Руслан Сидорович: Своя держава не може бути ворогом
«Я намагаюся мінімально вживати слово реформа, тому що в нас в Україні слово реформа набуло нерідко такої негативної конотації. Я його більше заміняю словом трансформація», — каже людина, яка дотична до того, аби у держави Україна були кваліфіковані доброчесні судді. Сидорович свідомий, що цей шлях занадто довгий і тернистий, втім пройти його просто необхідно.
Про право, реформи, демократію і сталі інституції в США — Руслан Сидорович — член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, поділився своїми роздумами на «Аналізуй». Перед вами стисла текстова версія розмови. Повне відео тут.
Суспільство у своєму житті можна порівняти з рухом на велосипеді, якщо ти не крутиш педалі, ти падаєш. Суспільство-цивілізація або розвивається по висхідній, або по низхідній, якщо воно завмирає на одному місці, то починається низхідна точка, занепад — економічний, суспільний, політичний, якби ми його там не називали. Тому я вважаю, що будь-які трансформації є позитивні, тому що тільки у такий спосіб ми можемо підлаштувати спосіб укладу нашого суспільного, правового, економічного спектру життя до тих умов, що у нас є. Завжди потрібно щось змінювати, просто не завжди ці зміни на краще. Це теж важливо розуміти.
Будьмо чесними, суспільство завжди рухається навпомацки, ніде немає тої таємної книжки, в якому можна заглянути і дізнатися, що от потрібно зробити так і буде вселенське щастя. Всі будуть щасливі та задоволені. Не можна тішити себе ілюзіями, що от десь лежить ця потаємна книжка, яку не хоче Зеленський, Порошенко, Байден, Трамп чи ще хтось показати. Як правник-практик, який любить копатися в теорії права, то я завжди кажу, що право це про життя. Тому що суспільство, цивілізація без права бути не можуть. Суспільство побудоване на дуже складних правилах взаємовідносин. І ці правила називаються правом.
Ми повинні не забувати, що, на жаль, ми живемо у постколоніальному суспільстві, яке вирвалося з колонії. Ми несемо цей постколоніальний травматичний досвід, який уповільнює наше оце от досягнення до тих високих стандартів, яких ми хочемо досягти. До речі, ще одна річ, яку я не дуже люблю, коли нам кажуть європейські стандарти. А які європейські стандарти перепрошую? Польща — це Європа, Німеччина — це Європа. Франція — це Європа, але це абсолютно різна Європа. Абсолютно різні закони, правила, тому тут теж потрібно бути дуже обережним. Але ще раз повертається до цитати Цельса, коли ми говоримо про те, що ми хочемо, щоб у нас все було у правовий спосіб — це означає, що воно має бути добрим і справедливим.
Ми зараз маємо не кризу американських інституцій, а кризу світової демократії, яку ми звиклі бачити, яка побудована передусім на британській моделі. У будь-якому випадку — це та демократія, яка є у світі, та представницька демократія, ті інститути стримування та противаг, та система поділу на гілки влади, міжнародне права, яке ну насправді завжди мені трохи нагадувала кота Шредінгера — одночасно і живе, і мертве. Бо ну ми ж не хочемо, щоб працював світовий уряд, а хочемо, щоб у нас кожна держава була суверенною, але щоб і всі виконували ці правила. Але інституту примусу держави, ну, окрім якихось там санкцій і так далі, не може бути за визначенням. Але ми ж не повинні забувати, що ми живемо в суспільстві, де надзвичайно швидкими темпами розвиваються цифрові технології, які докорінно змінюють усе. У тому числі і суспільний уклад. Не випадково ми бачимо біля Трампа представників великих цифрових гігантів, того самого Маска, Цукерберга, Безоса, інших представників цих топових цифрових бізнес-спільнот. Вони докорінно впливають на суспільство.
Тому на мою думку, чинна система побудови влади і міжнародного укладу перебуває в стані глибокої кризи. Такої кризи, якої ми не пам'ятаємо, і ми точно на порозі тектонічних перетворень не лише у Сполучених Штатах, а й у цілому світі. Це потрібно для себе розуміти.
Росія зробила дуже таку, з одного боку, страшну річ, але вона б цього не зробила, якби для цього не було передумов. Вона фактично підважила весь світовий уклад, усі правила. Оце втручання у виборчі справи в Сполучених Штатах, Румунії, Боснії, Німеччині, Франції, інших країнах. Невідомо ще яка роль була Росії в тому ж самому Брекзиті та в інших країнах. Про Україну вже годі говорити, так?
Ми дійшли до того, що ці цифрові технології, які дозволяють шляхом вузького таргетування цільових груп, впливають на вибір виборців. А що таке впливати на вибір виборців? Це означає впливати на політичний порядок денний конкретної країни й міжнародних світових організацій, тому що вони формуються представниками урядів тих країн, які є учасниками тих міжнародних організацій. Це ж колесо Сансари, з якого ти вибратися не можеш.
Якщо ми говоримо про демократію чи демократичні країни, в тому числі Сполучені Штати Америки, при всіх їхніх недоліках, то політики завжди орієнтуються на сприйняття тих чи інших рішень електоратом. Як їхній електорат на це зреагує? Їм це буде подобатися, їм це не буде подобатися? Це призведе до падіння мого рейтингу в короткострокові чи довгострокові перспективі, чи не впаде? І способи маніпуляцій, які раніше використовували виключно великі компанії для того, щоб просувати свої товари, вони потрапили в площину політтехнологій. Це те, що потрібно нам розуміти кожному. Чому ми зараз говоримо про важливість інформаційної гігієни, критичного мислення, критичної інформації для кожного з нас. Коли ми відкриваємо новини, заходимо у соцмережі, коли ми бачимо якусь новину, яка нас емоційно тригерить, завжди потрібно собі ставити запитання: чому мене це тригерить, кому це може бути цікаво, і як це може бути використано в руках недобросовісних, недоброчесних осіб?
Тому, повертаючись до Америки, так, очевидно, зміни будуть. До речі, ненавиджу фразу коучів — вийдіть із зони комфорту. Якщо я в зоні комфорту, на якої біди, я маю виходити, для чого. Ну мені тут добре, а мені кажуть вийди. Ну ви нормальні, чи що. Чому? Тому стан кризи може нести за собою дуже позитивний вплив в тому контексті, що суспільство опиняється перед необхідністю подальшого руху. Йому вже погано та зле. Так йому потрібно кудись рухатися, воно хоче, щоб йому було знову добре і тому важливо, щоби зараз з'явилися нові ідеї, нові концепції світового укладу, світового порядку відповідей на той суспільний запит, передусім безпеки. Тому що питання безпеки важливе завжди для усіх, в усіх країнах, для всіх вікових груп. Безпека — це питання номер один, тому що це інстинкт виживання. Але і добробут важливий: ми хочемо мати стабільність у завтрашньому дні, хочемо, аби наші діти та внуки жили в безпечних і стабільних умовах.
Я висловлю тут таку думку, дуже парадоксальну та контроверсійну, що в тих умовах, в яких опинилася сьогодні Україна, в одній з найглибших криз, тому що повномасштабна війна — це найглибша криза, яка тільки може бути. Але можливо оця криза може заставити нас як суспільство трансформуватися настільки і віднайти ті механізми влаштування світового укладу та відповідей на ті виклики, які ми маємо на сьогодні, які можуть стати корисними не лише для нас, а й для всього світу. Я нагадаю, що ми є постколоніальне суспільство. Але це постколоніальне суспільство спромоглося організувати відсіч величезній військовій армаді. А це що означає? Це говорить про те, що десь глибокий ген українськості, я не про національність, а про політичну націю, в незалежності від етнічної приналежності, яка завжди була присутня в Україні. Воно десь очевидно прокинулося.
Дуже важливо в цьому контексті навчитися сприймати цю державу, нашу державу, як свою державу, як частинку нас. Тому що це те, що властиво постколоніальному суспільству, — сприймати державу завжди як ворога. Своя держава не може бути ворогом. Якщо ми перестанемо сприймати державу як ворога, як щось таке ну не хороше і небезпечне, від чого необхідно відгороджуватися, а ми будемо сприймати її як частинку свого. Можливо, ми і американській демократії зможемо запропонувати якісь нові концепти та підходи.
Спілкувався Микола Вересень