Зараз санкції формуються таким чином, щоб напряму не чіпати простих росіян

Illustration


Команда «Аналізуй»3 червня 2025

Важливі речі робляться тихо, а інколи зовсім непомітно для широкого загалу. Слово «санкції» за майже одинадцять років війни з Росією набили оскому, а в їх руйнівну силу для економіки ворога складно повірити. 

Але це лише на перший погляд, бо санкційний батіг працює як та вода, що методично і, на жаль, не дуже швидко, руйнує каміння, — запевняє Олена Юрченко, директорка з питань аналітики, досліджень та розслідувань РЕБ (Ради економічної безпеки). Про санкційну філософію, історію застосування санкцій, економічну атаку багатих росіян і бідність простих громадян РФ — у скороченій тестовій версії розмови на «Аналізуй». Для поціновувачів відеоформату, посилання на інтервʼю тут.
Санкція наче той стоп-кран в потязі, натиснувши який, російська економіка зупиниться. Ця картина збігається з реальністю?
Ця картина із реальною ситуацією не збігається майже повністю. Якщо використовувати цю аналогію, то санкції можна порівняти не зі стоп-краном, а із невеличкими піщинками або гальмівними перешкодами, які трапляються на шляху цього потяга. Це навіть не колода, яка лежить поперек рейки. Якщо ми дивимося на санкції як на інструмент, то він, по-перше, має дуже довготривалий ефект. Тобто перш ніж санкції запрацюють, то можуть проходити якщо не квартали, то місяці чи роки. 
По-друге, санкції — це майже завжди ризиковий інструмент з погляду запровадження. Тому що вони ефективні тільки до тієї міри, до якої вони спираються на чинні економічні взаємозв'язки. У будь-яких економічних взаємозв'язках є, так би мовити, продавець-покупець. Відповідно, рівно тією мірою, якою вони є руйнівними для того, кого карають санкціями, вони такою самою мірою є руйнівними і для того, хто їх запроваджує. З цим пов'язано те, що деякі західні політики, наприклад, не наважуються на запровадження санкцій щодо Росії в деяких сферах. 
І по-третє, звичайно, жодні санкції не можливо ізолювати, як явище самі по собі, і загалом ми не завжди побачимо прямий причинно-наслідковий зв'язок між запровадженою санкцією і тим, що стається в Російській Федерації. Такі випадки бувають в нашій практиці, у Раді економічної безпеки, яку я представляю. 
Був випадок, наприклад, коли в 16-й санкційний пакет Європейського Союзу потрапив хром, хроміт, хромова руда. Це джерело для обробки і, власне, створення чистого хрому, а чистий металічний хром використовується для хромування артилерійських стволів. Хромування стволів — це те, що визначає, наскільки довго ствол може працювати і наскільки вдало він цілиться та влучає. У результаті цього один із російських заводів, Новотроїцький завод хромових сполук, втратив казахстанського постачальника, тому що казахстанський постачальник відмовився від продовження співпраці через санкції ЄС. 
Прості росіяни санкцій не відчують
Наприклад, якщо зважати на загальну економічну ізоляцію Російської Федерації, це призвело, наприклад, до того, що в перші місяці стрімко зростала інфляція, і зараз споживча інфляція є дуже високою. Конкретно на простих росіян санкції і багато в чому не будуть діяти. Тому що, якщо ви подивитеся на те, як формуються санкційні пакети та загалом філософія санкційних органів по всьому світу. Після тих гуманітарних катастроф, якими були санкції в ХХ столітті, наприклад, санкції проти Іраку в 90-х роках, які призводили до жахливої гуманітарної катастрофи, але не робили нічого для того, щоб підірвати амбіції Саддама Хусейна. Або якщо звертати увагу, наприклад, на кейси окремих африканських країн, коли санкції запроваджуються проти індивідуальних нафтових компаній, але по факту страждало цивільне населення, зараз санкції формуються таким способом, щоб прямо ніколи не чіпати простих росіян.
Санкції ніколи не задушать Росію
Тому що санкції самі по собі ніколи не є відповіддю. І вони здатні тільки створити обставини, при яких потім, як снігова лавина, все накопичиться і в якийсь момент рухне. Те, що є можливості до того, щоб санкціонувати Росію, ще купа. Досі імпортується російський уран. Досі немає ніяких санкцій на структури «Росатому». Досі немає ніяких рішучих санкцій на російський зріджений природний газ. Досі немає санкцій на російський титан чи паладій, і не до кінця набрала чинності ембарго на імпорт деяких російських металургійних продуктів. 
Російська нафта торгується, попри цінову стелю, яка досить висока. Тобто її треба опускати з 60, як мінімум, до 45 доларів, а краще до собівартості в 30 доларів. Величезна кількість компаній-посередників несанкціоновано. Я вже не говорю про вторинні санкції на компанії, які допомагають Російській Федерації в третіх країнах.
Багато російських банків досі мають доступ до світових фінансових сервісів. Простір для того, щоб обмежувати потужності Російської Федерації є. Я вже не говорю про те, що можна конфіскувати 300 мільярдів тих активів Центробанку. Питання в тому, що на це немає політичної волі. І в контексті Вашингтона, якщо вірити заявам американського президента, він не запроваджує санкції, тому що не хоче перебити мирний процес, який, як на мене, видається реалістичним тільки в його уяві. 
А з іншого боку і той законопроєкт, який лежить в американському Сенаті про 500% мита на країни, які купують російську нафту і газ, — абсолютно немає нічого спільного з реальністю і навряд колись спрацює. Навіть не з погляду проходження голосування, а просто по механізмах. Натомість із будь-якими санкціями вони добрі тільки настільки, наскільки вони реально застосовуються.
Як застосовуються санкції на практиці?
Найбільша трагедія в тому, що Європа може і зможе запропонувати ще кілька санкційних пакетів, але вона не має досвіду правозастосування, тобто переслідування порушників цих санкцій. Цим традиційно займалися Сполучені Штати, а вони з початку нової адміністрації майже повністю згорнули свою діяльність у всіх координаційних міжнародних групах, по прайскепу, і по товарах подвійного призначення, і по російських клептократам, і конфіскації активів підсанкційних осіб. Тобто тут проблема у двох кінцях: цілі є, а політичної волі немає. Це по-перше. По-друге, з того, що вже є наразі, правозастосування швидше за все буде рухатися в протилежному напрямку.
На практиці правозастосування ми, як прості смертні, бачимо за кількістю відкритих розслідувань щодо порушення санкцій, кількості винесених судових вироків і кількості штрафів, які виписують на порушників того чи іншого санкційного режиму. Загалом, правозастосування — це буквально процес. Компетентні органи, як правило, це органи примусу. У США це Міністерство юстиції, Бюро промисловості і безпеки в складі Міністерства торгівлі, Міністерство фінансів і Офіс контролю за іноземними активами. Вони постійно збирають інформацію, відстежують її на основі торгівельних даних, податкової інформації, повідомлень від так званих віселблоуерів, тобто тих, хто є всередині самої схеми, але готовий повідомити про щось. І на основі цієї інформації займаються розслідуваннями і переслідуваннями тих, хто залучений у процес обходу санкцій.
Право застосування також можна назвати дипломатичну роботу, тобто коли, наприклад, на основі торгівельних даних російського імпорту ти бачиш, що особливо велика частка товарів йде, наприклад, з Туреччини або, наприклад, з ОАЕ. Американські дипломати тоді збираються в дипломатичний престур і говорять з компетентним органами цих держав чи з їхніми банками, асоціаціями бізнесменів, пояснюють, що у випадку, якщо вони не будуть дотримуватися санкції щодо РФ, то їх буде відрізано від американської банківської системи, користування доларом, від кореспондентських банків у США і так далі. 
Відповідно, як правило, ці процеси йдуть паралельно, тобто робота конкретно органів примусу і розслідування, і робота дипломатичними каналами. І бажано, звичайно, щоб, скажімо так, один трек іншому не шкодив, але дуже часто вони поєднуються органічно. Тобто в той час, як деякі американські дипломати говорять в Анкарі з бізнес-асоціаціями, паралельно американський Мінфін може опублікувати санкції проти двох-трьох турецьких компаній, які займаються обходом. І цим правозастосуванням по всьому світу в основному займалися Сполучені Штати. Дозволяло їм це робити декілька факторів. 
По-перше, американці мають більше як 40-річний досвід активного застосування санкцій. Оскільки в них були великі санкційні режими проти Ірану, проти Іраку, меншою мірою проти Куби, ті ж технологічні санкції проти Китайської Народної Республіки. Та і загалом американці, напевно, були тими, хто встановили моду на санкції в міжнародних відносинах. І по-друге, завдяки чому вони це роблять, це роль долара, оскільки долар є основною резервною валютою у всьому світі, і величезна кількість транзакцій щомісяця відбувається в доларах. 
У результаті, якщо тебе дійсно схопили на чомусь, то проти тебе можуть запровадити блокуючі санкції. А що це таке? Заблокуються твої активи на території Штатів та буде заборонено в'їзд. Якщо ти банківська організація, що ще страшніше, то тобі не можна проводити транзакції в доларах, ти не можеш користуватися кореспондентськими американськими банками, не можеш тримати там активи. Коротко кажучи, для банку це смерть. А тепер ми з вами опиняємося в ситуації, коли це все, якщо і відбувається, то дуже тихо і не так активно, або під іншими мотиваціями. 
ЄС має великий санкційний потенціал
Європейський Союз, який з погляду санкційного впливу на Російську Федерацію має більше потенціалу просто залежно від масштабів торгівлі, але з низки причин немає досвіду правозастосування. Перша і основна — дуже в багатьох випадках порушення санкцій, це навіть не кримінальний злочин в європейських державах. Донедавна зараз прийняли директиву, яка зобов'язує всі держави криміналізувати порушення санкцій як злочин. Але віз і нині там. Дуже небагато європейських держав реально її імплементували. Трагедія того, що при адміністрації Байдена все санкційне правозастосування фактично трималось на проактивній американській ролі. А що відбувається зараз, по тому, що ми бачимо в ЗМІ, швидше за все, немає ні міжнародної координації, ні національної ініціативності. 
Санкції проти бізнеселіт Росії не спрацювали
Санкції проти бізнесових і політичних бізнеселіт застосовуються з метою вплинути на внутрішньополітичну ситуацію в країні, яка є об’єктом санкцій, з надією на те, що яким би персоналістським не був режим автократа на кшталт того, що існує зараз в Російській Федерації. Все одно автократ — це не одна людина, це група інтересів, яка стоїть поруч з ним, і якщо вони відчувають, що по них вдаряють, їм боляче, то вони потенційно можуть змінити якимось чином поведінку подібного автократа. Чи спрацьовувало це колись в історії санкцій? Говорять, що спрацювало із Каддафі. Нібито коли йшла підготовка американської резолюції по Лівії, то буквально наживо лівійський посол говорив із людьми з найближчого оточення Каддафі і вони від нього відмовлялися. Ну і ми знаємо, що сталося із Каддафі.
Але конкретно із російським кейсом, то я боюся, що сталася протилежна ситуація, тому що ті російські олігархи, проти яких було запроваджено санкції, не те, що не відвернулися від Путіна, деяких з них просто загалом повернулися у РФ. І тільки згуртувалися довкола нього. Крім того, не спрацювало зокрема тому, що західні творці санкцій переоцінюють роль бізнесу в Російській Федерації. 
Крім того, у випадку з персональними санкціями дуже часто спрацьовує трішки неочевидний ефект, коли персональні санкції несуть таке символічне навантаження. Ці люди якимось чином заробляють, наприклад, на війні, бо вони причетні до підтримання російського режиму, і ми їх поставимо під санкції, попри те, що реально вони від цього не постраждають. Тому що більшість з них не настільки дурні, у більшості з них всі рахунки записані, або на офшорні компанії, або на членів сімей, або на підставних осіб кумів-сватів-братів, колишніх однокурсників і однокашників по дзюдо і так далі. Тобто в такому випадку, якщо вже санкціонувати російських олігархів, то треба і санкціонувати тих хто, так би мовити, уможливлює наявність у них західних активів і західних ресурсів.
Але тут іще є такий останній важливий аспект, на який часто напирає російська опозиція, що, мовляв, із тих російських олігархів, хто навіть відійшов і публічно засудив війну, то західні держави не залишили для них механізмів для того, щоб публічно очиститися, так би мовити, і реально бути прийнятими назад. Єдиний приклад, це, швидше за все, Аркадій Волош, який був власником Яндекса. З нього зняли санкції, зараз уже його нова компанія, стартап, який нібито має співпрацювати із OpenAI, що є чатом GPT. 
Вцілому найкорисніше, що може вийти із цих санкцій проти олігархів, все-таки це якщо їхні активи не заморозять, а конфіскують на користь України. У нас є кейси конфіскації таких і передачі на користь України з боку США і Литви, якщо я не помиляюся. Але тут все одно дуже багато ще роботи, бо і з суверенними активами Центробанку, бо правовласність — це священна корова.

Спілкувалась Олександра Бабенко

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved