The Economist: Досить вагатися. Європа має заплатити, щоб урятувати Україну

Illustration

Getty Images

Команда «Аналізуй»5 грудня 2025

Європа зітхнула з полегшенням. 2 грудня посланець Дональда Трампа Стів Уїткофф провів у Москві тривалі переговори з Володимиром Путіним щодо України, але нічого особливого не сталося. Багато хто очікував, що команда Трампа продасть суверенітет України в обмін на комерційні угоди.

Ризик такої підлої оборудки тепер, здається, трохи зменшився. Завдяки тиску з боку європейських лідерів і деяких розсудливих республіканців, зокрема держсекретаря Марко Рубіо, деякі з найгірших положень 28-пунктового плану, розробленого Уїткоффом та його кремлівським другом Кирилом Дмитрієвим, були тихо відкинуті.

Путіна, здається, не надихає поточна версія. Трамп тепер каже, що все це — «хаос». Дипломатія, як і війна, триватимуть.

Але якщо європейські уряди думають, що позбулися проблеми, вони помиляються. По-перше, може з’явитися ще один поганий псевдомирний план. По-друге, навіть якщо цього не станеться, Україні в осяжному майбутньому потрібна надійна військова й фінансова підтримка — і надходити вона має з Європи. Поки що неясно, чи усвідомлюють європейці це.

Коли Путін уперше розпочав своє повномасштабне, неспровоковане вторгнення, Європа вчинила правильно. ЄС та інші країни запровадили суворі санкції проти Москви та надали Україні військову й фінансову допомогу приблизно на рівні американської підтримки.

Але цей єдиний фронт залежав від згоди Білого дому з тим, що територіальну агресію не можна винагороджувати. Трамп зруйнував цей консенсус. Тепер 90–100 млрд доларів, які щороку потрібні для підтримки військових зусиль України, — тягар, що раніше ділився порівну, — має нести лише Європа.

Як ми аналізували на початку цього року, математика невблаганна. Поки не настане міцний мир, Європа повинна продовжувати платити те, що платила раніше, а також знайти додаткові 50 млрд доларів на рік. Росія може просуватися на полі бою, але лише повільно і з величезними людськими та фінансовими втратами.

Таким чином, перед Європою стоять три стратегічні завдання.

По-перше, дати Путіну зрозуміти, що він не може перемогти, переконавши його, що Європа (економіка якої у десять разів більша за російську) ніколи не покине Україну.
По-друге, заспокоїти Україну.

По-третє, показати прихильникам MAGA, що Європа — не слабкий блок, який, як вони стверджують, живе за чужий рахунок. І за всіма трьома пунктами Європа не справляється.

Ніщо не ілюструє цього краще, ніж суперечки в ЄС щодо заморожених російських активів на суму близько 210 млрд євро. Цього тижня Єврокомісія запропонувала складне рішення, яке Бельгія поки що відхиляє.

Якщо Європа не буде — або не зможе — використовувати заморожені активи, вона має використати власний баланс — і зробити це найближчим часом. Це означає спільні запозичення: єврооблігації, облігації стратегічної автономії — як би вони не називалися політично.

Україні потрібне передбачуване багаторічне фінансування — п’ятирічний пакет, на який вона може розраховувати, щоб підтримувати свій бюджет, виробляти снаряди та відновлювати електростанції.
Нинішній підхід Європи, що полягає в дрібних пожертвах, є повною протилежністю стратегічному. Він змушує Україну жити від однієї зустрічі донорів до іншої, заохочує Путіна чекати, поки Захід здасться, і дає привід тим у найближчому оточенні Трампа, хто стверджує, що Європа неспроможна на серйозну державну політику.

Джерело: The Economist

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved