Роман Безсмертний: В умовах війни чомусь вважається, що політична система має помирати

Я не один раз казав: все насправді живе і все колись помирає, тому не можна не працювати над такими ключовими речами як держава, як суспільство, як Конституція, як політична система і, так далі. Тому конче важливо, щоб, умовно кажучи, була Конституційна комісія, над якою працювали й аналізували всі механізми, як вони працюють, чому вони спрацьовують. Чому одне покоління їх тлумачить так, а приходить Дональд Трамп і каже, що така то поправка про громадянство взагалі не стосується цих людей. А цей запис про те, що в Україні одне громадянство — це не означає не може бути громадянства Київської області чи Запорізької, воно може бути тільки загальноукраїнським. Тобто зрозуміло, що в цій ситуації абсолютно доречне питання стосовно того, щоби всі ці механізми аналізувалися, працювали люди, інституції, громадський сектор розвивався і це є одна із фундаментальних основ та підвалин системи як такої. 

А я ще хочу нагадати про те, що у нас навіть є декілька кандидатських і докторських дисертацій, в яких пояснюється, що партії і політична система як така відімруть і вся модель буде працювати на основі громадського сектора. Ну зрозуміло, що писалися для того, щоб отримати якісь звання, посвідчення, але розумні люди знають, що в Конституцію записали, бо основою політичної системи є політичні партії. От тут і криється початок всіх бід. Коли народилася незалежна сучасна Україна, то у нас були утворені класичні партії: республіканська, демократична, соціал-демократична. 

Через те, що політична машина працювала як корпоративна, або посттоталітарна, то не потребувала політичних партій, їх просто успішно дискредитували, викинувши на смітник, з цим викинувши політиків як кадрових професіоналів з погляду тих, хто є менеджерами держави. Викинули політичну систему і спочатку нав'язали олігархічну модель коштом певних осіб, під це навіть відпрацювали економічну модель так званих вертикально інтегрованих компаній. Я коли це слухав, то я просто думав, чи ви при добрій пам'яті всі, що ви витворяєте. Ви просто берете вертаєте трастову систему, від якої понад 100 років тому вже всі відмовилися, бо розуміли, що це монополізація, це катастрофа економіки, соціальної сфери, суспільства, політичної моделі та держави загалом! Але ж люди хотіли забавлятися у всю цю річ. 

І насправді ми прийшли сьогодні до ситуації, коли політична система абсолютно не функціонує, політичні партії не діють. Відтак завдано колосального удару державній машині, тому що зверніть увагу, парламент половину своїх функцій, а це контрольні функції, не здійснює, а більше того в державній машині відбувається підміна функціоналу. Наприклад, чому керівник офісу керує зовнішньою політикою і реалізує всю зовнішню політику держави? Я цього ніколи не зрозумію, бо є для цього міністерство, міністри, уряд і так далі. Тобто це порушення всієї системи, початком якої було насправді руйнування політичної моделі. Як вибиратися з такої складної ситуації? Безумовно фундаментом для будь-чого є ретроспективний погляд на історію. Чим ми були сильні завжди? Ми були сильні князівською радою, де люди сходилися. І з моєї точки зору, для того, щоби швидко відроджувати ці традиції, бо вони так чи інакше вже є в генетичному коді етносу, нації, суспільства, яке живе на цій території. Треба повертатися до цих азів і актуалізувати самоврядування, представницьку демократію. 

До речі в цьому відношенні може зіграти свою роль в тому числі і третій сектор, громадський сектор, але тут не обійтися без політичних партій, без інститутів, які покликані закласти та формувати основу політичної системи будь-якої держави. А це означає, що все законодавство держави треба трансформувати з погляду мотивації, що роль політичних партій на загальнодержавному рівні, на регіональному, на субрегіональному, на місцевому має визнаватися. 

Це означає, що стати депутатом, починаючи від населеного пункту, закінчуючи парламентом, можна лише пройшовши через політичну партію. Немає значень, що мажоритарка чи пропорційна система. Можна брати британську систему, яка віками була мажоритарною, але без партії ви туди не потрапите. Це закладає механізм політичних партій. Конкретно кажучи, я би не заперечував проти того, якби політичні партії несли відповідальність за кадри, які вони делегують в державні інституції. Це додатково мотивувало би необхідність готувати фахівців, працювати над їхньою підтримкою.

Тепер наскільки тут важлива модель держави? Це має бути парламентська демократія. Я процитую класика, покійного Івана Степановича Плюща, який казав, що «все змішане гірше, ніж чисте». Зрозуміло і конкретно. Наша історія показує, що ми сильні представницькою демократією.

