Головною темою Зібрання стало обговорення позиції Церкви, яка фактично підпорядковується москві, у світлі нападу росії на Україну. Бажання назвати речі своїми іменами та відірватися від москви нарешті визріло.
Зібрання вирішило провести позачергове засідання Синоду, одразу після завершення якого — Архієрейський Собор (найвищий орган ієрархічного управління), а потому Помісний Собор (зазвичай збирається у разі потреби прийняти доленосні рішення). Оприлюднені підсумкові документи мають настільки загальні й обережні формулювання, що можуть тлумачитися діаметрально протилежно. 
Передбачалося, що на Зібрання прибудуть представники кожної єпархії Московського Патріархату: очільник єпархії, священник, монах та мирянин. Кожній групі надавали можливість висловитись. Нині 14 єпархій знаходяться на непідконтрольних Україні територіях, тож замість 54 єпархій було представлено лише 40. 
За свідченнями очевидців, серед цих 40 делегацій знайшлося достатньо поціновувачів «руского міра», які діяли максимально активно. Митрополит Лука із Запоріжжя (який колись заборонив відспівувати трагічно загиблу 2-річну дитину, бо вона охрещена у Київському Патріархаті) реагував на виступи своїх проукраїнських колег вкрай емоційно, зриваючись з місця та бігаючи по залі. Любов до москви виглядає в його виконанні по-особливому жахливо, бо рідний брат Луки загинув у квітні боронячи Україну. 
Митрополит Павло, більше знаний як Паша-мерседес, переривав спікерів вигуками про чималі суми, які ті свого часу приймали від проросійських жертводавців. Нардеп Вадим Новінський, диякон РПЦвУ та найвпливовіший спонсор, був розлючений та не бажав навіть вітатися з деякими братами по вірі. Жодні істерики любителів коритися москві не завадили охочим висловити своє негативне ставлення до патріарха Кирила. Єдине, чого домоглися проросійські церковники — пом’якшення формулювань. Тому замість різкого осуду дій патріарха у кінцевому документі підписанти обережно «не погоджуються» із Кирилом. 
Коротко про рішення Собору можна продемонструвати так: ● зі статуту УПЦ МП прибрано усе, що пов’язує цю Церкву з РПЦ. Разом із тим, нову редакцію Статуту оприлюднювати ніхто не поспішає;● віднині в УПЦ МП самостійно обиратимуть Предстоятеля, не узгоджуючи кандидатуру з москвою; ● у Києво-Печерській Лаврі варитимуть миро, спеціально приготовану та освячену ароматну олію (ту саму, про яку говорять «одним миром мазані»). З точки зору РПЦ, мироваріння — ознака самостійності Церкви. Разом з тим, давня та авторитетна Єрусалимська Церква та шість інших, включно з ПЦУ, його не варять, а беруть у Константинопольської; ● УПЦ МП уповноважує себе відкривати нові парафії за кордоном. Вкрай амбіційно, зважаючи на те, що більшість Церков світу таких прав не мають; ● УПЦ МП планує розпочати діалог з ПЦУ. Чудовий намір, якби не зверхні щодо ПЦУ формулювання. Замість бажання спілкуватися на рівних, МП висунули купу вимог та претензій, традиційних для москви. Наприклад, УПЦ МП заборонила ПЦУ приймати до себе парафії з-поміж колишніх РПЦвУ (попри це за 28-29 травня їх перейшло 12);● кожна єпархія УПЦ МП має право підтримати чи ні рішення Собору. Вочевидь, цей пункт створений спеціально для єпархій, які знаходяться в окупації. Кримчани та представники Ровеньківської єпархії (Луганська область) скористалися цим правом по-своєму і проголосили повне єднання з москвою та розрив стосунків із митрополитом Онуфрієм. 
Одразу ж після оприлюднення рішень Собору митрополит Іларіон (Алфєєв), очільник відділу зовнішніх церковних зав’язків РПЦ (церковний аналог міністерства закордонних справ) заявив: в українській Церкві нічого не змінилося, вона залишається у підпорядкуванні РПЦ. Аналогічно висловився і митрополит Климент (Вечеря), голова інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП. 
Проукраїнське духовенство УПЦ МП щиро радіє рішенням та вважає їх першими кроками у вірному напрямку. Представники ПЦУ радіють обережніше, бо ж чітко та беззаперечно автокефалію проголошено не було. УПЦ МП лише оголосила, що буде робити те, що москва традиційно вважає привілеями самостійної Церкви. 
Час покаже — УПЦ МП змінила лише зовнішню форму, аби відвести від себе гнів суспільства, чи помінялася й сутність цієї організації. Дехто називає те, що відбулося, «автокефалією Шредінгера». Дехто порівнює РПЦвУ та РПЦ з подружжям, яке зняло обручки, але документи про розлучення оформлювати не поспішає. 
Хочеться побажати УПЦ МП рішучості в остаточному розриві з москвою та меншої зверхності у спілкуванні з ПЦУ. Можливо тоді суспільству стане зрозумілішою позиція цієї Церкви. 
Цей матеріал написаний колективом авторів проєкту «Аналізуй».