Двосторонні відносини між США та Китаєм суттєво погіршилися після тарифної війни Дональда Трампа. І антикитайська риторика в американському політикумі, фіксація китайських шпигунських повітряних куль над США та визнання Джо Байденом Китаю як основного геополітичного суперника говорять про те, що країни не перебувають у точці «потепління» цих відносин, однак виникла потреба їх принаймні стабілізувати.

Ця потреба продиктована наявними та потенційними світовими конфліктами. Це і бажання США запобігти поразки України у російській війні. Це насильство на Близькому Сході, який став ще одним театром суперництва: США підтримує Ізраїль, поки Китай з рф поглиблюють зв'язки з Іраном. А наступний рік може стати ще складнішим: у передвиборчій гонці кандидати у президенти США змушені будуть постійно критикувати Китай відповідно до американського зовнішньополітичного курсу, а у січні на Тайвані відбудуться президентські вибори, де може виграти кандидат, якого Пекін зневажає. Тож іншого шансу для такої зустрічі у Байдена і Сі може й не бути.

Про що ж говоритимуть лідери? Перш за все, йтиметься загалом про світопорядок і збереження глобальної стабільності. Це лежить в інтересах США, однак є вигідним і Сі Цзіньпіну, оскільки сам факт таких перемовин у двосторонньому форматі вказує на біполярність сучасного світу, якому тон задають Вашингтон і Пекін. Саме такого визнання довгі роки прагнув Сі. Деякі експерти припускають, що під час зустрічі сторони можуть обговорювати свої регіони впливу, а також озвучать свої «червоні лінії». Наприклад, за яких обставин США накладуть санкції на Китай, чого у Піднебесній дуже побоюються.

Очікується, що Байден застереже Сі від прямої підтримки рф у війні в Україні, погрожуючи санкціями. Досі Китай не надсилав росіянам летальної зброї. Однак попри те, що навряд ця зустріч сприятиме припиненню війни в Україні, переговори двох лідерів для нас є важливими. рф виграє тоді, коли стратегічне суперництво між США та Китаєм зростає, а напруга посилюється. А ці переговори – про стабілізацію відносин. Павло Клімкін вважає, що «для росії, для путіна особисто, ця зустріч як зашморг, оскільки вони дуже хочуть тримати Китай для себе і пишатися цим унікальним партнерством. Тому вони хочуть ізолювати Китай від всіх».

Водночас підстав, що ця зустріч підштовхне Китай до миролюбності, також немає. Сі їде не вирішувати конфлікти (тим паче не на користь демократій), а прагматично обговорити сфери впливу та отримати гарантії, що китайська економіка не впаде через санкції США.

Навпаки все частіше з'являються матеріали про те, як Китай готується до Третьої світової війни. Як мілітарні аргументи наводять: багаторічну посилену модернізацію армії, яка нині нараховує два мільйони військових та щорічний бюджет у $225 млрд; плани накопичити 1000 ядерних боєголовок до 2030 року; американські шпигуни кажуть, що Сі наказав наростити військову спроможність для вторгнення на Тайвань до 2027 року. У економічній сфері такі тривожні сигнали: прагнення вже відмовлятися від долара та використовувати юань для торгівлі ресурсами; Центробанк Китаю нарощує свої золоті резерви 11 місяців поспіль; науковці активно у своїх роботах шукають шляхи протидії західним санкціям; вже ведуться роботи для імпортозаміщення критичних матеріалів.

З одного боку, це можна розглядати як підготовку до війни, але з іншого, за нинішніх обставин, коли спалахують конфлікти й загострюється геополітичне суперництво, інакшої поведінки в Китаю й бути не могло. Пекін нині проводить активні заходи, аби не опинитися у ситуації росії, по якій вдарили санкції, якій непрямо доводиться вишукувати чіпи, проводити принизливе імпортозаміщення, дружити з КНДР заради боєприпасів, занижувати ціни на ресурси тощо. Сі вміє вичікувати і нині спрямовує свої зусилля, щоб мінімізувати ці ризики на випадок світової війни, яку не можна назвати невідворотною.

Для перемоги Китаю спершу варто було б розібратися зі своїми слабкостями. Як пише The Economist, складно оцінити військовий потенціал китайських військових, які не мають бойового досвіду та чверть всього свого навчання присвятили вивченню ідеологічних праць Сі. Також журналісти звертають увагу на корупцію та сповільнення економічного зростання, яке спричинили криза власності, зростання ворожості Компартії до приватного сектора й іноземного капіталу (за даними МВФ, ВВП Китаю зросте лише на 3,5% у 2028 році). Також журналісти до слабкості зараховують панування Сі над авторитарною системою: «Персоналізоване правління погане для Китаю і небезпечне для світу. За відсутності слушної поради Сі може помилитися, як це зробив путін щодо України».