У Другій світовій війні дипломатія часом вирішувалася «поміж простирадлами»

Illustration

Photograph: Conde Nast via Getty Images


Команда «Аналізуй»24 грудня 2024

Можливо, це було завдяки її рудому волоссю, алебастровій шкірі й сукням, що підкреслювали фігуру, або ж через її звичку торкатися руки співрозмовника, саме так, під час розмови. А можливо, через її ім'я. Як невістка прем’єр-міністра, Памела Черчилль мала загадковість, пов’язану з близькістю до влади. Під впливом її уваги могутні чоловіки ставали поступливими.

Це виявилося корисною зброєю під час Другої світової війни. Якщо США повинні були надати допомогу або приєднатися до боротьби, потрібно було завоювати розум і серця американців. Тож, поки її незграбний чоловік Рендольф служив далеко, Памелу відправили Вінстон і Клементина Черчиллі для іншої роботи. Вона обідала, вечеряла та спокушала в ім’я боротьби Британії проти тиранії.
Письменниця Соня Пурнелл (яка раніше працювала в The Economist), описує незвичні зусилля Черчилль у книзі Kingmaker. Черчилль розпочала свою роботу у 1941 році, у віці 20 років. Її перше завдання полягало в тому, щоб переконати Гаррі Гопкінса, похмурого ізоляціоністського посланця, що Британія варта того, щоб за неї боротися. Його сумніви не змогли протистояти її хитрощам: незабаром Гопкінс переконав Франкліна Рузвельта допомогти.
Потім вона спокусила Аверелла Гаррімана, відповідального за нагляд за програмою військової допомоги ленд-лізу, яка розподіляла $42 мільярди їжі та армійських ресурсів (близько $900 мільярдів сьогодні). Його друзі дивувалися його «надто пробританському» ставленню. Далі вона зав'язала роман із Едом Мерроу, журналістом, чиї нічні репортажі про «нацистську загрозу» слухали мільйони американців. (Він навіть думав покинути свою дружину заради цієї британської красуні).
Черчилль «зібрала виняткову колекцію коханців», пише Пурнелл, і «кожен із них мав вплив у військових зусиллях». Вона підходила до своїх любовних стосунків як до дипломатичних переговорів. Вона знала, наприклад, як визначити амбіції чоловіка й відповідно підлаштовувати свій підхід. Вона інтуїтивно відчувала, коли утримувати інформацію, а коли надавати її, але створювала атмосферу, де коханці почувалися вільно у своїх висловлюваннях. Вона передавала зібрану інформацію прем’єр-міністру під час нічних ігор у карти.
Як результат, «постільні розмови Памели доходили до вух лідерів і впливали на ухвалення рішень на високому рівні по обидва боки Атлантики», пише Пурнелл, натякаючи, що «особливі відносини» між Америкою та Британією почалися «поміж простирадлами готелю Dorchester». Прочитавши цю книгу, мало хто не погодиться із твердженням, що Черчилль варто вважати «найвпливовішою куртизанкою в історії».
Ці любовні пригоди, які відбувалися, поки на Лондон падали бомби, захоплюють уяву. Черчилль було лише 25 років, коли закінчилася війна — і її невдалий шлюб із Рендольфом. Вона використовувала свої історії про війну, коли розважалася в Нью-Йорку чи Середземномор’ї. Серед її наступних коханців були Джанні Аньєллі (спадкоємець імперії Fiat), Елі де Ротшильд (фінансист) і, можливо, Джон Ф. Кеннеді. (Родини Аньєллі та Ротшильд мають частки в The Economist).
Проте мета книги Kingmaker — показати Черчилль як більше, ніж просто спокусницю. Книга має дві частини: одна присвячена її привабливості, інша — тому, як вона використала її, щоб стати вправним політичним оператором. Після возз’єднання й шлюбу з Гарріманом у 1971 році вона спрямувала свій погляд на Вашингтон. Вона приймала донорів і висхідних зірок Демократичної партії на розкішних заходах у Джорджтауні й збирала шестизначні суми щоночі.
Водночас усвідомивши, що Демократам потрібні нові ідеї після обрання Рональда Рейгана в 1980 році, Черчилль Гарріман створила комітет політичних дій (номінально під управлінням чоловіка й дружини, але швидко названий PamPAC). Вона особисто перевіряла кандидатів, оцінювала їхні перспективи й ухвалювала рішення, кого підтримати фінансово. Серед її фаворитів були Джо Байден, Альберт Гор і Джон Керрі.
Можливо, найбільшим вигодонабувачем її підтримки став Білл Клінтон, який втратив пост губернатора Арканзасу в 1980 році. Він визнавав, що його здатність виграти президентські вибори через трохи більше ніж десять років була значною мірою завдяки її підтримці. Він віддячив їй, зробивши її послом у Франції, надавши ще одну роль посередника між ним і Жаком Шираком під час Боснійської війни. На той час вона досконало опанувала дипломатичні хитрощі. 

The Economist, фрагмент з книги Kingmaker, що стала найкращою книгою 2024 по версії Економіст.

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved