Де наш Соломон під час війни?

Illustration

Telegraf

Команда «Аналізуй»14 липня 2026

Історія навколо подій у 155-й бригаді не пропонує жодної однозначної відповіді, але вимагає лише одного питання до влади. 

Військовослужбовці відкладають убік свої прямі обов'язки, залишають військову частину і вирушають до іншого міста заради розправи над тими, кого вони навіть не знали. Згодом тіла двох молодих хлопців, Романа й Максима Мосейчуків, знаходять у Полтавській області. Погодьтеся, історія максимально негарна, навіть якби у ній були задіяні лише цивільні. Рівень побутового конфлікту на максимумі: маленьке село, де мешкали загиблі та дружина командира Лучаного, оголило найболючіший нерв суспільства, яке воює — свої вбивають своїх, чинять так само, чинять те, за що ми й ненавидимо ворога.

Уже зараз погляд медіа та блогерів спрямований на тих, кого затримали. Родина братів вимагає розправи й над дружиною, апелюючи до звичаєвого права — життя за життя. Так, це присмак самосуду, бо крові та насильства навколо так багато, що тут немає над чим і думати; емоції диктують: винні, посадити довічно. Війна не терпить раціо поруч і не ділить простір порівну, аби почути голос кожного. Ось тут і починається справжня пастка — відсутність арбітра.

Ми не перші й не останні на цій планеті, кому випала доля вести екзистенційну війну — таку, де або ми, або вони. Саме тому ми шукаємо свого царя Соломона, який розсудить і не дасть поринути у безодню емоцій.

Два роки тому на одному з ізраїльських пляжів мала намір утопитися ціла військова прокурорка армії ЦАХАЛу. Вона дала дозвіл на публікацію відео, де ізраїльські військові піддавали катуванням полоненого палестинця. Як випливає з обвинувачення, висунутого згодом військовим, вони побили палестинського ув’язненого та зґвалтували його ножем. Медичний працівник, якого цитує Associated Press, розповів, що це був найжорстокіший випадок насильства у Сде-Теймані за всю його практику.

Втім, нескладно здогадатися, що суспільство поділилося у своїх оцінках: Іфат Томер Єрушалмі — точно зрадниця, до того ж військова прокурорка підриває моральний дух армії.

Ім'я старшини Navy SEAL Едді Галлагера — досвідченого командира взводу «Альфа» — назавжди буде вписано у найгучніший військовий скандал США. Він був авторитарним, жорстоким та непередбачуваним. Підлеглі скаржилися, що під час служби в Іраку шеф стріляв у цивільних. Ситуація геть вийшла з-під контролю, коли на базу потрапив поранений 17-річний бойовик ІДІЛ. Галлагер, за словами підлеглих, без жодної причини вдарив хлопця ножем у шию, а потім зробив фото на тлі死того тіла. Після повернення до США побратими Галлагера порушили залізне військове правило — «кодекс мовчання». Вони звернулися до керівництва та дали свідчення проти нього. Суспільство розкололося навпіл: консервативна частина вважала, що молоді солдати «зливають» досвідченого старшину, інша — що репутаційну пляму на елітному підрозділі «морських котиків» ніколи не змити.

Ці два епізоди я обрала не випадково, бо для цих двох країн слово «війна» так само не пусте, як і для українців. Натомість у них є арбітр — та сама третя сторона, що здатна вислухати всіх і винести вердикт. Військова поліція, військова прокуратура та слідчі покликані розслідувати такі випадки, аби не допустити роз'їдання соціального тла. І в першому, і в другому випадку винних було встановлено та покарано, а нові подробиці на суді шокували громадськість.

Групі ізраїльських солдатів було висунуто обвинувачення та надано право не розкривати свої імена, а ув'язнений, чия історія стала початком розслідування, у межах обміну повернувся до Гази. Сама ж прокурорка опинилася під слідством за офіційними обвинуваченнями у зловживанні службовим становищем.

Старшина Едді Галлагер виявився винним лише в тому, що зробив сумнозвісне фото. Так, він дійсно вдарив молодого бойовика в шию ножем, але хлопець помер не від цього, а від рук медика взводу. На суді під присягою медик пояснив, що сам затиснув дихальну трубку пораненого, скоївши «вбивство з милосердя».

Гіркий присмак після цих історій досі відчувається в обох суспільствах, а самі епізоди відкрили інші, не менш важкі пласти суспільної дискусії. Втім, громадськість отримала відповідь та можливість зробити власні висновки. Без військової судової інфраструктури цього б не сталося.

Якщо ми — українці у лещатах війни, і це надовго, то маємо навчитися ставити правильні запитання українській владі: де наш Соломон під час війни, який здатний вислухати кожного?

Авторський матеріал від Олександри Бабенко

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved