Велика помилка щодо НАТО: чому найпотужніший альянс у світі слабкий без політичної волі

Illustration

NZZ

Команда «Аналізуй»23 червня 2025

Протягом десятиліть членство в НАТО вважалося найкращою гарантією безпеки. Але Дональд Трамп ввергнув альянс у кризу. Тому варто поглянути на те, що насправді стоїть за міфічною статтею 5 про взаємну допомогу.

У світі Гаррі Поттера, коли зло прагне завдати удару, для захисту часто вистачає одного потужного заклинання: «Protego», «Immobulus» або «Expelliarmus» — і миттєво постає захисний щит, який паралізує ворога або позбавляє його зброї. У реальному світі все складніше, ніж у Хогвартсі, але протягом десятиліть в європейській політиці безпеки існувало слово з майже таким же магічним відтінком: стаття 5. Після завершення холодної війни всі були переконані, що жоден противник не наважиться на військове вторгнення в європейську країну — член НАТО. Адже це захищала згадана стаття Північноатлантичного договору, наче потужне заклинання.
Сьогодні, однак, ця віра похитнулася, особливо з огляду на саміт НАТО, який відбудеться наступного тижня — перший після повернення Дональда Трампа до Білого дому. У статті 5 сторони договору зобов’язуються розцінювати напад на одного з членів альянсу як напад на всіх. Таким чином, той, хто вирішив би напасти на маленький Люксембург, автоматично вступив би в конфлікт із США. Членство в найпотужнішому військовому блоці світу протягом десятиліть відлякувало всіх супротивників і водночас гарантувало безпеку дедалі більшій кількості європейських держав: за 76 років існування альянс зріс із 12 до 32 членів. Двоє останніх, Фінляндія та Швеція, приєдналися до НАТО після російського вторгнення в Україну.
Чи залишиться цей альянс у майбутньому лише «сплячим»?
З обранням Трампа ситуація радикально змінилася. Вірність США альянсу вже не вважається само собою зрозумілою, і НАТО занурюється в найглибшу кризу за всю свою історію. Проблема не в тому, що Трамп погрожує виходом своєї країни з альянсу, як він робив це в першому терміні. Проте він ставить під сумнів зобов’язання США надавати допомогу й тим самим підриває авторитет альянсу. У його політичному таборі набирає обертів ідея «сплячого НАТО». У такій конструкції Америка була б лише мовчазним партнером. Раптом стаття 5 перестала бути чарівним словом, а стала пунктом, що вимагає ретельнішого розгляду.
Що станеться, наприклад, якщо Кремль вирішить захопити сухопутний «короткий коридор» довжиною 65 кілометрів до російського анклаву Калінінград? Щоб створити таке сполучення, Росії довелося б напасти на члена НАТО Литву, а, ймовірно, й на Польщу. Ці дві країни негайно звернулися б по допомогу до союзників. Однак Договір НАТО зовсім не каже, що в такому випадку всі члени альянсу автоматично вступають у війну проти Росії. Союзники навіть не зобов’язані надавати військову підтримку.
Стаття 5, навпаки, дивовижно нечітка. Члени НАТО можуть на власний розсуд вирішувати, наскільки далеко вони готові зайти в підтримці союзників, які зазнали нападу. Замість відсилання військ деякі можуть обмежитися матеріальною допомогою чи навіть економічними санкціями. Під час переговорів щодо договору НАТО один із республіканських сенаторів США саркастично запитав, чи можна виконати свої союзницькі зобов’язання «поставкою десяти галонів нафти», якщо цього вважатимуть достатнім.
Розпливчастий пункт 5 не був помилкою засновників НАТО, а був свідомим кроком. Уже тоді США не хотіли надавати європейцям карт-бланш у питаннях безпеки. Згідно з американською Конституцією, право оголошувати війну належить Конгресу. Він не хотів, щоб його влада обмежувалася міжнародним договором.
Рішуче значення має політична воля
Стаття 5 Договору про НАТО не набуває надзвичайної ваги завдяки своїй формулюванні, яка залишає надто багато питань відкритими. Лише чітка політична воля членів альянсу відреагувати на будь-яку агресію військовими засобами надає цій статті реальної сили. Доки США беззастережно підтримували альянс, ця різниця не мала значення. Звісно, ще за часів холодної війни лишався відкритим питання, чи справді Вашингтон готовий піти на ядерну війну з Радянським Союзом заради безпеки європейців. Але підтримка була настільки переконливою, що Москва ніколи не перевіряла рішучість Заходу.
У своїх виступах у НАТО Джо Байден обіцяв, що альянс, включно зі США, буде захищати «кожен сантиметр» своєї території. Натомість нинішнього президента не відзначає така однозначність у словах. Він вважає, що безпека Європи перш за все є завданням самих європейців. Під час передвиборчої кампанії він навіть заявив, що США не мають жодних зобов’язань перед країнами-членами НАТО, які нехтують власною обороною, сказавши: «Ні, я вас не буду захищати». Ба більше, він готовий заохочувати Росію чинити з такими державами все, що вона забажає.
Ця позиція несумісна із зобов’язанням про взаємодопомогу, закріпленим у Статті 5. Але Трамп підриває й інші принципи договору НАТО. У перших двох статтях члени альянсу зобов’язуються утримуватися від будь-яких військових загроз у своїх відносинах і сприяти економічному співробітництву. Роздуми Трампа про анексію Гренландії та його митна війна є прямим протиріччям цим пунктам.
Загроза часткового виведення військ США ослаблює НАТО
Однак альянс не може здобути довіру лише словами. Сила НАТО завжди полягала в тому, що США підкріплювали свої зобов’язання щодо захисту Європи військовими засобами. Більше ніж через три десятиліття після закінчення холодної війни американці й досі мають близько 80 000 військовослужбовців у Європі, розміщених майже в 50 точках. Проте адміністрація Трампа має намір найближчим часом розпочати переговори про часткове виведення цих сил. За чутками, йдеться про кілька десятків тисяч військових. Цей дамоклів меч суттєво вплине на атмосферу саміту НАТО. 
Якщо військова присутність США в Європі впаде нижче критичного рівня й політична еліта США почне погрожувати припиненням захисту Європи, НАТО впаде в агонію, навіть якщо формально продовжить існувати. Вже зараз США, наприклад, чітко дали зрозуміти, що розглядатимуть можливість розгортання миротворчих сил для встановлення перемир’я в Україні як виключно європейське питання. Однак без командних структур і логістики НАТО, а також без підтримки США така місія майже неможлива.
Ще один сценарій викликає занепокоєння: що трапиться, якщо колись озброєні люди в масках захоплять важливі адміністративні будівлі естонського міста Нарва, як це було на Донбасі? Чи отримає слабка Естонія необхідну допомогу від НАТО? Чи Кремль зможе таким чином дестабілізувати сусідню країну? Стаття 5 Договору про НАТО не дає однозначної відповіді на це питання. Якщо не буде чіткого наміру протистояти гібридному наступу Москви, з європейських столиць, можливо, пролунають лише заспокійливі заяви, а з США — усього лиш десять галонів нафти.

Оригінальний матеріал Neue Zürcher Zeitung.

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved