На східному фланзі все спокійно? Лідери НАТО побоюються, що більше не зможуть розраховувати на допомогу США у разі нападу Росії

Illustration

The Guardian

Команда «Аналізуй»29 червня 2026

Риторика адміністрації Трампа породила стільки невизначеності, що у Польщі та країн Балтії виникли нові сумніви напередодні липневої зустрічі альянсу.

Відтоді як Дональд Трамп повернувся до Білого дому, в думках жителів Східної Європи дедалі сильніше крутиться кошмарний сценарій: що, якщо Росія нападе, а США не долучаться до боротьби? У тих рідкісних випадках, коли це питання виникає вголос, відповідь нікому особливо не подобається.
У приватних, неформальних розмовах, що ведуться пошепки, обговорюється питання: як би виглядала реакція на російську атаку, якби США не втрутилися? Чи повинна Європа робити все, щоб утримати Трампа на своєму боці, чи ж розробляти плани на випадок, якщо Вашингтон не виконає своїх зобов'язань? І чи вирішить Володимир Путін, дивлячись на напруженість у НАТО, що зараз найбільш слушний час перевірити рішучість альянсу?
Зрештою, це не лише геополітичне, а й психологічне питання. Східна Європа з моменту падіння комунізму була одним із найбільш проамериканських регіонів світу. Один високопосадовець у регіоні описав почуття спантеличеного розчарування: «Що робити, коли твій улюблений батько раптом починає пити й поводитися абсолютно незрозумілим чином? Важко зрозуміти, як поводитися».
Перші попереджувальні постріли пролунали в лютому 2025 року, коли Піт Хегсет відвідав штаб-квартиру НАТО в Брюсселі.
Після міністерської зустрічі відбулася неформальна дискусія за обідом. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус сказав Хегсету, що європейцям потрібен графік скорочення американської військової присутності, щоб вони знали, скільки часу мають на заповнення утворених прогалин. Ця ідея не знайшла підтримки в залі.
«Багато хто з нас був незадоволений Пісторіусом, — сказав один із європейських чиновників, присутніх на зустрічі. — Було відчуття, що американці ще навіть не ухвалили рішення, тому не варто спокушати їх ідеєю, яка могла б підштовхнути їх до цього і прискорити процес».
Через два тижні Трамп принизив Володимира Зеленського під час телевізійної дискусії в Білому домі. Незабаром після цього адміністрація США припинила обмін розвідувальною інформацією з Україною.
Це залишило незабутнє враження, показавши, що звичайні межі та рамки дипломатії були відкинуті вбік. Цей момент особливо сильно вплинув на прем'єра Польщі Дональда Туска та його найближче оточення. «У них немов земля пішла з-під ніг», — сказало одне обізнане джерело у Варшаві.
Через кілька днів після фіаско в Овальному кабінеті Кір Стармер зібрав у Лондоні лідерів групи країн, які згодом стали відомі як «коаліція охочих». У публічних виступах присутні намагалися применшити значення того, що сталося в Білому домі. Але всередині Ланкастер-хауса відчувалося, що щось зламалося. «Я бачив це по обличчях усіх цих лідерів — незалежно від того, були вони лівими чи правими, було ясно, що вони розуміють, що світ змінився», — сказав один із присутніх.
Після лондонської зустрічі формат продовжився регулярними відеодзвінками. Обговорення були зосереджені на розробці життєздатної угоди щодо безпеки України, але підтекст стосувався того, як підтримувати залученість Трампа до європейської безпеки загалом.«Ми координували повідомлення і думали, як піднести їх Трампу в позитивному світлі, як найкраще схилити його на правильний бік», — сказало джерело, присутнє під час багатьох телефонних розмов.
Найбільший доступ до Трампа мав генеральний секретар НАТО Марк Рютте. Президент Фінляндії Александр Стубб налагодив контакт із Трампом на полі для гольфу і, за словами джерела, «виступав у ролі свого роду посла всіх малих країн».У червні в Гаазі відбувся щорічний саміт НАТО на тлі апокаліптичних прогнозів, що Трамп може використати його, аби покласти край існуванню альянсу.
«Всі намагалися уявити якийсь поганий сценарій розвитку подій, що все буде ніяково або просто абсурдно», — сказав один із високопосадовців, присутніх на саміті. У підсумку саміт виявився успішним, багато в чому завдяки зусиллям Рютте, який поставив перед собою особисте завдання догодити Трампу.
«Це викликає ніяковість, але більшість європейських лідерів із цим згодні, поки він улещує Трампа», – сказав один із представників НАТО.
Персоналізація влади за Трампа означає, що кожен захід, на якому присутній сам Трамп, набуває надмірного значення. Цього року саміт лідерів НАТО відбудеться в Анкарі під головуванням Реджепа Ердогана. У НАТО панував обережний оптимізм із приводу того, що саміт принесе ще один сигнал єдності, частково заснований на надії, що велика кількість золотого оздоблення та люстр у палаці Ердогана підніме настрій Трампу.
Проте, ймовірність того, що віцепрезидент США Джей Ді Венс або подібний ідеолог займе Овальний кабінет у майбутньому, може призвести до того, що США йтимуть з Європи з набагато більшим завзяттям, ніж за зигзагоподібної, заснованої на особистостях політики Трампа. «У Трампа принаймні є певний інтерес до Європи і збережене бажання отримати схвалення Європи; тоді як Венс відчуває до нас лише презирство», — сказав один чиновник.
У короткостроковій перспективі ключове питання полягає в тому, чи не послабили публічні побоювання з приводу колективної оборони уявлення в Кремлі про те, що вторгнення на територію НАТО спровокує нищівну військову відповідь.

Джерело: The Guardian

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved