Сергій Корсунський: Я називаю Японію наддержавою м'якої сили

Сергій Корсунський — людина неймовірно закохана в Японію. Залишивши посаду посла України в Японії, він не залишив свою пристрасть — японська культура і стиль життя. З «Аналізуй» Корсунський ділиться тим, що бачить живучи в Японії. Перед вами стисла текстова версія розмови. Повний відео формат дивіться тут 

Японія — це єдина країна у світі, яка розташована на тій самій території протягом, як вони офіційно ведуть свою історію, від імператора Джиму, тобто 2700 років. Ця країна ніколи ніким не була завойована і майже не змішувалась з іншими націями. Тобто те, що ми сьогодні бачимо, — це результат еволюції Японії протягом тривалого часу в різних історичних умовах. Все, що тут ви зустрінете суто японське. Наприклад, буддизм, який в Японії став дзен-буддизмом, як китайські ієрогліфи стали японськими ієрогліфами та потім дали життя двом алфавітам по 46 літер, та ще й заглосовками неймовірної складності мови і так далі. Все це разом створює абсолютно унікальну країну, яка просто немає подібностей по своїх культурних історичних цивілізаційних параметрах. Країна має віддзеркалення колишніх культур, які приходили сюди. Вони дуже багато брали зовні, але і те завжди трансформували через своє бачення.

Я досліджував Азію досить тривалий час до того, як приїхав в Японію і більше уваги приділяв Китаю. Тому що це така материнська цивілізація Східної Азії. На відміну від нашого біснуватого сусіда, який себе називає «цивілізацією цивілізацій». Китай — це справжня цивілізація і дуже було цікаво цим займатися, але паралельно, звичайно, трошки Японією. Але все те, що я побачив, коли приїхав, — це буквально щодня ви відчуваєте, що знаходитесь на іншій планеті. Просто на іншій. І це треба сприймати та вивчати крок за кроком. Я можу розповідати нескінченно про ці всі випадки, які зрештою дозволили мені мати своє власне уявлення. Тому я цього року написав книжку про Японію, адже хотів передати своє бачення.

Японія — це морська нація, вони ізольовані від світу, тому все, що вони можуть, — це ловити рибу, вирощувати певні овочі, фрукти, а основне — рис. Вони вимушені були в цих умовах виживати й ці їхні такі, може, природні якості дали їм можливість створити специфічну культуру споживання їжі. Ну от я не знаю, де в іншій країні стільки їдять сирої риби і як ви бачите живуть дуже довго і щасливо. Коли ви до цього звикаєте, то розумієте чому. Вони навчилися з цим всім поратися, а ще все доводять до ідеалу. І ще до того, що в них дуже високо цінується ідеальний продукт та його треба вміти робити — і вони це роблять. Досі через віки, буквально через десятки поколінь проходять традиції виготовлення певних речей, які робляться руками. І якість цих речей — фантастична.

«Я є тому, що є ти»

Цей принцип ставлення до іншої людини. Вони розуміють, що кожен один в такій природі вижити не може. 

Ми дуже, на жаль, багато марнували часу за нашу незалежну історію. 33 роки ми вчилися у Заходу. І от постійно намагалися притягнути якісь моделі. Знаєте, в Японії це неможливо, просто нереально. Усе, що приходило сюди, то переходило через японську ментальність, через  культуру. До того як в VII столітті у них з'явилися ієрогліфи китайські, то 1400 років до того просто не було писемності. Так вони усно говорили про свою історію, вірування. 

Ви знаєте, наприклад, що в «японському світі з щита», ніяких вибачте, мавп, від яких прийшли люди, — немає. Людина пішла від Бога. Вони є нащадками богів, які отримали право, щастя бути на японських островах. Тому у них інші зовсім ставлення до природи, тому що між людиною та природою нічого нема. Це прямий контакт. У них вісім мільйонів богів, а ви обираєте, кому хочете молитися. Якщо вам треба, моліться. Не хочете — не моліться. Це ваші проблеми. Але їм абсолютно все одно, як інші на це дивляться. Це відповідає його внутрішньому світу. Так воно буде. 

Будда є в буддизмі, він нікуди не дівся. Японія — це монархія. Він нащадок Бога, він не є людина, а володар небес і це найдовша у світі лінія монархів, яка взагалі є. Теперішній монарх сьогодні від онука богині Аматерасу та імператора Дзімму — це 126-ий імператор і це є єдиний такий зразковий громадянин. Ну я умовно кажу громадянин, тому що ще раз скажу, до нього ставлення до Другої світової було як до божества. Після війни цей статус зник.

Японія пройшла свій катарсис 

Те, що вони робили під час Другої світової, не було гарним зовсім. Вони знають цю історію та погано до неї ставляться. Вони постійно сваряться, що якби не мілітаристи, бо фашизму тут ніколи не було, то Японія б ніколи не ввійшла в ту війну, але так сталося. Вони були знищені економічно та втратили 2,5 мільйони людей. Країна без ресурсів і фактично, залишилася, без робочої сили, без промисловості та в статусі світового вигнанця, але вони зберегли національний дух. Єдине, про що домовилися з американцями, які намагалися їх трансформувати, — залиште нам імператора, тому що це символ Японії. Американцям вистачило розуму це зробити. 

