Трамп, можливо, і зрадив Київ, але європейські лицеміри теж винні

Illustration

AP/Julia Demaree Nikhinson

Команда «Аналізуй»19 жовтня 2026

Британія та ЄС говорять жорстко, але не готові до політичних і економічних жертв, потрібних для перемоги України — Метью Сайєд

З важким серцем кажу: Трамп має рацію. Він правий, прагнучи змусити припинити цю війну, що фактично призведе до розчленування України. Знаю, що багато хто обурено запротестує, але після чотирьох із половиною років нещадної війни це єдиний можливий висновок. Більше того, багато в чому це логічний наслідок політики європейських лідерів і, до речі, адміністрації Байдена, яка була при владі, коли конфлікт почався.

Будьмо чесними із собою: західні політики, а не лише Трамп, ніколи не хотіли, щоб Україна перемогла у цій війні. Звісно, вони гарно говорили: «Ми стоїмо за Україною непохитно», «Ми зробимо все необхідне для перемоги» тощо. І робили вражаючі знімки: тиснули руку «моєму другові Володимиру», плескали його по спині, обіймали, а подеколи й цілували. Хореографія була голлівудська.

Але коли доходить до дій, а не до солодких слів? До речі, яка справді має значення? Дозвольте запитати: якщо ми по-справжньому хотіли перемоги України, чому санкції ЄС 2022 року свідомо оминули банки, що обробляли платежі за російську енергію? Чому президент Байден відхилив пропозицію передати МіГ-29 у березні 2022 року? Чому Захід утримувався від постачання ракет більшої дальності у червні того року й обмежував удари по території Росії?

Чому ми місяцями відмовлялися передавати танки Leopard і досі не надіслали жодної ракети Taurus, хоча минуло понад три роки відтоді, як Київ уперше про них попросив? Чому Європа пообіцяла мільйон артилерійських снарядів за рік, а поставила ледве половину? Чому перші F-16 прибули в Україну більш ніж через два роки після першого прохання? І взагалі, чому політика завжди полягала в тому, щоб дати Україні лише стільки, щоб вона не програла, але ніколи достатньо, щоб перемогти?

Я бачив, як європейські коментатори беснуються через «зраду» в дизельній угоді Трампа, через те, що президент вливає 100 млн доларів у вбивчу машину Путіна. Але хто ставить додаткове запитання: чому Європа цього року витратила лише на російський скраплений природний газ 8 млрд євро? Чому британські міністри з великою помпою оголосили минулого року заборону на пальне, вироблене з російської нафти, а потім скасували її, щойно це стало хоч трохи дорогим? Чому за час війни Європа витратила на російське викопне паливо (231 млрд євро) більше, ніж загалом надала допомоги (200,7 млрд євро)?

Чи це дії союзників, які вважають Україну партнером, що воює на «передовій війни за свободу», яка стосується всіх нас? Чи це дії групи лідерів, настільки наляканих ескалацією, що вони ніколи не наважувалися «спровокувати» Путіна перспективою поразки, не розуміючи, що ризик ескалації незмірно вищий, коли цей хуліган відчуває слабкість, як Гітлер після того, як йому віддали Судети? Як ви гадаєте, чому «сіра війна» в Європі посилюється? Навіть зараз європейські лідери газлайтять Зеленського: на словах запевняють у підтримці, а ділом підставляють його. Минулого тижня український лідер мало не на колінах благав про розблокування 210 млрд євро заморожених російських фінансових активів. І що відповіли наші політики? Ми не можемо допомогти, друже, бо це може порушити міжнародне право. Як ці медузи описали б масові зґвалтування жінок, викрадення дітей, каліцтво полонених і майже п'ять років систематичних бомбардувань суверенної держави?

Минулого тижня в Гамбурзі ми стали свідками, мабуть, найдивовижнішого видовища за всю цю виставу: Сергія Кузнєцова, українця, причетного (імовірно) до зухвалого підриву газопроводів «Північний потік», привели до зали суду. Політики на кшталт (жалюгідної) Ангели Меркель мали б бути там, щоб вклонитися йому й подякувати за знищення того, що ніколи не слід було будувати, стратегічного активу, який Путін безжально використав як зброю, щоб розколоти Європу та прикрити своє вторгнення в Крим у 2014 році. Навіть зараз вражає, що Німеччина дозволила будівництво «Північного потоку-2» після цього нападу на потенційного союзника.

Але ні. Замість того щоб вручити цьому героєві медаль чи спорудити йому пам'ятник, його урочисто повідомили, що йому висувається обвинувачення у «воєнних злочинах». Він уже майже рік провів в одиночній камері, а в разі засудження може отримати ще 15 років ув'язнення. Зупиніться на мить і уявіть, що б ви відчували, якби Британія зазнала нещадного нападу, відбивала агресора на прохання союзників, а вони саджали б наших найхоробріших бійців до в'язниці. Це не просто ганебно, це найогиднішa зрада.

Я кажу все це не легковажно. Кожні кілька місяців останніх років я закликав Європу активізуватися, усвідомити свій життєво важливий інтерес у тому, щоб допомогти Україні перемогти. Сукупна економіка ЄС і Британії в десять разів більша за російську, а населення майже вчетверо більше. Це мала бути наймасштабніша диспропорція сил з часів, коли Британська імперія воювала із Занзібарським султанатом. То чому Україна завжди була в обороні? Чому ця героїчна нація завжди воювала зі зв'язаною однією рукою?

І саме тому я вважаю, що Трамп має рацію в одному, що справді важливо. Щоб не було непорозумінь: я ненавиджу цього президента та його зовнішню політику. Я розумію, що дизельна угода мала відвернути увагу від його катастрофічної війни в Ірані. Я знаю, що йому байдуже до України, справедливості чи суверенітету. Але з огляду на його точний висновок, що Європа ніколи не дасть Україні того, що потрібно для перемоги, який сенс у ще одному, двох чи чотирьох роках замороженої лінії фронту, коли гинутимуть тисячі українців (щодня гине більше російських солдатів, ніж Британія втратила за всю війну в Іраку, хоча Путіна це не хвилює), якщо ми зрештою прийдемо приблизно до того самого?

Рік тому на цьому самому місці я писав про Анну, яку зустрів на залізничному вокзалі польського прикордонного міста Перемишль у березні 2022 року, одну з тисяч біженців, що хлинули на захід. Вона зажурено сиділа на брудному матраці з маленьким сином Олександром, а чоловік, якого вона кохала, залишився на батьківщині захищати їхній спосіб життя. «Я так пишаюся своїм чоловіком, — сказала вона крізь сльози. — Я знаю, що він може загинути, але це не буде марно».

Ці слова не дають мені спокою відтоді й, імовірно, не відпустять ніколи. Тому я кажу правду, яка буде надто очевидною для майбутніх істориків: Європа використовувала українців як живий щит, поки розширювала державу добробуту й дедалі безрозсудніше позичала на міжнародних ринках облігацій. І тому, коли Трамп продає Україну (запропоновані санкції проти Росії в п'ятницю скасували), а європейські коментатори волають про «зраду», доречне лише одне слово. Слово, яке можна було б засвітити неоном над нашим континентом.

Лицемірство. Суцільне лицемірство.

Оригінальний матеріал за посиланням.

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved