Я «прогриз» Галузевий архів КГБ у Києві, суцільно весь його 16-й фонд, тисячі сторінок документів, справи, де комітет держбезпеки (або Нікітченко, або Федорчук) звітують у ЦК Компартії (Шелесту або Щербицькому) про геть усі питання, пов’язані з держбезпекою в Українській РСР. Шість–вісім звітів щорічно, чотириста сторінок кожен звіт, я продивився справи за 1959–1989 роки. Ці звіти містять чимало документів, де лідери українського і московського комітету держбезпеки говорять відкритим текстом: у нас загрозлива міжнародна ситуація, на Заході відбувається зближення і співпраця сіоністських та українських націоналістичних організацій, нам треба щось із цим робити, треба вбити між ними клин і зробити все можливе, щоб цієї співпраці не було. А співпраця справді будувалася на різних рівнях: і на рівні людських зустрічей та контактів, і на рівні розмаїтих недержавних установ, і, що дуже важливо, на науковому рівні гуманітарних наук. Адже саме тоді Говард Астер і Петро Потічний зібрали потужну конференцію за участи відомих фахівців, за матеріялами якої було видано знаменитий збірник «Українсько-єврейські відносини в історичній перспективі».
Звіти КГБ до українського ЦК Компартії свідчать про абсолютно реальні події. Для закордонної репутації СРСР як вільної країни вільних націй ситуація справді дуже неприємна. Саме в цей час українці та євреї в Північній Америці зрозуміли, що у них один ворог і що це радянська асиміляційна, шовіністична та ксенофобська влада. Вона гнобить та знищує і єврейську, і українську культури, доволі ретельно й досить успішно проводить примусову асиміляційну політику, і цій політиці треба якось протистояти. Серед розсекречених документів з’являється документ, що його я маю в ориґіналі, де КГБ пропонує взяти одну чи декілька посвідок із концентраційних таборів, які було видано колаборантам українського походження, і підкинути їх американським антифашистським та лівим організаціям, соціялістично налаштованим журналістам або передати їх організаціям, котрі займаються розшуком нацистських злочинців.
Отже, до контрпропаґандистського контексту долучається ще один: КГБ як верстат для створення фальсифікатів, які частково є правдивими документами на автентичному папері, з відповідними штампами-підписами, а частково – фальсифікатом з переклеєними знімками і стилізованими, неавтентичними текстами. Документи «для зовнішнього користування» були саме такого штибу: здебільшого автентичні, але з підробленими елементами, спрямованими саме на те, щоб спричинити розрив українсько-єврейської співпраці в діяспорі, щоб не дати сіоністським (як вони їх називали) організаціям і українським націоналістичним інституціям зміцнювати діялог. В одному з таких документів згадано Дем’янюка, чиї посвідки КГБ уважає за такі, що їх варто було би віддати американцям-антифашистам саме для того, щоб за допомогою американського правосуддя спровокувати політичний конфлікт між українцями та євреями в діяспорі.
Ці документи дуже важливі. З одного боку, їх повністю підтримує те, що відбувається, наприклад, в українській пресі. Візьміть будь-яке число «Перця» кінця 1970-х – початку 1980-х років: ви побачите там чимало карикатур, що висміюють сіоністів, які п’ють-гуляють із бандерівцями за американські гроші або за підтримки дядечка Сема. На одній із найвідоміших тогочасних карикатур – такий собі рикша, який тягне візок, замість голоблі – гармати, рикша – гладкий ізраїльтянин-сіоніст, у візку сидить дядечко Сем, візок називається «Холодна війна», а підштовхує цей візок якийсь нацистський злочинець у формі українського поліцая. Тобто сіонізм, американський імперіялізм і нацизм зображено як вірних друзів. Таких прикладів політичної сатири – і водночас візуальної радянської пропаґанди – безліч, вони з’являлися і в газетах «Труд», «Известия», «Комсомольская правда», і особливо в газеті «Правда». Це візуальний радянський пропаґандистський контекст, який доводить, що сіонізм, американський імперіялізм і нацизм є одним цілим. У цьому контексті Радянський Союз показує себе як борця за історичну справедливість, а Ізраїль і США – як прибічників нацистів.
Оригінальний матеріал за посиланням тут.