Він — чувак з підворітні
Цим літом два видатні історики сучасності (як вони самі жартують з себе) Микола Вересень і Данило Яневський зустрілись за кухлем пива і вирішили потеревенити про історію. «Я чекав цього тридцять років, коли нарешті буду брати участь у програмі, де говорять лише про історію», — каже Вересень. «Миколо, ми два аксакали, які трошки побачили життя, то чому б нам не пригадати історію, яка була прямо перед очима», — роздумує Яневський. Коротше, ці двоє домовилися пригадати українських президентів, якими вони їх бачили, з ким пили, кого матюкали та кому дякують досі. Перед вами стисла текстова версія роздумів про Володимира Зеленського. Відео формат можна переглянути тут.
Вересень: Моє знайомство з Зеленським почалося з того, що його команда працювала у КВК — клуб веселих і кмітливих. От вони там виступала, а я був у журі: сидів там і підіймав ці такі дощечки, на яких було написано, скільки хто отримав. Треба сказати, що мені вони не завжди, м'яко кажучи, подобались. Були вдалі моменти, були невдалі, але якось той стиль мені не дуже подобався. Але енергетики було багато.
У самому кінці — фінал. Був такий вибір: якщо я ставлю 5, то вони одноосібні чемпіони; якщо я ставлю 4, то буде два чемпіони; якщо я ставлю три, то вони не будуть чемпіонами. Ну хтось інший там, три команди виступали. От я подивився та вирішив поставити три — і вони не стали чемпіоном. Як зараз пам'ятаю, прямо зі сцени вони всі спустилися як коршуни, просто зістрибнули: «Пан Миколо, що ж таке, ми ж класно виступали?». Я сказав: «Знаєте, ви дійсно непогано виступали, немає претензій, але ви в цьому році тільки почали грати. І якось це не дуже чесно, що ви тільки почали і вже виграли. Тому, якщо ви й наступного року будете так добре себе поводити, тобто жартувати, то тоді нема питань. Але з першого разу — це не чесно, тому що є команди, які по 3-5 років змагаються і не отримую. Так що давайте до наступного року». Наступного року вони дійсно стали чемпіонами.
З того часу я запам'ятав, а особливо після перемоги Зеленського на виборах у 2019 році, що це така людина, яка з нічого, з невідомості виникає — і щось отримує, тому що він став президентом вийшовши з нічого. От у мене до нього є і претензії, і повага — різні думки. Я був його дуже великим критиком до 24 лютого, а після я десь місяць-два мовчав. Просто хотів спостерігати, що відбувається, як воно все йде і потім я припинив критикувати президента, а інколи навіть знаходжу у ньому якісь не жахливі обставини, скажу так.
Просто я інколи думаю, що я би хотів побачити на його місці когось іншого і щось мені підказує, що це важко собі уявити, аби інший працював і мав би результати набагато кращі, ніж цей. Ну а далі будуть вибори і якось переоберемо, чи залишимо, — це вже залежить від українського народу, в кишені якого знаходиться джерело влади.
Яневський: У цьому випадку я і Микола, абсолютно інші версії маємо на ту саму подію, бо я сидів, якщо ти пригадуєш, також в цьому самому журі. Тільки я на крайньому лівому фланзі, а між мною і тобою був Борис Краснов покійний, Сергій Сивоха, теж покійний. Роднянський був завжди. Та я абсолютно не пам'ятаю цього кейсу, але у мене залишилося враження, коли я на них дивився, що вони надзвичайно кумедні. Вони просто смішні. І так мало б бути на сцені. Вже російською все було, але їхні жарти, вони не мали такого генітального, так би мовити, чи сексистського характеру. Спочатку. Ну от у мене не залишилося в пам'яті, що вони цим зловживали.
А залишилося в пам'яті, що Роднянський той самий і їхній офіс наймали Квартал робити всякі події у нас просто в коридорах. Типу викидання якихось тортів, щось таке було. З нагоди якихось свят, Хелловіну, який тоді не відзначали, тепер тільки почали останніми роками. Ну і все таке.
Другий мій спомин про них, десь ми були в Криму, тому що КВК проводили в Судаку, Кучма там був присутній. Я як завжди запізнився на пиятику разом з президентом. Але річ у тому, що я на них дивився, так би мовити, в природних умовах — і бачив, що це такі перелякані пташенята. Вони якось так дуже юрмилися між собою і не контактували із зовнішнім світом. Вони жили у своєму теплому бульйоні, якщо можна так сказати. Ну, потім їх кар'єра розвивалася так, як вона розвивалася. Я чесно кажучи, вже не мав часу спостерігати за ними.
Почав їх дивитись, як це на дивно, у 2016 році. Роман Скрипін мене дуже сварив за це, насміхався з мене. А я дивився не для того, щоб сміятися з їхніх жартів, а, так би мовити, з технологічного погляду. Як вони, починаючи з 2016 року, за 4 роки, фактично випалили все — весь політичний простір. Просто не залишилось жодної фігури.
Мене це дуже дивувало. Я зустрічався з деякими героями, які сиділи на їхніх виставах у залі, їх показували крупним планом на плюсах. І вони так тішилися, що об них Квартал витирав ноги, в буквальному сенсі цього слова. Вони думали, що це робить їх знаменитими на всю країну і надзвичайно популярними політиками. А з них фактично зробили ідіотів, якими вони й були. На це наклався інший фактор — це «Свобода слова» Савіка Шустера, де знову ж ті самі люди, об яких витерли ноги на Кварталі, буквально на наступний день могли прийти на шоу «Свободу слова» і демонструвати безвідповідальне базікання. Вони мало про що знають, не здатні абсолютно домовлятися між собою. А найголовніше, що вони абсолютно не думають про мої особисті інтереси.
А що у нас відбулося? Фактично Квартал перемкнув увагу соціуму на жарти, на Бурлеск. Вони зробили з української політики Бурлеск. Вони та Шустер. Оцінювальне судження. Ти наголошуєш, що інших не було, а їх і бути не могло. Мало того, що вони від народження ідіоти, так з них ще і поглумився, якщо можна так сказати, Квартал. Тому Зеленський феєрично виграв.
Я думаю, що Ігор Валерійович стояв за цим серіалом «Слуга народу», і запустили його виробництво з однією єдиною метою – вибити. І це те, що вони зробили. Вони обнулили всі попередні політичні еліти.
Вересень: Я думаю, що це лише великий плюс. У ХХІ столітті, коли треба закінчувати урбанізацію, в Україні ще є залишки сільськогосподарських традицій. Варто вже перегорнути цю сторінку, і якщо будь-хто виконав це завдання, то це прекрасне завдання. Але я думаю, що не тільки 95-й Квартал і Зеленський особисто, але і сама природа суспільства починає якимось чином, ну, і принаймні частини суспільства, підсвідомо казати, що вже треба закінчувати з аграріями. Вже не може бути такого, що всі йдуть в один бік, а Україна — в інший. Не бачу тут великої трагедії, а вибори Зеленського — не прояв його геніальності, а вияв підлості попередників в суспільній думці. Просто люди сказали будь-хто, аби не вони: аби не Юля, аби не Порошенка.
Ми маємо теж природний процес дорослішання, тому що вони не навчені, але очевидно що вони не зробили набагато більше помилок. Якби на їхньому місці були б інші люди, то щось у мене сильні сумніви, що ці інші люди зробили б менше помилок, ніж ці люди, які зараз при владі. Я взагалі дивуюся, що вони знаходяться там, де вони знаходяться, і Україна знаходиться там, де вона знаходиться. А попри те, що люди, які при владі, вони не мають досвіду. Може, це і є величезний плюс — саме те, що вони не мають досвіду. Я не переконаний, що якби при владі був Порошенко, то ми би отримали результати зі знаком плюс, які ми зараз маємо. Я не переконаний, що він залишився б в Україні, я не переконаний, що було б те, що було. Не знаю, може я помиляюсь, може навпаки було б.
Але те, що я спостерігаю, мені здається, що саме тому, що він нічого не розумів і не знав ніяких алгоритмів цей Зеленський. Тому що алгоритм дуже простий і є навала величезної країни, про яку всі тоді знали, що вона величезна і надпотужна, якби з українського боку стояв нормальний український політик попередніх років, то він би дійсно скористався урядом в екзилі, бо це було алгоритмічно. А Зеленський якраз не розумів, що уряд може бути в екзилі. Він такий чувак з підворітні: «Що ти мені от це будеш вказувати, куди мені тікати і що мені робити? Ніхера товариш Путін у тебе не получиться». У мене таке відчуття, що це і зіграло якусь роль, оцей неполітичний характер.
Яневський: При Зеленському в цих виборах 2019 року відбувся квантовий стрибок, у прямому сенсі. Коли були поховані політики попередньої аграрної доби, Кравчук, як це не дивно, Леонід Данилович, хоча він все ж таки промисловець, але він перехідний. Мороз, у цих всіх аграріях, Литвин — це вишенька на торті. І відбувся перехід фактично за ці роки Незалежності від 1991 до 2019 до такої промислово-торгівельної цивілізації, яка породила нову плеяду політиків промислових і торгівельних, з одного боку, і технологічних, цифрових — з іншого. Тому що вся його перемога була у 2019 році, очевидно, на цифрі. Ти абсолютно правий, принаймні я так тебе зрозумів, що ми перестрибнули в нову епоху — технологічну-цифрову. Питання: як цим скористатися?
А другий епізод у мене зв'язаний вже безпосередньо, коли я його фізично вже близько побачив, — це відома зустріч на дачі Хрущова, на північній трасі виїзду з Києва. Шаурма так шаурма. Приїхали журналісти — і Володя зараз приїде. Він дуже намагався говорити українською, питання не в цьому. Питання в тому, що я завжди на таких заходах стою збоку. Я не поліз на такі комфортні подушки, вони всі сиділи і про щось говорили. Я стояв збоку і дивився на те, що відбувається. І враження було три.
Перше. Він настроювався на весь цей журналістський кагал, на жаль, як радіоприймач. Спершу він був дуже розгублений, не знав до кого звертатися, де зафіксувати погляд. А інші журналісти сиділи ближче, так, щоб примазатися до переможця. І такі дуже лапідарні питання були, і дуже, як би сказати, комфортні для нього. Його ніхто не питав про переустрій держави, про необхідність модернізації економічної системи, про збройні сили, зовнішню політику. Це була розмова між своїми. Журналісти не робили свою роботу, хоча мали її робити, а він не робив свою роботу президента, тому що він просто не розумів, що природне, куди він потрапив, які виклики на нього чекають. І в цьому сенсі я мушу сказати, що було дуже добре вино, і дуже добро шаурма, і всякі наїдки, і так далі, і так далі. Я поставив йому тільки одне питання, коли там вже народ почав, так би сказати, розсмоктуватись. Я спитав: ви давно бачили своїх дітей? І він глибоко замислився, він калькуляцію робив, коли ж я бачив останній раз своїх дітей? І він не пригадав точно, сказав, що дні три або чотири. Тому я зрозумів масштаб проблем, з якими він вже стикнувся, на які він вже наїхав.
Цитуючи тебе, скажу, може ти призабув, а я пам'ятаю, що якби могло бути інше, міг бути іншим, то він би і був. А було тільки те і є тільки те, що є. А те, чого нема, його нема. Копірайт Микола Вересень.
Вересень: Я погоджуюся. Бо це показує, як дуже модно говорити про еліти, що виявляється їх немає. Людина, яка ніби не з еліт заходить в еліту, стає президентом і робить принаймні не гірше, ніж інші еліти робили, — це і означає відсутність еліт. Тому що еліта — це той, хто робить щось незвичне, щось унікальне чи до певної міри унікальне. А коли на його місці міг бути і я, то тоді виникає питання, а чим же відрізняються еліти від не-еліт?
Ну з іншого боку, я не хочу тут нарікати на українське суспільство, бо в Америці половина країни виступає за абсолютного жлоба. Американське суспільство теж не ідеальне. Тому сказати, що в Україні погано, а там тільки такі високочолі розвинуті люди, я не можу.