Віктор Шлінчак: Путін ставить не лише на фронт, а й на те, що Європа наступного року «дрогне»

На платформі «Аналізуй» журналіст і голова правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак пояснює, чому сучасна війна повністю змінила правила, чому НАТО мислить категоріями минулого століття, як Росія використовує вибори в країнах Європи, чого очікує від Китаю та чому питання безпеки для багатьох західних політиків досі не стало головним. Повна версія розмови за посиланням.

— Путін ставить уже ставку не лише на фронт. Він реально ставить ставку на те, що Європа наступного року посипеться. Тому що попереду вибори в Польщі, вибори в Словаччині, вибори у Фінляндії, вибори в Іспанії, вибори в Італії, президентські вибори у Франції. І все це загалом дає картинку того, що Європа в якийсь момент — вибачте за русизм — дрогне.

Поки створювались коаліції охочих, поки був «Рамштайн», поки нам виділяли якусь допомогу, поки швидше ухвалювалися рішення про санкції — все це працювало. Але зараз ви бачите, до чого це йде, тому що світ дуже швидко змінюється. Оці електоральні цикли, які в Європі повторюються з певною періодичністю, — це реальна політична боротьба, яка протистоїть зацементованим автократичним режимам, зокрема й у Росії, де один цар править уже двадцять сьомий рік. І ми розуміємо: цей цар вважає, що переживе не тільки цю владу в Європі, а й ще кілька влад.

Дуже хочеться, щоб він уже цього року якось пішов «на концерт до Кобзона». Але загалом логіка російської влади дуже проста: якщо зараз вони не можуть створити перелом на лінії фронту, вони розширюватимуть ескалаційні дії. І зальоти на території європейських країн — це лише промацування ґрунту: хто перший побіжить із білим прапором і скаже «боже мій, треба з Росією домовлятися».

Щойно ви почуєте голоси опозиційних — поки що опозиційних — політиків, які почнуть виносити ці гасла на свої білборди, ви зрозумієте: Росія побачила, що ця логіка може спрацювати, і вона вже ефективно працює в країнах Євросоюзу. Для нас не новина, що вибори в Румунії, в Угорщині і зараз у Словаччині проходять під пильним оком політтехнологів з Російської Федерації. У них, на жаль, є можливості створювати інформаційні мережі й впливати — вести так звану когнітивну війну. Цей термін зараз надзвичайно популярний, і ми прекрасно розуміємо, про що йдеться: це гібридна війна, помножена втричі. Росія використає будь-яку можливість, аби створити хаос — якщо не по всій Європі, то бодай частково.

Можна згадати, наприклад, Португалію чи Грецію — країни, які дивляться на все, що відбувається між Росією та Україною, дуже відсторонено. Країни, які раніше отримували колосальні гроші допомоги від Євросоюзу, а зараз їхні політики пояснюють зростання інфляції і скорочення соціальних благ тим, що, мовляв, Україна забирає всі гроші на війну. І звинувачують не агресора, який розпочав цю війну, а жертву агресії.

Для багатьох європейських політиків, які зараз набирають вагу, в голові формується дуже чітка теза: краще б Україна капітулювала і повернулася до кордонів 2022 року. І таких людей, на жаль, стає дедалі більше. З ними теж треба працювати, пояснювати, щоб було розуміння.

Європа і США вже давно перестали багато речей міряти емпатією. У 2022 році, коли карлик-диктатор вирішив перекроїти кордони суверенної держави, це був шок. Але шок здатен минати. І зараз дуже важко, зокрема й європейським елітам, пояснювати, чому в них постійно ростуть ціни, чому починається галопуюча інфляція, чому виникають проблеми із соціальними виплатами. Європа прожила в комфорті десятки років, звикла до розміреного життя.

Уявіть: у вас були прекрасні комфортні умови, а вам приходять і кажуть, що завтра хтось прийде і забере вашу кімнату в квартирі, що завтра якийсь скажений сусід поб'є вам вікна. Якщо ви звикли до цих прекрасних умов, ви постійно відганяєте від себе цю думку — наливаєте собі ще келих вина чи бокал пива і говорите про що завгодно, тільки не про те, що треба дістати гроші з кишені й поставити на двері сигналізацію. Оце наочний приклад того, як багато хто з європейських політиків реагує на наші реалії.

Ситуацію підливають олії у вогонь і кризові явища всередині Євросоюзу — коли європейських чиновників періодично ловлять на корупції. Звісно, це очевидний привід, яким користуються ті, хто шукає аргументи не підтримувати Україну. Але це радше відмазка: дуже легко знайти мільйон причин, чому не варто допомагати. Насправді ж повертаємось до першопричини — ці політики просто не здатні думати про безпеку.

Історія з безпековими гарантіями від Альянсу настільки всіх розслабила, що кожен пересічний громадянин Польщі, Румунії, Угорщини, Болгарії та інших країн вважає: НАТО за них впишеться. Тільки НАТО зараз — вибачте — надто яловою і неповороткою є система.

Наші українські військові доводили це під час нещодавніх тренінгів на полігонах НАТО, коли проти якоїсь роти українських бійців виставляли натівські батальйони. І союзники не розуміли, як так може бути, що удари завдаються невідомо звідки. Змінилася сама філософія війни, змінилися загрози безпеці. Європа і Сполучені Штати здебільшого досі міряються технологіями часів Другої світової війни, тоді як прогрес дає дедалі швидші можливості для найрізноманітніших країн.

Ось дуже свіжий приклад з Іраном: країна, набагато менша за Сполучені Штати, — і США нічого не можуть із цим вдіяти, бо два іранці в себе в гаражі можуть, вибачте, «напиляти» якусь ракету — можливо, не балістичну, але ракету — і запустити її. Їм не важливо, куди вона прилетить, точність тут не головна. Головне — що є можливість дати відповідь. І це та реальність, з якою зіштовхується армія номер один у світі — Сполучені Штати Америки.