Вікторія Войціцька: «Міндічгейт» нас послабить, але не зламає

Перед вами стисла текстова версія розмови з Вікторією Войціцькою на каналі «Аналізуй». Вікторія є експерткою з енергетичних питань, адвокаткою інтересів України на Заході. У розпал корупційного скандалу в «Енергоатомі», Вікторія була в Брюсселі та мала змогу почуту думку наших європейських партнерів. Повну версію інтерв'ю дивіться тут.

У 2018 році на запрошення парламенту Литви я їздила разом із колегами, і у нас була дуже тривала зустріч-презентація з представниками їхнього органу, який у нас називається НАБУ. Вони розповідали, як тривалий час ганялися за корупціонерами: перестрілки, відповідні активні дії, намагання ловити на гарячому, «за руку», як кажуть. І в якийсь момент вони зрозуміли, що так справа далі не піде — можна витрачати купу зусиль, емоцій, нервів, часу, ресурсів, ганятися за корупціонерами, але вони знову будуть «виростати», як гриби після дощу, з кожною новою ітерацією.

І що вони зробили? Вони взяли за приклад, умовно кажучи, свою державну компанію — умовну Укрзалізницю. І почали будувати таку схему, яку називають «мапа непотизму», де показували зв’язки всередині компаній і назовні. Наприклад, брали керівника Укрзалізниці міста Житомир або області, дивилися, хто в області прокурор, голова СБУ, голова податкової тощо. Вони показували, наскільки це куми, свати, однокласники і все решта. Вони казали, що поки «рука руку миє», ця система буде взаємозалежною: боротися з одним — другий буде покривати, а з другим — третій якось відмаже.

Тому вони почали розривати ці зв’язки, а умовно голову Укрзалізниці Житомира перевозили в Запоріжжя або ще кудись. Це була ціла кампанія, щоб прибрати ці взаємозв’язки. І вони показали: спочатку кількість корупційних справ, які вони відкрили, умовно була тисяча. Коли за кілька років ці зв’язки порвали, і «Гордіїв вузол» був розірваний, ця тисяча перейшла в одиниці.

Це те, що треба зробити і в нас, починаючи зі зв’язків із Деркачем та всієї цієї російської агентури. Якби президент поставив таке завдання і сказав: «Розберемося, хто керує, хто підрядники, хто за ними стоїть, який зв’язок», — тоді я повірила б, що хтось серйозно взявся за розламування цієї системи.

Це завдання із зірочкою для НАБУ і САП, бо насправді ми прекрасно розуміємо: «без криші» такі речі точно не робляться. Офіс Деркача взагалі знаходився за кілька сотень метрів від офісу СБУ — і не побачити, як звідти носять пакунки з мільйонами, які так важко донести, — це плювати людям в очі й казати, що це «божа роса». Тому я впевнена, що такі центри з відмивання грошей контролюють наші правоохоронні органи, і впевнена, що вони стосуються не тільки «Енергоатому» і не тільки інших компаній енергетичного сектору. Не здивуюся, якщо раптово випливе така історія про «Укрзалізницю» тощо. Це все відомо, і це все кришується. А «криша» у нас зазвичай знаходиться десь на Печерських пагорбах.

Те, що сталося з «Енергоатомом», — це дійсно найгучніший скандал. Але, чесно кажучи, якщо взяти всю нашу енергетику за часи Незалежності, найбільш корумпованою схемою була схема «РосУкрЕнерго», яка відбулася за часів президента Ющенка. І про це всі прекрасно знають: цифри там взагалі інші порядки.

Повертаючись до того, що це відбувалося тоді в мирній країні, а зараз у нас війна, наші партнери намагаються врівноважити ситуацію: на одних шальках терезів — допомога Україні, на інших — загроза для них.

Вони нарешті зрозуміли на четвертому році повномасштабного вторгнення, що виживання України є питанням їхньої власної безпеки. Тому коли йде мова про надання зброї, я не бачу тут жодних загроз. Ба більше, я вважаю, що за наявності чіткого розуміння, де і яку далекобійну зброю ми можемо використати для того, щоб послабити ворога, така робота з нашими партнерами ведеться, і я не бачу, що тут можуть бути якісь перешкоди.

Навіть на рівні сьогоднішньої адміністрації у Вашингтоні є розуміння цієї ситуації. Нарешті дійшло до президента Трампа, що домовлятися про щось, поки сам Путін не буде благати про переговори, немає сенсу; його треба максимально послаблювати. До речі, санкції проти «Роснафти» і «Лукойлу», якби їх впровадив Байден хоча б протягом перших одного–двох років, сьогоднішня ситуація була б абсолютно іншою.

Тому я не сумніваюся, що нам будуть давати зброю. Навіть більше: існує ймовірність, що нам нададуть більше озброєння, включно з певною далекобійною зброєю, щоб ми могли завдавати болю ворогу.

Друге питання — це фінансова допомога та допомога нашому енергетичному сектору. Скоріш за все, наші партнери будуть розглядати можливості надання нам допомоги у вигляді обладнання. Ми говоримо: «Нам потрібно це, це, це…» Замість того, щоб просто давати гроші, партнери будуть змушені створювати структури, які наразі у них відсутні, і які займалися б цими закупівлями.

Чому це ризиковано для нас? Бо всередині країни ці процеси вже налагоджені. Структури, наприклад, в Укренерго швидко знають, де знайти необхідне обладнання і з яким постачальником говорити. Ці процеси вже відпрацьовані. Зараз доведеться створювати їх з нуля. Можливо, все ж враховуватиметься досвід Укренерго, щоб зробити це ефективно.

Що стосується фінансів: той, хто дуже розраховував, що завтра нам випишуть чек на 140 мільярдів із російських заморожених активів, має забути про це. Партнери будуть набагато прискіпливіші до кожної копійки, яку вони дають Україні: куди, скільки, чому, який ефект, яка система контролю та перевірки. Поки вони самі не розгорнуть внутрішню систему, щоб не просто перерахувати гроші на наш рахунок, а побудувати систему контролю — з кого, хто це робитиме, з яких бюджетів, як буде звітуватися — фінансова допомога затримуватиметься. Це може створити певні проблеми для нашого бюджету, ймовірно, наприкінці цього року та на початку наступного.

Тобто це послабить нас, але не зламає. Ми матимемо достатньо, або навіть більше, зброї, щоб продовжувати битися на полі бою. Енергетику відновлюватимемо не так оперативно, якби мали прямий доступ до грошей. Нам доведеться організовувати це самостійно, бо ніхто інший цього за нас не зробить, а довіра до нас поки що нульова.

Спілкувалась Ксенія Смірнова