Як працює церква Путіна за кордоном і до чого тут українські біженці?

Illustration


У березні 2024 року у Москві відбувся ХХV Всесвітній російський народний собор. Подія являє собою змішаний форум священнослужителів, політиків та інших діячів. Підсумковий документ назвали непритаманним російській мові українським словом «Наказ». Зачитаний очільником Російської Православної Церкви патріархом Кирилом «Наказ. Настоящее и будуще Русского мира» пролив світло на істинну сутність релігійності в Росії.

Якщо після повномасштабного вторгнення лише деякі церковні лідери наважувались засуджувати позицію РПЦ, озвучувану патріархом Кирилом, то тепер у європейських політиків є достатньо доказів для засудження цієї організації. 
Після початку великої війни антихристиянська позиція патріарха Кирила, направлена на цілковиту підтримку війни та діючого режиму РФ, не тільки не змінилась, а й посилилась. Стала чіткішою. Це очевидно з численних промов патріарха Кирила. Раніше це були поодинокі випадки, коли під час проповіді – повчання, яке виголошується з нагоди того чи іншого свята – очільник РПЦ жодного разу не згадував назву свята. Нині про Бога чи угодників Божих Патріарх перестав згадувати взагалі. Так сталося і у день пам’яті преподобної Марії Єгипетської, 21 квітня 2024 року. (http://www.patriarchia.ru/db/text/6122349.html) Він вправлявся у красномовстві, використовуючи слова «сверхдержава», «современная россия», «высокотехнологично» та всіляко нахвалював діючий путінський режим, критикуючи відсталий західний світ. 
Останньою краплею у промовах патріарха Кирила, яка звернула загальну увагу на антихристиянськість його тез, став документ, прийнятий на вищезгаданому соборі. Про що ж цей документ? 
З перших же слів війна, яку путінський режим називає обтічним терміном «спеціальна воєнна операція», нарешті відкрито названа війною. Дії Кремля усіляко схвалюються, але аби уникнути конфлікту у виборі термінології, патріарх називає події «священная война с духовно-нравственной точки зрения». Далі йдеться про те, що незалежної України не має існувати, а по завершенні бойових дій українські землі мають ввійти у сферу впливу Росії. Наступним пунктом документу констатується, що вищий сенс існування Росії та створюваного нею «русского мира» є захист світу від зла. Загалом документ включає 8 тез. 
Специальная военная операцияРусский мирВнешняя политикаСемейная и демографическая политикаМиграционная политикаОбразование и воспитанияПространственное и градостроительное развитиеЭкономическое развитие
Варто зазначити, що поняття «священної війни» ніколи не існувало у православному християнстві. Подібними категоріями послуговуються радикальні ісламісти та колись вживали ідеологи середньовічного католицизму. Кричуща схожість із ісламськими структурами проявляється ще й у тому, що патріарх Кирил заявив, що гріхи російських солдат, які загинули в Україні, будуть «змиті». 
Решта пунктів включають інформацію щодо внутрішніх справ Росії – як от заборона абортів, покращення демографічної ситуації шляхом переселення родин з великих міст у села, або ж регуляція притоку трудових мігрантів з країн Азії. 
Першою зреагувала на антихристиянські заяви патріарха Кирила Парламентська асамблея Ради Європи. Структура об’єднує 46 країн – всі країни Європи, крім Ватикану, Білорусі та РФ. З ініціативи делегата від Естонії ПАРЄ розглянула останні заяви патріарха Кирила. 17 квітня 2024 року було ухвалено документ «Смерть Олексія Навального та необхідність протидії тоталітарному режиму Володимира Путіна та його війні з демократією». 
Наведемо уривок резолюції, що стосується РПЦ:«Режим Володимира Путіна прихильний до неоімперіалістичної ідеології «русского мира», яку Кремль перетворив на інструмент сприяння війні… Ієрархія Московського патріархату Російської православної церкви, включаючи патріарха Кирила, відстоює ідеологію «русского мира» оголошуючи війну проти України та «сатанинського» Заходу «священною війною всіх росіян», закликаючи православних віруючих пожертвувати собою заради своєї країни. Асамблея вражена таким зловживанням релігією та спотворенням християнської православної традиції режимом Володимира Путіна та його довіреними особами в ієрархії Московського патріархату. Асамблея засуджує таку риторику і наголошує, що підбурювання до скоєння злочину агресії, геноциду та військових злочинів саме собою є злочином. Асамблея закликає всі держави ставитися до патріарха Кирила та російської православної ієрархії як до ідеологічного продовження режиму Володимира Путіна, співучасника дій режиму Володимира Путіна та злочинів проти людяності». ПАРЄ дала рекомендацію державам-членам офіційно визнати перетворення РПЦ на «інструмент російського впливу та пропаганди з боку режиму Кремля», а діяльність РПЦ – не має «нічого спільного зі свободою віросповідання та свободою вираження поглядів, гарантованими статтею 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права». 
Наслідком такого рішення ПАРЄ має стати низка кроків зі сторони європейських держав у напрямку заборони РПЦ на своїх територіях. 
Подібна заява може зрушити, нарешті, з мертвої точки процес боротьби із впливом Москви через Православні Церкви. На території Європи діють декілька структур, які так чи інакше підпорядковані патріарху Кирилу. В першу чергу це Російська Православна Церква Закордоном, скорочено РПЦЗ. Структура існує з початку ХХ століття та почала формуватися стараннями емігрантів, які активно покидали Російську імперію в 1910-1920-тих роках. Минуло понад століття, а структура досі просякнута благоговінням перед великодержавністю та пафосом спадкоємності і зв’язку із всілякими великими князями та іншими іменитими особами минулого. 
У Європі РПЦЗ має 489 парафій, із яких найбільше у Німеччині – 123. 44 з них є окремо стоячими храмовими спорудами. У Франції таких парафій – 102, з них 49 це спеціально зведені храми, серед яких 5 тільки у Парижі. У багатьох випадках громади збираються у ошатних та великих храмах. Варто лише глянути на собор свт. Миколая Чудотворця у Ніцці чи собор Олександра Невського у Парижі, храм Усіх святих у Страсбургу, Церкву Христа Спасителя у Сан-Ремо чи церкву Симеона Дивногорця у Дрездені. Ці місця нагадують радше подорож по Золотому кільцю Росії, аніж типові краєвиди європейських міст. 
Саме служіння у церквах РПЦЗ дає підставу перебувати в Європі діячам, багатьох з яких згодом викривають у шпигунстві. Так, у віці 24 років майбутній патріарх Кирил став представником Московського Патріархату при Всесвітній раді церков у Женеві. Він пробув у Швейцарії з 1971 по 1974 рік. Богослужіння звершував у храмі Різдва Пресвятої Богородиці у Женеві. У лютому 2023 року низка швейцарських видань оприлюднила інформацію, посилаючись на розсекречені державні архіви з 1969 по 1989 роки. Там йшлося про те, що Володимир Гундяєв, тобто патріарх Кирил, займався шпигунською діяльністю по завданню КДБ СРСР. Кодове ім’я у майбутнього очільника РПЦ було «Михайлов». По поверненні зі Швейцарії кар’єра молодого ієрарха пішла стрімко вгору. 
Окрім парафій РПЦЗ Кремль керує релігійними громадами у тих країнах Європи, які раніше входили до складу СРСР – Литва, Латвія та Естонія. Загалом з початку повномасштабного вторгнення з європейських країн було вислано близько 600 російських дипломатів, запідозрених у шпигунстві. Робота з протидії російського впливу ведеться, однак ніколи раніше європейці не звертали такий пильний погляд на РПЦ. Після розпаду СРСР це єдина структура, яка продовжила свою діяльність в тих же межах, які колись займав Союз, а ще раніше – Російська імперія. Представництва РПЦ є в усіх колишніх радянських республіках, навіть історично мусульманських регіонах. 
Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну на початку 2022 року було відкрито підтримане патріархом Кирилом, а це означає що РПЦ та усі підконтрольні їй православні громади також схвалюють розпочату велику війну. Це викликало необхідність реагувати на промови патріарха Кирила. Швидше всього озвучила свою позицію Литва. Саме представники Литви запропонували ввести персональні санкції проти патріарха Кирила на рівні Європейського Союзу, а коли цього не вдалося, то заборонили в’їзд ієрарху до своєї країни. Литовський митрополит засудив збройну агресію ще у березні 2022 року, а у травні попросив патріарха Кирила про надання автокефалії Литовській Православній Церкві. Жодної реакції патріарха на прохання не послідувало. 
У Латвії Православна Церква не поспішала виходити з під керівництва РПЦ. Однак рішучі декларації місцевої влади пришвидшили цей рух. У жовтні собор Латвійської Церкви майже одноголосно проголосував за вихід зі складу РПЦ. 
Такі виходи з під егіди РПЦ не достатньо зробити на рівні офіційних світських документів чи декларацій тих, хто бажає розірвати зв'язок із РПЦ. Церковній структурі потрібна канонічність – визнання рештою Православних Церков світу. Таку канонічність може забезпечити або сама РПЦ, надавши своїй частині незалежність, або це може зробити Константинопольський Патріарх – перший серед рівних, як зазначено у його офіційному титулі. Саме цим шляхом здобуло самостійність українське православ’я – Константинополський Патріархат надав Томос про незалежність Православній Церкві України. Процес визнання рештою Церков триває, наразі стосунки з ПЦУ налагодили п’ять Помісних Церков. Чи відбудеться аналогічний процес у Литві та Латвії покаже час. 
Найскладніша ситуація у церковній сфері саме у Естонії. Там вже існує паралельна структура – Естонська Апостольська Православна Церква, яка підпорядкована Константинополю на противагу до Естонської Православної Церкви, яка підпорядкована Москві. Задовго до одіозних заяв Кирила естонці звернули увагу на небезпечність РПЦ на території своєї країни. Естонський парламент закликав заборонити РПЦ як організацію, керівництво якої знаходиться в країні-агресорі. 6 лютого 2024 року очільнику Естонської Православної Церви митрополиту Євгенію, справжнє ім’я якого Валерій Решетніков та який є громадянином Росії, було відмовлено у в’їзді до країни. Попри засудження війни як явища, пан Решетніков так і не спромігся засудити свого керівника патріарха Кирила та «спеціальну воєнну операцію», заявляючи що «не розбирається в політиці». Також поступово розриваються договори оренди, за якими громади ЕПЦ користувалися храмовими спорудами. 
Митрополит Євгеній не єдиний діяч у Естонії, якого обґрунтовано підозрюють у співпраці з спецслужбами РФ. Наразі під слідством перебуває професор В’ячеслав Морозов, науковець та викладач з Інституту політології Тартуського університету. Послідовною та цілеспрямованою в підтримці РФ була депутатка європейського парламенту від Естонії Тетяна Зданока. Доведені регулярні зв’язки депутатки з ФСБ починаючи з 2005 року. Отже, у справі боротьби з московським впливом Естонія намагається бути системною, послідовною та всеохоплюючою. А це означає, що ЕПЦ у тому вигляді, у якому існувала раніше, діяти вже не зможе і це лише питання часу. Законодавча база активно випрацьовується естонським парламентом. Легким шлях не буде, оскільки відомо, що серед православних естонців в семеро більше відвідує церкви, що входять до складу РПЦ, аніж ті, що входять до складу Константинопольського Патріархату. Загальна кількість прихожан ЕПЦ складає близько 7% усього населення країни. Заборона такої великої релігійної структури йде у розріз із європейським законодавством. Новий документ, затверджений Парламентською асамблеєю Ради Європи, дає надію на прискорення розв’язання цього питання. 
Окрему проблему для європейців можуть скласти парафії, що їх активно відкриває по всій Європі Українська Православна Церква Московського Патріархату. Вони відкриваються повсюдно, у великій кількості. Згідно офіційних звітів Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП, на кінець 2023 року їх налічувалося 84. Церковне керівництво УПЦ МП заохочує відкривати парафії своїх священиків, які опинилися в Європі рятуючи свої багатодітні родини від війни. Однак є випадки, коли у якості очильника парафії УПЦ за кордоном опиняються здорові чоловіки призовного віку, які мають менше трьох дітей. Потік біженців дав їм змогу говорити, що вони потрібні людям. Усі ці громади входять до складу Західноєвропейського вікаріатства УПЦ МП, яке було створене у березні 2023 року. Парафії та місії УПЦ МП за кордоном діють у 15 країнах Західної Європи, а саме в Австрії, Бельгії, Великобританії, Данії, Італії, Ірландії, Іспанії, Нідерландах, Німеччині, Норвегії, Португалії, Угорщині, Франції, Швейцарії та Швеції. Очолює Західноєвропейське вікаріатство єпископ Боярський Веніамін.
Попри існування такої посади одним з найпомітніших та найвпливовіших кураторів діяльності УПЦ МП у Європі є протоієрей Миколай Данилевич, заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП. Координацією священиків він не обмежився, а організовував регулярні зустрічі для духовенства. Перший такий з’їзд відбувся у лютому 2023 року у Мілані, другий – у січні 2024 року у іспанському місті Малага. За чутками, фінансування таких з’їздів проводилося з кишені Вадима Новінського – колишнього народного депутата та диякона УПЦ МП. Починаючи з вересня 2023 року регулярними стали також зустрічі під егідою УПЦ МП для православної української молоді у Європі. Очевидці кажуть, що це нагадувало не просвітницькі бесіди про християнство, а радше мотиваційні тренінги, школу лідерства та активне нав’язування політики Кремля – буцімто такий світогляд єдиноправильний і логічний, і саме за цими ідеями майбутнє, а задача православної молоді нести ці тези у світ. 
12 квітня 2024 року СБУ провела обшуки вдома у протоієрея Миколая Данилевича. Знайдені речі, а також дописи отця у його соцмережах, призвели до висунення проти нього звинувачень у розпалюванні релігійної ворожнечі і виправдовуванні та глорифікації російської агресії. Наразі підозрюваний відпущений під особисті зобов’язання. 
Попри потужність структури, сьогоднішня РПЦ перестає бути Церквою з багатьох причин. Показове та нахабне зневажання основоположними християнськими принципами позбавляє цю організацію авторитету та права когось повчати. У грудні 2023 року керівний орган РПЦ – Синод – на невизначений термін переніс засідання Ради Предстоятелів. Ця зустріч, як і Архієрейський Собор, який за Статутом Церкви має регулярно проводитися, стали неможливі. На зустріч не приїдуть ієрархи із Європи та України, а без їхньої участі не буде кворуму. У християнстві Церкву часто порівнюють із кораблем, який рятує своїх вірян-пасажирів у буремному життєвому морі. Сьогоднішню Російську Православну Церкву можна порівняти з кораблем, що втратив керування і стрімко уносить усіх своїх пасажирів на вірну погибель. 
Більше фактів у відео-блозі на каналі «Аналізуй».


Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved