Фрідріх Мерц має довести, що він сильний політик

Illustration


Команда «Аналізуй»28 травня 2025

Початок канцлерства Фрідріха Мерца став не просто моментом політичного старту, а вступом до періоду глибокого випробування як для нього особисто, так і для всієї Німеччини. 

Усе, що сьогодні робить Мерц, розглядається крізь призму однієї ключової дилеми: чи справді він — той сильний політик, якого Україна та частина німецьких ЗМІ хотіли бачити, чи лише компромісна фігура на тлі кризи й невизначеності., колись лідери вільного світу, дедалі більше відходять від своїх міжнародних зобов’язань.
Попри перемогу на виборах Християнсько-демократичного союзу, результат Мерца не був тріумфальним — партія не перетнула й 30% підтримки. Це означає, що нова коаліція формується на основі компромісів, а не рішучого мандата. У Німеччині, як і в багатьох інших європейських країнах, суспільство поляризоване, має високі очікування і водночас глибоке розчарування політичним класом.
Символічним стало те, що Мерц розпочав свою каденцію з візиту до Києва, разом із Макроном та Стармером, демонструючи європейську солідарність з Україною. Але за словами — чекають дії. І саме тут на нього спрямовані погляди як німецьких виборців, так і союзників по ЄС та НАТО.
Обороноздатність і людський фактор
Один з найактуальніших викликів для нової влади — реформування оборонного сектора. Попри те, що міністр оборони Борис Пісторіус зберіг свою посаду і говорить про збільшення чисельності Бундесверу, ключовим питанням залишається не фінансування, а людський ресурс. Німеччина має гроші, але не має достатньої кількості охочих служити.
Повернення обов’язкового військового призову активно обговорювалося під час виборчої кампанії, але не потрапило до коаліційної угоди. Обговорювали різні моделі: від призову лише чоловіків до добровільного соціального служіння для обох статей. Однак реальних кроків поки не зроблено.
І це — стратегічна вада. Бо війна, як показує досвід України, — це не лише про зброю, це про людей, про піхоту. А в цьому Німеччина досі слабка. І поки вона не продемонструє готовності до реального збільшення обороноздатності — не зможе бути фактором стримування Росії.
Росія, санкції та межі європейської рішучості
Погрози санкціями проти Росії втратили свою вагу. Реальність така: санкції працюють лише тоді, коли вони масштабні, єдині та конкретні. Але в ЄС цього бракує. Угорщина й Словаччина демонструють проросійську риторику, а лідери деяких країн навіть були присутні в Москві на параді. У такому контексті важко говорити про єдність.
Три ключові фігури — Мерц, Макрон і Туск — можуть ініціювати санкції, але цього замало без загальноєвропейської підтримки. А Великобританія, як держава поза ЄС, діє окремо. Ця фрагментованість робить європейську зовнішню політику слабкою.Ще один тривожний сигнал для Європи — зниження надійності США як гаранта безпеки. Потенційне повернення Трампа до влади поставило під сумнів звичну модель трансатлантичної безпеки. Тепер Німеччина змушена переосмислювати всю архітектуру своєї стратегії — з фокусом не лише на соціальні програми, а й на реальну оборону.
Це болісний процес. Післявоєнна епоха, з її підвалинами у вигляді Ялтинської угоди, ООН, НАТО та ЄС, переживає, можливо, найглибшу кризу. Розпад СРСР у 1991 році не став для цієї системи викликом, на відміну від сьогоднішніх подій. І якщо говорити чесно, НАТО — як і ООН — ще не довело своєї ефективності в умовах прямої загрози великій європейській державі.
На тлі цих геополітичних змін, в українському контексті дедалі частіше звучить відчуття цинізму з боку західних союзників. З одного боку — підтримка, з іншого — млява реакція на ризики втрати територій, знецінення життя українських військових і цивільних.Особливо цинічно звучать паралелі між ситуацією України та повоєнною капітуляцією Німеччини. Пропозиції «поступитися територіями заради миру» ігнорують головне: боротьба українців — це боротьба за виживання, а не дипломатичний торг.
Ба більше, побутує підозра, що затягування війни Заходом — це стратегічне рішення, покликане виграти час для підготовки Європи до можливої повномасштабної війни. Питання лише в тому, чому при цьому конкретна підготовка досі така слабка? Адже навіть інфраструктура для призову — від казарм до полігонів — у багатьох країнах ще не готова.
Європа вже не може дозволити собі бути наївною. Загроза з боку Росії — реальна. Литва, Латвія, Естонія не зможуть стримати наступ самотужки. Україна, яка сьогодні бореться на передовій, — не лише за себе, а й за Європу — заслуговує на чітку, стратегічну і щиру підтримку.
Мерц, як новий лідер Європи, має шанс стати символом нового типу політики — не лише словесної, а й рішучої. Але для цього йому доведеться пройти серйозне випробування. І не лише на політичному фронті, а в головах та серцях європейських суспільств.

Автор: Андрій Портнов, виступ на «Аналізуй»

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved