У Латинській Америці Україна починає все із великого мінусу

Для мене нове призначення — це, чесно кажучи, сізіфова праця

Лише в перші роки Незалежності була хвиля інтересу, зацікавленості, певні візити на президентському рівні, але на цьому все завершувалося. Цей регіон для нас сьогодні, на жаль, потрібно про це дуже прямо казати — є втраченим.

Андрій Мельник — заступник міністра закордонних справ України поділився з "Аналізуй" своїми поглядами на майбутні цілі та завдання в Латинській Америці. На початку травня уряд Бразилії схвалив призначення пана Мельника Надзвичайним і Повноважним Послом України в Бразилії. До нового призначення Андрій Мельник вісім років обіймав посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України в Німеччині (2014—2022).

Ми зараз починаємо, якщо хочете, навіть не з нуля, бо з нуля ми починали у 1991 році, ми починаємо із великого мінуса. Світ не стояв на місці. У той час, як ми намагалися, і це абсолютно правильно, інтегруватися до Європейського Союзу, до НАТО. Це ті цілі, які закріплені в нашій Конституції, і це наше майбутнє, але це не означає, що інші важливі регіони цього світу, і насамперед Латинська Америка, мають випасти з нашого поля зору.

У той час, коли ми спрямовували свій погляд до Європи, інші гравці, такі як Росія, Китай і багато інших держав, активно зміцнювали свою присутність у Південній Америці. І тому повномасштабна війна відкрила очі і на цю проблему — що ми не можемо розраховувати автоматично на підтримку чи солідарність з боку цих держав, тільки тому, що ми такі нещасні, на нас напали і ми належимо до одного демократичного світу.

Під час голосування в ООН за важливі для нас резолюції, ми дивимось на Нью-Йорк і розуміємо, що на вагу золота кожен голос. Глобальний підхід для нас неминучий.

Наприклад, тема репарацій, відшкодування збитків за війну. Це дуже складне питання. Ми зараз формуємо цю коаліцію держав, але воно йде дуже важко, бо це делікатна тема, адже йдеться про, фактично, спочатку заморожування, потім конфіскацію цих активів в Росії за кордоном і потім переведення їх у фонди, які будуть створені для відбудови України. Для цього, щоб це було легітимним, потрібна максимальна кількість держав, які б цей механізм підтримували. Я вже не кажу про тему спецтрибуналу, про покарання за злочин агресії і за воєнні злочини на території України. Для цього потрібні глобальні, а не регіональні рішення. Тому я переконаний в тому, що Україна зобов'язана мати цю амбіцію і грати одночасно на багатьох шахових дошках.

Що означає Латинська Америка з точки зору економіки?

Якщо взяти глобальний ВВП, то 33 країни Латинської Америки, перевищує десь 9 трильйонів доларів. Тобто це фактично 8% всього всесвітнього ВВП. І якщо подивитися на нашу торгівлю із цим регіоном, ми побачимо — 2,7 мільярда доларів. Наша торгівля з ЄС склала 55 мільярдів, хоча ВВП ЄС не набагато більший, ніж ВВП країн Латинської Америки.

Європейський Союз – це приблизно 440 мільйонів населення. Уже сьогодні Латинська Америка – це 650 мільйонів. Тенденція дуже швидка, тобто через 20 років це буде 750 мільйонів. Тому відносини з цим регіоном треба було формувати ще позавчора. Країни Латинської Америки вимагають до себе уваги. Як і будь-яка держава, вона хотіла, щоб до неї приїжджали, щоб нею цікавилися, щоб були ініціативи. Цього всього сьогодні немає. Тому для мене нове призначення — це, чесно кажучи, сізіфова праця, але маємо тягнути цей камінь до гори. Ця війна вимагає від нас грати на великій глобальній шахівниці.

Дипломатія під час війни

Сьогодні МЗС перебуває в ситуації, коли десь приблизно у жовтні, якщо уряд не виділять додатково фінансування, а йдеться про 2 мільярди гривень, то все взагалі зупиниться. З одного боку ми бачимо амбіції, ми бачимо необхідність справді робити все кардинально по-іншому і серйозно.

З іншого боку ми бачимо, пам'ятаєте, завжди говорили про те, що у нас є два крила: наші військові, ЗСУ – це одне крило, на якому тримається незалежність. А друге крило – це наша дипломатія, яка так само робить певний внесок, і зараз під час війни, я вважаю, він теж є не малим стосовно зброї. Але, як ми бачимо, це крило дипломатично, воно, скажімо так, дуже кволе, м'яко кажучи. І якщо це крило перестане битися, то тоді, я думаю, пташка впаде. І це не в інтересах держави. Тому хотілося, щоб все-таки, щоб наш уряд і парламент дивилися на питання фінансування МЗС більш серйозно.

Я вам наведу приклади. Бюджет МЗС, складає близько 6 мільярдів гривень, тобто це умовно 150 мільйонів доларів. Беремо МЗС Німеччини, — це 7 мільярдів євро. Те що виділяє наша держава — це бюджет проїдання. Заробітна плата, оренда приміщень, пальне, папір, опалення. У німців, менше ніж 20% йде на забезпечення, на зарплати і на все інше, а 80% – це той інструмент, за допомогою якого ця німецька дипломатія працює. Тобто йдеться про важливість культурної дипломатії. Близько мільярда німці витрачають на популяризацію Німеччини як гарної, красивої, цікавої культурної нації. Два мільярди йдуть на гуманітарну допомогу, тобто, якщо стається десь в Карибському басейні торнадо, чи якесь стихійне лихо, то це питання вирішується на рівні керівництва департаментів, кому і скільки вони можуть виділити.

У нас на ці потреби є нуль. Нічого немає. У нас лише є добра воля, є бажання щось змінювати. Іноді креативні, сміливі ідеї. І на цьому цей ресурс, на жаль, завершується.