Коли модель стала парламентсько-президентською, а до цього вона була президентсько-парламентською, все одно працює як чортзна-що. Чому? Тому що при відсутності партії, належність до одного політичного інституту, умовно кажучи, президента і парламенту, перетворює парламент в просто повний імпотентний інститут. Це дуже добре продемонстровано останніми роками, що занадто негативно впливає на систему організації влади і саму політичну модель. Тому я не проти того, щоби в державі залишався інститут президентства як той, хто займається питаннями безпеки, можливо навіть там зовнішньої політики. Але те, що він ніякого стосунку не повинен мати до кадрів, до економіки держави — це вже очевидно. Тому Україні, я про це давно казав, більш притаманна парламентська модель, де уряд як виконавча структура повністю формувався парламентом. 

Я переконаний у тому, що такі великі держави як Україна, де особливо актуалізовані теми, які стосуються місцевого самоврядування, регіонального розвитку? має обов'язково бути двопалатний парламент. Мені багато чого закидають, звинувачують, що я там за федерацію і так далі. Але панове, три четвертих держав, які не мають Федерації, мають двопалатні парламенти, бо це дає можливість доставляти, каналізувати проблематику місцевого самоврядування, регіонального, субрегіонального до центру й інформувати, що забезпечує вирівнюваність бюджетів, стандартів і так далі. Це конче необхідно в цих умовах, в яких опинилася Україна. 

Ну і ще треба розуміти, що думка про те, що маючи всеправного правителя чи гетьмана і це гарантуватиме досягнення успіху, то подивіться, будь ласка, на Дональда Фредовича Трампа і ви все зрозумієте. А якщо не того обрали, то що тоді? Тепер всі чухаються, 16 година, ага, Дональд Фредович прокинувся, пора новини читати і бігати за валер'янкою. Тому що невідомо, що він скаже сьогодні чи завтра, післязавтра. 

Треба розуміти, що суб'єктивізація будь-якої влади є дуже небезпечною річчю. Так от переконаний, що оці всі проблеми і мали б давним-давно вже стати предметом серйозного розгляду аналітичних центрів, правових інститутів, парламентський інституцій. І під розв'язання цих проблем мали б бути розроблені та подані відповідні пропозиції до Конституції, до законодавства. Якщо вже на те пішло, навіть в прив'язці до нинішньої ситуації війни, адже можна будь-яку ситуацію аналізувати із погляду мирного розвитку подій, із погляду війни та дивитися наскільки вони працюють. 

Усі кажуть, що Конституція була прийнята тоді, вона така-сяка, але зверніть увагу, що правовий режим воєнного стану вже очевидно є і зрозуміло, що якби його ввели, починаючи з 2014 року, коли виникла загроза суверенітету і територіальної цілісності, то реакція суспільства, державної машини була би зовсім інша. А введено було тільки 2018 року фрагментами і потім аж 2022-го. Згадайте ситуацію у 2018 році, коли намагалися вернутися до цього, але всі противилися, що не треба. Ну в результаті отримали 2022 рік.

Скільки б депутатам не казали, що не накручуйте дефіцит бюджету, тому що це інфляція, це падіння соціальних стандартів, але вони все одно це робили. Бо вони не відповідають за цю ситуацію, бо з них не спитують, бо там он президент на Банковій, йдіть до нього і там розбирайтесь. Так і було всі ці роки. А насправді це вони робили, бо накручування інфляції відбувалося тоді, коли голосували за бюджет. Це безвідповідальність називається.

Наступна річ — це питання оборони. От всі показують, що там такий-сякий президент був, той те робив, а той того не зробив, але, даруйте, сила і оборона починається з бюджету. Скільки не казали, що нумо вкладати гроші, фінансувати, то ні, нащо це нам, у нас друзі звідси, звідти і всі хороші, ми з усіма в дружбі. Нащо нам оце, а давайте її зменшувати, бо все починається з отих цифр, які там є. Бо відповідальність так само ніхто ж не запитував, що там проголосують за це і так далі. Все це є політична система, що впирається зрештою в рівень політичних кадрів, їхнього освідчення, розуміння ситуації. І знаєте, що є квіткою? Це те, що ми дожили до ситуації, що був такий період, коли депутати щодня складали мандат. Для мене це було шоком. Я належу до того покоління, коли люди туди йшли від партії, вони відстоювали свої ідеї, розуміли, що це добробут, чи біда для народу, для держави. 

А тут прийшов-пішов — яка різниця, ніби він нічого в житті не означає, що він для нього це абсолютно не складає цінності, що він щось представляє, відстоює, чому це так потрапив він туди, по випадку абсолютно і ніякий він не носій якихось цінностей, програмних засад. Він туди потрапив, його вписали, заплатив він — це мене абсолютно не цікавить. 

Тобто все це є насправді свідченням того, що руйнуючи політичну систему, партію, дискредитуючи політику як таку, дійшли до цугундера і цей цугундер ми насьогодні маємо. 

Повну версію інтерв’ю Романа Безсмертного для «Аналізуй» можна переглянути тут.