЕННЯ ЗАОЩАДЖЕНЬ. Цей резерв майже не згадується ні українськими посадовцями, ні навіть українськими економістами.

Насправді, рівень заощаджень в Україні є фатально низьким (10% від ВВП, у Чехії — 30%, у Синґапурі — 40%, у Китаї — 45%).

Оскільки абсолютна більшість інвестицій у світі (і в Україні) фінансується саме внутрішніми, а не зовнішніми заощадженнями, це - дуже низький рівень заощаджень призводить до дуже низького рівня валових інвестицій у країні (15% від ВВП, у порівнянні з 32% у Чехії і 43% у Китаї у 2022).

Потроєння заощаджень в Україні (вихід лише на рівень Чехії) це - додаткових 36 млрд інвестиційних доларів в економіку ЩОРІЧНО. Якщо мріяти про китайський рівень заощаджень (між іншим, у нас війна на виживання!), це — додаткових 63 млрд доларів (скільки млрд американської допомоги зависло минулого року в Конґресі США?;).

Далі, якщо піти свіжим британським досвідом і досягти домовленості між найбільшими пенсійними фондами Британії, що 5% свого портфелю вони витрачають на стартапи — ось нам 4 млрд дол. УКРАЇНСЬКИХ грошей ЩОРОКУ на фінансування малого бізнесу (замість, наприклад, втраченого фінансування USAID)

Що потрібно, щоб мобілізувати цей фінансовий ресурс, який знаходиться тут, у країні?

Передовсім, завершити пенсійну, освітню і медичну (такі ненависні в українському суспільстві) реформи з переходом від державного патерналізму до самозарадності і особистої відповідальності.

Ось тут і полягає основна проблема — у докорінній зміні суспільних цінностей. Неможливо розкрити ці гігантські внутрішні резерви без глибокої внутрішньої суспільної трансформації.

І незважаючи на те, що ми спромоглись за 40 років досягти і захистити незалежність, створити непогано функціонуючу державу з армією, нам ще не вдалось досягти економічної свободи, високого рівня продуктивності і належного рівня заощаджень. Бо це, виявилось — важче. Але не нас, українців лякати викликами.  Ми зробимо це, бо від цього залежить наше виживання як незалежної, спроможної (у т.ч. на власну оборону) держави і розвинутої країни.

Автор і джерело: Павло Шеремета, допис на власній сторінці у Фейсбук.