Різниця між поточним енергетичним переходом і попередніми принципова. У минулому форми енергії доповнювали одна одну. У 1960-х роках вугілля було замінено нафтою як домінуючим видом енергії. Але вугілля не зникло. Минулого року вугілля спожили втричі більше, ніж тоді. Зараз люди намагаються за короткий час перейти від однієї системи до іншої, не беручи до уваги величезну кількість необхідних для цього металів, наприклад.
Деякі сучасні ідеї щодо енергетичного переходу виникли під час коронакризи. У той час попит на енергію впав. Але зараз ми живемо у світі після Корони. Почалася війна в Україні, мають місце інші енергетичні потрясіння, зросли коливання цін, тому наше уявлення про енергетичний перехід потребує оновлення.
У майбутньому відновлювані джерела енергії продовжуватимуть зростати. Минулого року зростання було на рівні 6% у всьому світі. Але виникають і реальні проблеми: складні ланцюжки поставок, вищі процентні ставки, інфляція. Важливими є і демографічні показники. У 2050 році на землі може бути на 2 мільярди людей більше. Тому попит на енергію надходить переважно з країн, що розвиваються. Вони мають економічно зростати. Для цього потрібна енергія. Якщо зростання не відбуватиметься, то, серед іншого, криза біженців у Європі загостриться.
Війна в Україні показала світові, що окрім декарбонізації важливою є безпека поставок. Всьому світу довелося займатися енергетичною безпекою, тому інвестиції в нафту та газ й надалі залишаються актуальними. Інакше виникне дефіцит, який може призвести до цінових шоків.
Нинішній енергетичний перехід відрізняється від попередні ще й тим, що ним керує політика, а не лише технології та економіка. Крім того, що він має відбутися за результатами якогось кліматичного саміту, перехід на безвуглецеві технології має бути ще й справедливим і доречним. Але те, що працює для Нідерландів із 17 мільйонами жителів, не обов’язково спрацьовує для Індонезії з 280 мільйонами.
Через руйнування глобалізації світ стає дедалі крихкішим. Настав час ностальгувати, бо ера глобалізації закінчилася. І всі тенденції та ознаки вказують на те, що взаємодіяти стає складніше. Ще кілька років тому Китай був найкращим місцем для інвестування. Зараз же на компанії тиснуть, щоб вони не йшли в Китай. Питання в тому, якою буде політична відплата Китаю за ізоляцію. Компанії, які працюють у всьому світі, стикаються із зовсім іншою реальністю: вони повинні дотримуватися правил в одній країні, що може призвести до проблем в іншій.
Треба більше говорити не про «Велику нафту», а про «Велику лопату». Енергетика та геополітика змінюються. Коли я писав «Нову карту» (книга Деніела Єрґіна) у мене було відчуття, що я описую нову холодну війну. Порівняно зі старою, ця складніша, тому що Китай, Європа та США тепер дуже тісно переплетені. І разом з тим зростає конкуренція, в тому числі у військовому плані. Економічна взаємозалежність мала б бути стримуючим фактором, але й напередодні Першої світової розпочинати війну було нераціонально.
Деніел Єрґін — експерт у сфері міжнародної політики та енергетичної економіки. Його книга 1991 року «Ціна. Полювання за нафтою, грошима та владою» є знаковою працею з історії нафтової сфери, завдяки якій Єрґін став Пулітцерівським лауреатом за найкращу нон-фікшн книгу.
Посилання на оригінальний матеріал тут.