Після того була прийнята нова Конституція. Отут важливий момент. Для них відразу були сформульовані правильні короткі зрозумілі правила гри. Уряд був японський, хоча за ними спостерігали американці. І оскільки зберігся імператор та вони зрозуміли, які вони були, як вони неправильно, м'яко кажучи, себе поводили під час Другої світової. У цьому уряді люди працювали, по-перше, патріотичні, по-друге, професійні. Вони розробили Східно-Азійську модель економіки, яка дала їм можливість шаленими кроками рвонути вперед, враховуючи власний досвід промислового росту з епохи Мейдзі. 

Вони виробляли в рік 10 тисяч літаків, їхній флот був одним з найпотужніших у світі. Ну здавалося немає ніякого заліза на цій території взагалі, але ще коли Тойота перейшла від ткацького бізнесу до автомобільного, то перші автомобілі були дерев'яні. Але потім все це з'явилося, тому що поїхали в Британію подивилися на паровий двигун, подивилися, як пішла промисловість — і все це притягнули в Японію. Із неймовірно шаленими темпами залізні дороги, промисловість — все це почало розвиватися і дало їм можливість створити потенціал, який потім був знищений під час війни, до певної міри він привів до цього. Але після інженерний досвід залишився і те, що американці відкрили для них на певний час свої ринки, щоб конкурувати, то вони дали їм дихати. І японці цим скористалися.

Потім тим самим шляхом пройшла Південна Корея. Потім цим самим шляхом пройшов В'єтнам. А потім і Китай. Всі вони використовували ті ідеї й ті моделі, які японці створили в післявоєнний період. Це дало їм шалений старт для розвитку. Тоді всі дивувались, але без праці, японці дуже багато працюють, всього цього б не було.

Кайзен — це принцип постійного маленького, але щоденного покращення на всіх рівнях, скрізь: що CEO компанії, що найменший робітник на конвеєрі. Усі мають покращуватися. Це просто світобачення не можна просто так існувати, ви маєте покращувати і ставати кращим.

Дійсно в японському житті занадто багато роботи. І це призводить не тільки до виснаження і до самогубств, а й до серйозних сімейних проблем — все це є. Але з іншого боку, японці знають, що ніхто крім них нічого не зробить, тобто якщо не ми, то хто?

Приміром ви приїжджаєте в Токіо — 39 мільйонів населення територія — вся Україна. Центр Токіо це префектура — 14 мільйонів. Він ідеально чистий. Я зараз живу на околиці, то в мене так само чисто тут на вулицях, як в центрі Токіо. Просто немає сміття, але ж вони його виробляють, причому в неймовірній кількості. Чому? З дитинства привчають прибирати: діти не йдуть зі школи, поки не вимиють цю школу. І так щодня. Тобто є виховання, є традиції і традиція говорить, що робота є робота. Ти хочеш жити, то ти маєш працювати. Це шкодить твоєму здоров'ю? Ну шкодить. А як інакше, яким чином інакше? Ти створюєш свій добробут, а як це зробити інакше? 

У період, коли вони були закриті для світу — період Сьогунату — 265 років не спілкувалася із зовнішнім світом. Вони створили культуру, яка дуже специфічна, і для нас неприйнятна. Наприклад вони між собою дуже пов'язані, обов'язково звертають увагу, що робить сусід, що робить партнер, як він це робить. Є колективне розуміння того, які є стандарти, якщо ви не дотримуєтесь, то вас випихають із суспільства, не дотримуйтесь стандарту — ви йдете. Молодь тут абсолютно шалена: скрізь волосся пофарбоване, як хоч виглядай, от тільки не роблять тату. Тобто ці діти як й інша молодь. Але ви побачите 1 квітня щороку, коли ці діти йдуть на роботу в перший день: чорні костюми, білі сорочки і краватки. Усе — ви віддали свою енергію у світ, то тепер працюйте.

Я називаю Японію наддержавою м'якої сили 

У них в Конституції заборонено взагалі розглядати війну як засіб вирішення спорів. Є шалена повага до права. Є чітке усвідомлення, що інший має право існувати, але ви не маєте право його ні до чого силою примушувати. Усі роки війни вони повторюють одну фразу: зміна статусу Кво. Тому що в їхньому баченні світу не можна силою змінювати статус Кво. Те, що домовилися, те, що є, має залишатися допоки не буде договору. І японці на цьому стоять дуже жорстко.

Ще один аспект, який мені дуже подобається, — вони не люблять  публічно багато говорити і висловлювати якісь нескінченні позиції. Вони тримаються дуже тихо, але повірте те, що ви знаєте про допомогу Японії, то можете помножити на два. Я то знаю, скільки вони робили тихо за лаштунками не вихваляючись, але вони просто допомагали нам на кожному кроці і це є абсолютно неймовірно. 

Старовинна назва Японії — Ямато — слово складається з двох ієрогліфів — великий і гармонія. Це говорить вам про щось? Це, знаєте, як національна ідея — все має бути в гармонії. Тому коли сталася агресія, то ця гармонія була зруйнована тотально. Тому реакція була шалено емоційна, але потім з часом завдяки нашій роботі в Токіо, моїх колег японських в Києві, то разом це перетворилося на усвідомлення абсолютно іншої України.

Сьогодні в Японії Україна стала зовсім іншою історією, вони усвідомили, що Україна є, що вона таке. Дуже глибока повага до стійкості воїнів та до того, що не схилилися. Тому що самурайський дух скільки ти його не викорчовуй, як це колись було зроблено американцями, він все одно залишається. Вони розглядають Україну як дуже важливого потенційного партнера. 

Спілкувалась Ксенія Смірнова