The Economist: Як Європа сподівається перетворити Україну на «сталевого дикобраза»

Illustration

Фото: Sasha Maslov/New York Times/Redux /Eyevine

Команда «Аналізуй»8 квітня 2025

Перемир'я між Росією та Україною, як і раніше, залишається віддаленою перспективою, а прогрес Європи у створенні «сил стримування», здатних його підтримати, йде повільно. 

Американська військова допомога скорочується і незабаром повністю вичерпається, якщо тільки Дональд Трамп не вирішить її відновити - що малоймовірно. Найкращий спосіб гарантувати безпеку України, як вважають її прихильники, — це забезпечити її максимально можливим озброєнням, незалежно від того, буде перемир'я чи ні. З цією метою Європейська комісія 19 березня представила двоступеневу «стратегію дикобраза» для України.
По-перше, Європа закуповуватиме більше боєприпасів і озброєнь від імені України, включно з життєво важливими зенітними ракетами. По-друге, вона посилить власну оборонну промисловість України, називаючи це «найефективнішим та найекономічнішим способом підтримки військових зусиль України». Ідея належить колишньому прем'єр-міністру Естонії Кає Каллас, яка зараз обіймає посаду головного дипломата Європейського Союзу. Вона хоче подвоїти обсяг військової допомоги Україні цього року - до 40 млрд євро.
Аргументи на користь інвестицій у власну оборонну промисловість України досить переконливі. За часів СРСР Україна була великим виробником озброєнь, але ця галузь значною мірою зникла після здобуття незалежності в 1991 році. Проте, до моменту початку повномасштабного вторгнення Росії три роки тому, в країні вже була інженерна база і технологічний сектор, що активно розвивався. 
«В України були фундаментальні основи: міцний виробничий сектор і безліч інженерних шкіл та університетів, випускники яких з високоспеціалізованими знаннями перейшли в оборонну сферу», — каже Андрій Загороднюк, колишній міністр оборони, який очолює Центр оборонних стратегій, аналітичний центр у Києві. Тоді як на Заході закупівля озброєнь займає роки, в Україні ідея може перетворитися на зброю в руках солдата всього за кілька місяців.
За даними березневого звіту аналітичного центру «Український інститут майбутнього» (UIF), минулого року українські оборонні компанії виробили продукції на 10 млрд доларів. Це стало разючим триразовим зростанням порівняно з 2023 роком і десятиразовим порівняно з 2022 роком. Понад 800 приватних і державних підприємств сектору оборони забезпечують роботою 300 000 кваліфікованих фахівців. 
Александр Камишин, який курує оборонну промисловість у команді президента України Володимира Зеленського, каже, що цьогоріч виробництво становитиме близько 15 млрд доларів, однак у сектору є потенціал виробляти на 35 млрд. Єдиним обмеженням залишається брак фінансування, з яким, як він сподівається, допоможуть союзники.
Неясно, яка частка потреб Збройних сил України покривається коштом місцевого виробництва. У звіті UIF йдеться про 30%, але пан Загороднюк вважає, що ближче до 50%. Що не викликає сумнівів — це те, що обсяги виробництва постійно зростають, попри постійні удари Росії по заводах. «Деякі об'єкти були атаковані п'ять і більше разів», — каже Загороднюк. «Але вони виживають». Заводи розосереджені та розкинуті по різних територіях, що робить їх стійкими до атак.
Україна планує випустити 5 мільйонів дронів з видом від першої особи (FPV), які домінують на полі бою, порівняно з 2 мільйонами минулого року. Вона також має намір виробити 30 000 більших далекобійних дронів, здатних завдавати ударів у глибині Росії. Зеленський також поставив мету — 3 000 високоточних крилатих ракет, таких як нова «Далекобійний Нептун» з дальністю в 1 000 км, а також «ракет-дронів», таких як реактивна «Паляниця». Україна також випробовує власні балістичні ракети; вони надзвичайно швидкі і, отже, важче перехоплюються. Експерт із ракет Фабіан Хоффман вважає, що заявлені обсяги виробництва великих ракет можуть бути надмірно амбітними. 
Інновації зробили українські технології радіоелектронної боротьби передовими. Колишній чиновник міністерства оборони Німеччини Ніко Ланге вважає, що українські системи вже перевершують як російські, так і західні аналоги. Одним з останніх успіхів стала система глушіння Lima, яка порушує роботу систем наведення російських плануючих бомб, що завдавали серйозної шкоди оборонним позиціям України.

Україна також нарощує випуск традиційних озброєнь. Минулого року було направлено на фронт понад 2,5 мільйона артилерійських і мінометних снарядів, чому сприяли партнерства з норвезькою Nammo і франко-німецькою KNDS. (Хоча багато українських мінометних снарядів мали серйозні проблеми з якістю).

Щомісячний випуск самохідних гаубиць «Богдана», які високо оцінили фахівці і які виробляє українське підприємство КЗВВ, зріс із шести до приблизно двадцяти. Це втричі швидше, ніж французька Nexter виробляє дорожчі гармати CAESAR. За додаткового європейського фінансування виробництво «Богдан» може бути подвоєно.

Проте в українському виробництві залишаються серйозні прогалини, що робить спільні підприємства з європейськими та американськими компаніями вкрай важливими. Шасі для бронетехніки, необхідної для перевезення військ на передову, як і раніше, доводиться імпортувати. Німецький оборонний гігант Rheinmetall нещодавно відкрив в Україні перший із двох заводів із виробництва бойових машин піхоти Lynx.

Ще одним критичним завданням є скорочення залежності України від західних систем ППО, особливо американських. Обсяг необхідних систем «настільки величезний, що його не можна покрити імпортом», каже Загороднюк. У січні головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський підтвердив, що Україна розробляє систему перехоплення балістичних ракет. Спільне підприємство з французькою компанією Thales, що входить до консорціуму з виробництва системи ППО SAMP-T, дасть доступ до передових радарів і оптико-електронних технологій.

Прямі європейські інвестиції в українські оборонні компанії ускладнюються корупцією в правовій системі країни та її низьким кредитним рейтингом. Ланге вважає, що інвестиції слід спрямовувати в більш динамічні приватні компанії, а не в державні підприємства. В українських фірм також є проблеми з ланцюжками поставок.

Колишній директор з політичного планування НАТО Фабріс Потьє стурбований їхньою залежністю від китайських комплектуючих для дронів. Європа, на його думку, має постачати Україні «оптику, гіроскопи, сенсори і контролери польоту». Загороднюк вважає, що Європа могла б дати Україні перевагу перед Росією, передавши їй сучасні верстати, компоненти та програмне забезпечення.

Найшвидший спосіб передати техніку в руки українських військових - з цим майже всі згодні - це «данська модель». Україна визначає пріоритети; Данія оплачує; а данські експерти оцінюють постачальників і контролюють виконання замовлення. Минулого року данці закупили 18 гаубиць «Богдана», які відразу надійшли в армію України. Потім було фінансування далекобійних дронів і ракетних систем.

Фінансування включало 125 млн євро з державного Фонду підтримки України, 20 млн від Швеції, 2,7 млн від Ісландії і 390 млн - за рахунок відсотків від заморожених російських активів. 3 квітня Данія пообіцяла виділити ще 264 млн євро. Україна сподівається, що цього року на ініціативу вдасться зібрати щонайменше 1 млрд євро. За словами Камишина, вже «п'ять і більше» європейських країн використовують данську модель.

На жаль, план Каллас розвалився на саміті ЄС 20 березня. Деякі звинуватили її в тому, що вона не провела необхідну дипломатичну підготовку, щоб заручитися підтримкою лідерів заздалегідь. У підсумку план було згорнуто: на боєприпаси виділять 5 млрд євро. Каллас рішуче налаштована повернути план до життя. Якщо їй не вдасться - Європа втратить найшвидший і найефективніший спосіб допомогти Україні захистити себе.

Оригінальна стаття за посиланням.

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved