Німеччина розковує свою розвідку: що стоїть за реформою BND

Illustration

Матеріал підготовлено на основі публікації Financial Times

Команда «Аналізуй»27 липня 2026

Берлін готує найбільшу за 70 років перебудову Федеральної розвідувальної служби. Формальний привід — російська загроза, справжній мотив ширший: Європа більше не хоче залежати від американських даних.

Служба, яку самі німці називали «вегетаріанською»
BND — одна з найбільших розвідслужб Європи: близько 6500 співробітників, штаб-квартира в центрі Берліна площею з 36 футбольних полів, більша за комплекс ЦРУ в Ленглі. При цьому в самій Німеччині агентство десятиліттями сприймали радше як джерело політичних ризиків, ніж як інструмент впливу.

Причина — історична. Досвід нацистської держави і східнонімецької Штазі зробив тему стеження токсичною для німецької політики. Конституція, що постала з цього досвіду, ставить приватність вище за оперативну зручність спецслужб. Результат: правила гри для BND два десятиліття ставали жорсткішими, тоді як світ ставав менш стабільним — на цьому наголошують колишні співробітники служби, з якими спілкувалася FT.

Символічним провалом став лютий 2022 року. ЦРУ і британська SIS завчасно попередили про вторгнення. Тодішній президент BND у момент початку бомбардувань перебував у Києві, і йому знадобилося два дні, щоб дістатися польського кордону.

Що змінює новий закон?
Уряд Фрідріха Мерца вже збільшив бюджет служби приблизно на чверть — до 1,51 млрд євро, а до осені має внести до Бундестагу новий закон про BND. За даними FT, він охопить чотири напрями:
● радіоелектронна розвідка — правила фільтрації та зберігання перехоплених даних;● штучний інтелект і технології;● повноваження на «удар у відповідь» — фактично наступальні кібероперації;● перебудова системи нагляду.

Новий керівник служби Мартін Єгер, призначений Мерцом торік, формулює амбіцію просто: BND має стати «першою лінією оборони Німеччини».

Вузьке місце: юридична павутина
Найгостріша проблема — сигнальна розвідка. З франкфуртського вузла обміну трафіком DE-CIX, одного з найбільших у світі, BND щодня може знімати близько 1,2 трильйона повідомлень і копіювати їх у технічний центр у Пуллаху під Мюнхеном. Але користуватися цим масивом майже неможливо.

Фільтрувати дані дозволено лише за пошуковими термінами, обґрунтованими деталізованими юридичними вимогами. Під захистом — громадяни Німеччини, журналісти, дані сексуального характеру та релігійні переконання. На практиці це означає абсурдну ситуацію: підозрюваний російський агент під прикриттям кореспондента кремлівського медіа формально захищений німецькою конституцією від стеження.

Ще жорсткіші обмеження на зберігання. Частину масивів служба зобов'язана видаляти вже за два тижні, метадані — за пів року. Для порівняння: Британія може вимагати від телеком- і інтернет-провайдерів зберігати дані до року. Німеччина взагалі не зобов'язує комерційні компанії зберігати інформацію — тож навіть із ордером BND часто отримує відповідь, що даних більше немає.

Реформа має розтягнути терміни зберігання метаданих до 15 місяців. Це потрібно для того, що всередині служби називають «холодним стартом»: коли стається щось непередбачуване, збережений «буфер» глобального трафіку дає змогу ретроспективно знайти сліди.

Чотири наглядачі замість одного
Ключове джерело нинішніх обмежень — рішення Федерального конституційного суду 2020 року у справі за позовом правозахисників, поданим після викриттів Едварда Сноудена. Суд постановив, що конституційний захист від стеження поширюється й на іноземців за кордоном — принцип, який фактично суперечить самій природі зовнішньої розвідки.

Сьогодні BND підконтрольна щонайменше чотирьом окремим структурам: раді суддів, створеній тим самим рішенням 2020 року; закритому комітету Бундестагу; комісії з десяти експертів і колишніх депутатів; і, через неї, федеральному уповноваженому із захисту даних. Один німецький дипломат в розмові з FT іронізував, що нова штаб-квартира потрібна службі передусім для розміщення її юристів.

Не всі вважають скарги виправданими. Торстен Ветцлінг, засновник Європейської мережі нагляду за розвідкою, застерігає, що теза про унікальну зв'язаність німецької служби політизована й тримається радше на враженнях, ніж на порівняльних даних. Чинний закон, за його словами, справді потребує реформи, але дає BND більше простору, ніж заведено визнавати.

Чому це важливо поза Німеччиною?
Зсув у німецькій позиції має спільноєвропейське коріння. Коли в березні 2025 року адміністрація Дональда Трампа на короткий час призупинила обмін розвідданими з Україною, це подіяло на європейські столиці як холодний душ — на це вказує співрозмовник FT з європейської розвідки.

Практичний вимір для Києва прямий. Йдеться про здатність європейських служб самостійно фіксувати підготовку російських операцій — від кібератак і диверсій до дронів над аеропортами й руху танкерів тіньового флоту. Один із чиновників BND, за даними FT, порушує питання, чому служба не може застосовувати шкідливе ПЗ для фізичного ураження, наприклад, російських заводів з виробництва дронів.

Межі реформи
Закон — необхідна, але недостатня умова. Глибша проблема, на думку співрозмовників FT, лежить у політичній культурі. У США, Британії та Франції зовнішня розвідка є інструментом влади глави держави. У Німеччині вона — потенційне політичне зобов'язання, від якого канцлери радше дистанціюються.

Показова кадрова статистика: з дванадцяти постійних керівників BND після засновника Райнгарда Гелена лише троє були професійними розвідниками, і тільки один — Еберхард Блюм (1982–1985) — зробив кар'єру всередині самої служби. Решта — бюрократи, поліцейські та юристи. Близько 400 звітів на місяць розходяться міністерствами, але за столом кабінету в служби немає власного представника.

Мандат при цьому залишається глобальним — від економіки до військової доктрини, — тоді як британська SIS працює з набагато вужчим фокусом і чіткіше окресленими географічними пріоритетами.

Показово інше: коли навесні з'явилися перші витоки проєкту закону, голова наглядового комітету Бундестагу Марк Генріхманн очікував суспільного спротиву, який зірве реформу. Реакція виявилася стриманою — переважна частина відгуків зводилася до того, що зрушення нарешті почалися. Для країни, де тема стеження десятиліттями була політично вибухонебезпечною, це і є головна новина.