Юрій Городніченко: Росія швидкими кроками рухається до колапсу

Українського економіста, професора з Берклі Юрія Городніченка ми на «Аналізуй» запрошували весь 2023 рік, але згода поговорити прийшла несподівано, втім дуже вчасно. Городніченко пригадує, що він був одним із перших, хто вчився і закінчив Києво-Могилянську академію, потім продовжив навчання у Мічиганському університеті, в цілому він 24 роки живе і працює в США. Весь цей час Україна ніколи не випадала з його поля зору, а після  початку повномасштабного вторгнення у квітні 2022 року Юрій керував підготовкою доповіді, в якій  йшлося про післявоєнне відновлення України.  В інтерв’ю на «Аналізуй» ми торкнулись більш глобальних питань — впливу Китаю на світ, крах і занепад Росії, а також поміркували, які можливості є в Україні в цих економічно-глобальних змінах, що видаються незворотними. Перед вами стисла текстова версія розмови. Повну версію інтерв’ю можна переглянути тут.

Майбутнє російської економіки

Почну з того, що означає деглобалізація та що може статися з країною, якщо вона буде від'єднуватись від решти світу. Ось історичний приклад — це Аргентина. Колись була квітуча країна в Південній Америці, одна з найбагатших у світі. Потім десь в 30-х роках і продовжуючи до сьогодні, вони почали, так би мовити, закриватися від світу. От імпортозаміщення, всі політики боротьби з колоніалізмом, нас експлуатують і так далі. Що ми бачимо? В цій країні протягом десятиліть відбувалося  поступове згасання і загнивання. Аргентина скочувалася до якихось менших і менших доходів на душу населення, інвестиції не йшли. Тобто, якщо немає ніяких війни чи інших небезпек, а просто країна сама в собі закривається, то це буде поступовий процес уповільнення та відставання.

Це означає, що якщо Росія просто закриється, то вони не згинуть, але  у них буде очевидне сповільнення. Тобто йдеться про  зростання, якого вже не буде. Можливо, 1% на рік, може 2% на рік, мабуть, нуль. У них є реальна, так би мовити, слабкість, — вони надзвичайно залежать від нафтових доходів. Тобто якщо цю трубу, танкери перекрити — це призведе справжній колапс. 

Історичний приклад наведу.  Радянський Союз мав схожу модель, вони особливо там технологічними товарами, шприцами не торгували із Західним світом. Але вони торгували  нафтою. Коли 1986 року ціни на нафту обвалилися, в Радянському Союзі почалася справжня криза, тому що не було грошей ні на що. У них була планова економіка і свої дірки вони  закривали доходом від експорту нафти й газу. Ці гроші від нафти й газу закінчились, — і Радянський Союз протримався 5 років та потім зник. У Росії, я думаю, цей час буде йти набагато швидше, тому що, на відміну від Радянського Союзу, вони все ж таки більш інтегровані у світову економіку. Ну, наприклад, вони їздять на Мерседесах, то ці Мерседеси закінчаться. Вони працюють на Майкрософт, Windows чи щось таке. Це теж закінчиться. І коли оце все закінчиться, то російська економіка теж закінчиться. 

Інвестиції в Україні

Теоретично великі інвестиції можливі, але я думаю, перш за все йдеться про агроінвестиції. Щодо  промисловості -  це менш ймовірно, тому що промисловість в сучасному світі — це про ланцюжки. Тобто, я щось виробляю, продаю вам, ви продаєте ще комусь і створюються отакі кластери, осередки економічної діяльності, що ми всі працюємо у зв'язці, в одному кластері, в одній локації. Створити таку  локацію в чистому полі – це дуже важко. Але такі речі трапляються, наприклад, якщо подивитися на Кремнієву долину. Там теж  в якомусь сенсі було чисте поле. Якихось фундаментальних причин, чому напівпровідники будуть  виробляти саме там, а не десь в іншому місці, не було. Але от так сталося: були два університети Стенфорд та Берклі, вони активно цими питаннями займалися, були освічені люди, які сказали, чому б нам не спробувати тут щось збудувати біля себе. 

Дослідження показують, що якщо ми хочемо відродити Донбас, такі складні регіони, то найбільш ймовірні джерела економічного життя в цих регіонах будуть три. Перше — це держава, будуть якісь державні сервіси, наприклад, військова база. Вони отримують зарплату і навколо цієї бази створюється певна економіка. Друге — це охорона здоров'я. Умовно кажучи, якщо там є лікарня, шпиталь, то з локальних сіл чи міст будуть люди приходити отримувати якісь послуги — це ще один варіант. І третій варіант — це освіта. Якщо є університет, то буквально можна зробити так, що будуєш університет у чистому полі, і звідти починається економіка. 

До речі, Штати — це дуже цікавий приклад, тому що, якщо подивитися на ХІХ сторіччя, коли у них було багатенько землі і вона була дуже дешева. Тоді держава давала землю університетам і казала — ви отут відкриваєте університет, у вас будуть студенти, освічуєте наше населення і користуйся цією землею, як хочете. Можете в оренду здавати, можете продавати, але це ваше джерело доходів. От Берклі, ви сказали, один з найкращих університетів. Він починався буквально в чистому полі. Не зовсім в полі, більше як на горах, але було пасовище, ходили корови 150 років тому, а за 100 років потім тут зробили атомну бомбу. Ось  такий прогрес. 

Хто буде визначати, які саме галузі економіки будуть розвиватися в Україні?

Є дві ідеї. Перше, це називається державне втручання, “дирижизм”, що держава визначає, що ми будемо будувати -  чи напівпровідники, чи метал, чи ще щось. Є приклади таких успішних політик, наприклад, Японія, Корея. Але, мабуть, на кожен приклад такого успішного дирижизму може є 100 прикладів неуспішного. Латинська Америка весь час намагається щось будувати, і Африка весь час намагалася, а в них нічого не вийшло. 

А другий механізм — це вірити у цю невидиму руку Адама Сміта, ринкові сили, що вони самі  з'ясують, що може бути. Ну, не скажу, що я зовсім вірю в цю невидиму руку, але велика частка правди в цьому є. Що можна було б робити державі? Це більше фокусуватися на інфраструктурних проєктах -  мають бути порти, мають бути дороги, мають бути мости, електрогенерація, верховенство права. Оці базові речі ти забезпечуєш і далі економіка вже сама з'ясує для себе, в чому в неї конкурентна перевага. 

От хто міг би сказати, що Україна буде номер один експортер тепер вже не металів, а сільськогосподарської продукції? Зараз ми, звичайно, експортуємо багато чого, що не перероблене, але в якийсь момент воно буде перероблене. Це буде для нас плюс. Це при тому, що продуктивність нашого агросектора, вона ще, мабуть, половина від голландського чи французького, тобто нам є ще куди зростати. Ну і якщо ми будемо аграрною державою, може воно звучить не дуже привабливо, але це ж не означає, що ми будемо бідними.

Спілкувався Микола Вересень