The Economist: Якщо бойові дії в Україні завершаться, в Європі почнеться внутрішня боротьба

Illustration

Reuters

Команда «Аналізуй»28 листопада 2025

Минуло 1373 дні з початку війни яка мала тривати три дні. Чи нарешті Україна побачить мир? Хто знає?

Шквал аматорської дипломатії між Америкою та Росією минулого тижня спричинив багато шуму і певне обурення, особливо з боку європейців, розгніваних тим, що їх усунули від чергових мирних переговорів. Але поки що перемир’я не передбачається.

Україна, ймовірно, вчинила правильно, уникнувши сумнівної угоди, яку спочатку нашвидку зліпили Кремль і Білий дім. З усім тим, одного дня — і, сподіваймося, незабаром — буде досягнуто домовленості про припинення війни, яку зможуть прийняти і Україна, і Росія. Це буде момент величезного полегшення. Але водночас для європейських сусідів України це матиме й неприємні наслідки. Війна «огальванізувала» континент. Коли вона закінчиться, слід остерігатися наслідків великої дегальванізації.

Інстинктивна реакція на дії Росії викликала по всьому континенту хвилю одностайності — відчуття, що світ змінився, яке прокотилося від Скандинавії до Середземномор’я. Деякі трансформації сталися на національному рівні, зокрема німецький Zeitenwende, що відкинув залишки повоєнного пацифізму.

Війна також надала сенсу слову «союз» у Європейському Союзі. Діючи спільно, усі 27 країн ЄС прихистили мільйони українців, знайшли зброю та кошти на допомогу Україні й запропонували їй перспективу членства — водночас запровадивши 20 пакетів санкцій проти Росії. (ЄС навіть знайшов способи конструктивно взаємодіяти з Великою Британією.) Іноді союз помилявся. Часто він був занадто повільним. Але в найтемніші години Володимир Зеленський знаходив підтримку на зустрічах лідерів ЄС у Брюсселі.
Для країн на східному фланзі континенту, таких як Балтійські держави, Фінляндія та Польща, припинення вогню в Україні викличе стільки ж тривоги, скільки й полегшення. На їхню думку, завершення війни звільнить ресурси Росії для іншої кампанії — можливо, проти них самих. З 2022 року українські військові були щитом проти російської агресії, але можуть бути демобілізовані.

Тож значна частина східної половини континенту хотіла б, щоб Європа ще рішучіше ізолювала Росію. Багато хто на заході континенту, навпаки, прагне повернення до нормального життя. Із закінченням війни вони ставитимуть питання, чи справді Європі потрібно витрачати всі ці гроші на оборону. Мир, на їхню думку, дасть змогу повернутися до статус-кво. Ці погляди буде складно поєднати в межах єдиного союзу.
Щоб зробити ситуацію ще складнішою, одна з цілей обговорюваного миру, переговори щодо якого значною мірою проходять без участі Європи, полягає в тому, щоб якимось чином дозволити Росії повернутися до спільноти держав.

Початковий план із 28 пунктів, розроблений Росією та Америкою, передбачав, наприклад, її повернення як члена G8. План також закликав до скасування санкцій, більшість із яких запроваджені ЄС. Це зіграло б на руку тим у Європі, хто вважає, що торговельні зв’язки з Росією слід відновити якомога швидше.

Лінії фронту пролягли б не лише на карті континенту, а й усередині його парламентів. Європейські популістські праві партії, як правило, дружньо налаштовані до Росії, але вони не були б самотні. Минуло б небагато часу, як, наприклад, ділові кола Німеччини запропонували б підвищити конкурентоспроможність Європи у сфері цін на енергоносії шляхом поступового відновлення імпорту російського трубопровідного газу для домогосподарств і заводів — принаймні у невеликих обсягах. Обурені поляки та естонці могли б засудити це як зраду Європи.

Ще одним джерелом розбіжностей у разі укладання миру стане питання про те, як діяти щодо України. Країна навряд чи буде у доброму стані. Європі не потрібен «нещасний чемодан без ручки» просто біля свого порогу.

Якщо чи коли бойові дії припиняться, постане питання, чи повинні українські біженці, яких у 2022 році зустрічали з розпростертими обіймами, повернутися додому. І хто платитиме за відбудову? План Європи частково залежав від використання понад 100 млрд євро російських активів, заморожених у фінансових установах ЄС, для підтримання України на плаву. Але план із 28 пунктів вказує на те, що Америка хоче отримати частку цієї здобичі — і бізнес-можливостей у реконструкції України.

Також постануть гострі питання щодо того, чи варто продовжувати курс України на вступ до ЄС, особливо з огляду на її останній корупційний скандал. Головним аргументом на користь обіцянки членства України в ЄС було підняття її бойового духу під час війни. Циніки стверджуватимуть, що в мирний час у цьому більше немає потреби.

Але найболючіша розбіжність виникне навколо того, як діяти щодо Америки. Небагато європейців, які стежать за президентськими витівками Дональда Трампа, вважають, що трансатлантичний альянс такий самий надійний, як раніше. Дебати про те, як відучити континент від американських гарантій безпеки, не нові.

Президент Франції Еммануель Макрон ще до війни говорив про «смерть мозку» НАТО і хотів, щоб континент розвивав більшу стратегічну автономію. Центральні та північні європейці більш прихильно ставляться до таких закликів, ніж раніше, але все ще побоюються відчуження воєнного гегемона, який десятиліттями підтримував їхню свободу.

Ця суперечка щодо необхідності дистанціювання від Америки була приглушена до завершення гарячої фази війни. Європейці ковтали образи, наприклад, погоджуючись влітку на вкрай невигідну торговельну угоду. Вони морщилися, коли Марк Рютте, генеральний секретар НАТО, називав Трампа «татком». Але що їм ще залишалося робити, якщо втрата підтримки примхливого американського президента могла обернутися катастрофою для України?

Війна вимагає певної частки приниження. Коли ж війна закінчиться, деякі європейці вирішать, що час поклонів і принижень минув.

 Джерело: The Economist

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved