Звірі російської влади

Illustration


Команда «Аналізуй»
18 грудня 2024

У видавництві Анетти Антоненко вийшла нова книга Костянтина Дорошенко «Когнітивне розмінування». Збірка есеїв, в яких досліджуються культурні процеси України доби Незалежності, їхня суголосність поступу цивілізованого світу. Це панорама українських проєктів за кордоном, колаборацій з іноземними колегами, внеску наших митців у міжнародні дискусії, нових підходів, які народжуються в Україні.

Назва обігрує термін «когнітивна деокупація» як подолання російського імперіалізму, що століттями закладав міни як у нашу свідомість, так і у сприйняття України у світі. Книга працює на дезактивацію цих стереотипів. Це бачення критика, що знаходиться на україноцентричних позиціях, розділяє універсальні цінності, протистоїть комплексу меншовартості у вітчизняному дискурсі. Аналіз культурного компонента формування української державності та суверенітету, внеску України в загальний деколонізаційний діалог.
Костянтин Дорошенко добре відомий в Україні та за її межами автор, який цікавиться і пише переважно про культуру. Він з тієї рідкісної породи журналістів, яким цікавий світ і люди, попри їхнє походження та ситуації, в котрих вони вигулькують на його шляху. Ви все одно будете в захваті від його розповідей про подорожі до КНДР, чи відвідування виставки маловідомого художника в маленькому українському місті. Дорошенко немов морська істота з величезними жабрами інтелекту, розуму, людяності, що дають йому вправність пересуватись цим океаном життя, всмоктуючи в себе найдрібніші деталі буття.
Перед вами уривок з книги «Когнітивне розмінування». Редакція «Аналізуй» уклінно дякує автору за цю можливість. Придбати книгу можна тут.
Прізвище чинного російського диктатора перетворилась на спекулятивне слово, публічне вживання якого є згубним для осмислення будь-чого. Гостро я відчув це у 2014 році, коли до Києва ринули російські опозиціонери, комерсанти та журналісти, які приїздили «дихати повітрям свободи». Невдовзі після такого зізнання вони починали повчати тому, що та як варто змінити й виправити в Україні, не цікавлячись особливо думкою співрозмовників з місцевих. І згадуючи прізвище очільника режиму, з атмосфери якого вирвалися провітритись, так часто, ніби щоразу за озвучування цього слова їм на рахунок зараховується сто карбованців.
Те, що люди, які десятиріччями живуть під одним правителем, намагаються повчати тих, у кого за цей час змінилося кілька президентів і на виборах зазвичай перемагає опозиція, дивує не менше, ніж демонізація росіянами першої особи своєї влади. Така сусанінська відданість ідеї безальтернативності самодержавства пояснює подив, а частіше — кепсько приховану злість відносно українців з нашими майданами. У російській культурній традиції свободу отримати неможливо інакше, ніж якщо її виділять зверху.
Століття авторитарної тиранії, закріплені звірствами охранки, від опричників до ФСБ, та інспіраціями цезаре-папістської церкви, зведеної до ідеологічного підрозділу поліцейського відомства, призвели до аберації розуміння свободи, недовіри до неї. Спроби вирватися з-під тиранії відбувалися зазвичай у спосіб кривавих бунтів і переворотів, один із яких у 1917 році вплинув на все людство — головним чином тим, що створив якісно нову тоталітарну владу.
Коли сто років тому помер її втілювач Володимир Ленін, російська еміграція тріумфувала: «Без вождя диктатура впаде!». Укотре концентруючись на особистості замість системи та персональній відповідальності кожного. Але з Леніна, його ідей і практик виросли Сталін, Мао, Муссоліні та, через наслідування останньому, Гітлер. Тоталітаризм став головним внеском російської культури в цивілізацію людства.
Зачарованість персоною царя, як би він не титулувався, прирікає росіян на безвихідний сценарій: миритися з поганим або шукати на заміну доброго. Погані царі стають усе підступнішими, охранка та пропаганда переконують, що влада сильнішає день у день, контрольоване нею суспільство породжує мем «Если не Путин, то кот?» («Якщо не Путін, то кіт?»).
Молдовський письменник Юліан Фрунташу у виданій 2023-го року книжці «Донателло, кілер Путіна» саркастично розгортає абсурд російської владної безальтернативності. В оповіданні, що дало назву збірці, міжнародне товариство заколотників-айлурофілів готує ліквідацію московського диктатора за допомогою суперкота. «Донателло вигнув спину дугою, видав кілька крижаних грудних звуків і рішуче попрямував у бік Кремля. Мені здалося, що один із солдатів, що стояли на варті біля входу, єхидно посміхнувся. Упевнений, що він скоро пошкодує про своє зарозуміле ставлення».
Чим би не закінчилося оповідання Юліана Фрунташу, варто пригадати, що набагато раніше за кота в російському розумінні влади влаштувався інший звір. Більш відповідний естетиці «русского міра» — дракон. Його, як відомо, вельми важко вбити, хоча й можливо. А потім важливо не перетворитися на дракона самому, але цього не вийде. Вульгарний образ, який застилає очі генерації за генерацією. Незрозумілий мільйонам людей у світі, що живуть у реаліях контрольованої суспільством влади, передбачуваної та далекої від звірств.
Високоосвічених російських опозиціонерів у заяложених білих пальтах, занепокоєних пошуками доброго царя, прошу не сумніватися: усе вищесказане — на ваш рахунок. «На рахунок тих, хто відчайдушно боровся з Путіним замість того, аби боротися за свободу», як пише український публіцист Дмитро Олійник в есеї «Ступінь вашої провини визначати мені». Його, до речі, теж прочитайте.
Січень 2024
Придбати книгу Костянтина Дорошенка можна тут


Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved

Аналізуй — платформа розумних людей, 2020-2024

All rights Reserved