Правда в тому, що війна не викликає відторгнення у росіян

Олександр Шульга мінометник ЗСУ, доктор соціологічних наук, очільник Інституту конфліктології та аналізу Росії

Олександр Шульга мінометник ЗСУ, доктор соціологічних наук, очільник Інституту конфліктології та аналізу Росії проводить унікальні соціологічні дослідження. Разом з колегами вони опитують росіян не відвідуючи територію ворога. Ці результати потрапляють на стіл у західні аналітичні центри, результати лунають на конференціях. Що примушує нервувати соціологів з Росії, які не працюють на Кремль і перебувають за межами країни. 

Я повернуся з Литви, де в Сеймі представляв результати нашого дослідження. Були різні слухачі, з різних країн, також представники громадського сектору. Після цього ми говорили про те, як сприймають так звані «хороші росіяни» такого роду дослідження.І ми зійшлися на думці, що вони їх не сприймають, саме через те, що їм не подобається, те, що вони бачать у цих дослідженнях.

Правда в тому, що ця війна, ця агресія — не викликає різкого відторгнення

У росіян немає навіть натяку на це різке відторгнення. Навіть, якщо людина не каже, що «Володимир Володимирович веде нас до перемоги», — хоча є і такі. Ми не бачимо, що наші респонденти виступають проти війни, проти того що відбувається і не вважає це злочином, не сприймають це, як щось, що треба змінити. Це ще одна така теза, яку ми під час інтерв'ю кристалізувати, і з нами погодились незалежні російські соціологи — це сприйняття війни як напасті, як природного катаклізму. Я для себе більше формулював це сприйняття війни як ковід. Сприйняття війни як ковід, який не зрозуміло звідки взявся, на який я вплинути не можу, і єдине, що я можу зробити — це вижити та не захворіти.

Російські ліберали не хочуть чути правду про свій народ

Відмінність українців і росіян в двох наріжних концептах, у нас один у них інший. Російський концепт – це концепт Lebensraum, тобто захоплення і експансія нових і нових територій, а в українців – це концепція Lebenswelt, життєсвіт, тобто світ ближнього оточення, мій світ, повсякденності, який я бачу перед собою. Це дуже важлива ця різниця.

Від соціально-філософського ми можемо перейти і до політологічних, соціологічних пояснень наслідків цього. По-перше, в Росії це відсутність громадянського суспільства. Те суспільство, яке в них є, воно є або антигромадянським. Тобто, яке каже, що будь-які об'єднання — це агенти, іноземний вплив, або квазі-громадяни, для того, щоб отримувати гроші від держави і їх фактично розкрадати.

Справжнього громадянського суспільства немає, і, відповідно, разом з цим немає альтернативних авторитетів, моральних авторитетів, які б казали, що таке добре і що таке погано. Відповідно, немає альтернативної системи моральних орієнтирів. Це суспільство, в якому фактично тріумфує не те, що правда, а постправда. Постправда, може змінюватися фактично щодня. Ну не взяли Київ за три дні, насправді ми й не хотіли. Правда в тому, що ми хотіли захистити людей Донбасу. І так далі, і так далі. І ця правда постійно змінюється.

Ми, до речі, бачимо це у відповідях респондентів, які не можуть назвати цілі СВО. Моральна розбалансованість росіян, тріумф постправди, концепт Lebensraum породжує безвідповідальність. Бо якщо все моє і нічого водночас не моє, то я ні за що не відповідаю. Правда сьогодні така, а завтра інша, так навіщо за неї сильно перейматися? Вона зміниться.